22 березня в Києві стартує 16-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Покажуть 76 фільмів із 38-ми країн світу, з них – 27 українських стрічок.
Про це пише Gazeta.ua.
Цьогорічний фестиваль присвячено цифровим технологіям, інформаційній безпеці та кіберзлочинам. Демонструватимуть фільми, що досліджують вплив цифрової епохи на права людини, переваги й небезпеки стрімкого розвитку технологій. Слоган – “Дозволити програмі змінити вашу свідомість?”.
Про найцікавіші стрічки Docudays UA-2019 розповідає програмна директорка Вікторія Лещенко.
“Bellingcat: Правда у світі постправди” (реж. Ганс Пул, Нідерланди)
Незалежна команда журналістів працює онлайн в різних куточках світу. Проводять розслідування резонансних подій, розвінчують фейки в інтернеті. Одні з перших розслідували катастрофу рейсу МН17 під Донецьком в 2014 році. Заявили, що до падіння літака причетні російські військові.
Після показу буде зустріч з російським журналістом, який вів це розслідування.
“Домашні ігри” (реж. Аліса Коваленко, Велика Британія, Україна, Франція)
20-річна Аліна виховує маленького брата і сестру. Живуть на київській Троєщині. Аліна професійно займається футболом. Має моральну дилему. Треба приділяти увагу рідним і десь заробляти гроші, щоб утримувати сім’ю. З іншого боку, футбол дає шлях до нормального життя, про яке вона мріє.
“Тато – мамин брат” (реж. Вадим Ільков, Україна)
Сестра художника та співака Анатолія Бєлова хворіє на шизофренію. Він бере на виховання її п’ятирічну доньку Катю. Дівчинка його сприймає як рідного батька. Анатолій любить Катю, дбає про сестру, паралельно показується його мистецьке життя. Співає у проекті “Людська подоба”. Він представник ЛГБТ-спільноти. У нашому суспільстві є забобони, що така людина може виховувати дитину.
“Брати по зброї” (реж. Сергій Лисенко, Україна)
Спостерігаємо спад кількості фільмів про війну. Волонтери Сергій Лисенко і Мирослав Гай не дають забути, що відбувається на Донбасі. Наприклад, те, як наші солдати змушені воювати на відремонтованому танку з музею.
“Історія зимового саду” (реж. Семен Мозговий, Україна)
Валентина Вороніна 45 років працює у павільйоні квітникарства колишнього ВДНГ. Її відправляють на пенсію. Вважає, що без неї рослини загинуть.
“Окупований кінотеатр” (реж. Сєнка Домановіч, Сербія, Хорватія)
Історія белградського кінотеатру “Зірка” дуже схожа на долю київської “Кінопанорами”. Був у комунальній власності, став приватним, і одного дня новий господар вирішив його закрити. Двічі “Зірку” окуповували активісти, протягом року робили різні події, кінопокази. Кампанія була дуже яскрава, але нині він стоїть зачинений. Ми організували дискусію про публічні простори культури в Україні. Розкажемо про позитивні результати, коли вдалося відстояти будівлі – в Полтаві, Черкасах, Києві.
“Неспокій” (реж. Дженніфер Брі, Велика Британія, США)
Американка Дженніфер Брі була успішною студенткою Гарварду. Вивчала соціальні науки. З коханим планували разом подорожувати й навчатися. Раптом у неї піднялася температура, і дівчина втратила всі сили. Не могла рухатися. Лікарі довго не могли зрозуміти, що сталося. Виявилося, що це синдром хронічної втоми. Хвороба не виліковна. Її не досліджують. До таких хворих ставляться як до симулянтів. Дженніфер почала в усьому світі шукати та спілкуватися онлайн з людьми, яких теж вразила ця недуга. Є стадії, коли людина може трохи працювати, але відновлення займає багато часу. А деякі хворі цілими днями лежать у ліжку, не можуть встати. Їх 1% від населення світу. Вони абсолютно незримі в суспільстві. Про них ніхто не знає. Дженніфер Брі зробила цілу кампанію, щоб об’єднати хворих. На рівні урядів лобіювати дослідження й лікування хронічної втоми. Підготували і VR-фільм. Можна лягти на диван, надіти окуляри й зануритися в цей стан.
“Біла мама” (режисери Євгенія Останіна та Зося Родкевич, Росія)
Росіянка Аліна Макарова у шлюбі з ефіопом народила шість дітей. Вони виросли добре вихованими. Але жінка вирішила всиновити ще одну дитину. Це проблемний хлопчик, який мав складні стосунки з рідними батьками. Він впадає в істерики, кричить “я тебе вб’ю”. Аліна вважає, що її місія – привести цю дитину до тями. Її старші діти не сприймають чужого хлопця.
“Чистильники” (режисери Ганс Блок та Моріц Різевік, Німеччина, Бразилія)
Про цензуру в інтернеті багато хто не здогадується. Зазвичай Google і Facebook наймають філіппінців, які чистять соцмережі. У них є інструкції, що видаляти. Наприклад, сцени насилля. Норматив – три тисячі зображень на день. Їм платять хороші гроші. У людей реально їде дах. Один із працівників, який спеціалізувався на сценах самогубства, сам заподіяв собі смерть. Якщо є пряма трансляція, де людина говорить, що зараз покаже, як себе вб’є, вони не можуть вимкнути, поки не почнеться реальна сцена самогубства. Керівники компаній розповідають, що у них велика відповідальність. Залежно від того, що вони цензурують, можна вплинути на події у світі. Коли відбуваються революції, відео може стати поштовхом для збройних протистоянь.
“Обережно, провалля!” (реж. Бінґ Ліу, США)
Єдине, від чого кайфують підлітки депресивного американського містечка Рокфорд, штат Іллінойс – катання на скейтборді. У них погані стосунки з батьками. У однієї пари старшокласників народжується дитина, й вони не можуть знайти спільну мову. Економічна депресія визначає занепад у соціальних стосунках, невміння побудувати родину. Фільм привертає увагу до таких містечок у всьому світі. Картину номінували на кінопремію “Оскар”.
Фестиваль Docudays UA триватиме 22-30 березня. Покази пройдуть у столичних кінотеатрах “Жовтень”, “Київ”, “Ліра” та креативному просторі IZONE.
