Ювілейна дата Пантелеймона Куліша повертає нас у добу європейського романтизму.
Це якраз тоді утвердилися уявлення про романтичне кохання, пристрасті, навіть романтичну зовнішність і моду на особливі банти та капелюхи. Розчарувавшися в універсалістських раціональних побудовах, починають наголошувати особливе, екзотичне, унікальне. І утверджують національну ідею як запоруку культурної розмаїтості.
Дух нації намагалися осягнути через звернення до витоків, до золотого віку, далекого героїчного минулого. Надзвичайною популярністю, з легкої руки Вальтера Скота, користувалася історична проза.
Першим українським вальтерскотівським романом стала “Чорна рада” Куліша з її зверненням до героїчної козацької міфології. Його власні життєві романи також вражають.
Куліш має західницькі настанови, пише про конечну потребу поставити український курінь у Європі. Перекладає Шекспіра, Міцкевича. Ми досі користуємося його перекладом Святого Письма.
Політичні репресії
Це покоління вітчизняних інтелектуалів уже не обмежилося літературою, вони починають втілювати політичний проект.
1846 року постає таємне Кирило-Мефодіївське братство, яке фактично вперше на теренах Російської імперії проголосило ідею національного визволення й розбудови України як самостійної держави. Царська влада одразу вловила загрозу самому своєму існуванню – і покарала братчиків суворо.
Пантелеймона Куліша арештували через кілька місяців після весілля. Молода дружина, Олександра з Білозерських, кидається до Петербурга клопотатися за чоловіка. Далі було самітницьке скніння на засланні, де вони жили коштом її посагу.
Після цієї катастрофи Куліш зрікається політичної діяльності, але з неймовірною самовідданістю займається культурницькими, видавничими, літературними проєктами.
У Петербурзі зумів, заручившися підтримкою меценатів, зокрема Василя Тарновського, організувати друкарню, налагодити видання книжок, збірників, врешті з’являється перший український журнал “Основа”.
Нецікава дружина
Кохання до дружини не витримало випробування труднощами й злиденним побутом. Чоловік жартома називав її “Господарські Здібності”: вона покірлива, згідлива – і нецікава. З Олександрою Михайлівною добре було на хуторі, але він соромився її у велелюдному Петербурзі.
Невдовзі подружжя роз’їжджається: зоставивши Куліша в російській столиці, Білозерська повертається в Україну, у рідну Мотронівку. Для загалу це пояснювалося її нервовою хворобою. Займається літературною працею, зрештою зробила собі певне ім’я як авторка віршів і прози Ганна Барвінок.
А між тим з’являється вже тип непатріархальних нових жінок, емансипанток. Куліш, схоже, віддавав перевагу епістолярним романам, які ні до чого не зобов’язували. Провінційних панночок, доньок українських дідичів він закликав вивчати рідну історію, записувати пісні й спостерігати народний побут.
Його кореспондентки чекали якихось інтимніших листів, тож скоро столичного пророка розчаровували й з нуджували. Куліш був доволі старосвітським у своїх уподобаннях, любив сентиментальні повісті та вважав неймовірно популярну Жорж Санд поганою письменницею.
Роман з Марко Вовчок
Якраз роман з українською Жорж Санд і став для нього драматичним випробуванням. Марія Маркович надіслала Кулішеві для публікації свої перші оповідання, метрові твори неймовірно сподобалися.
При зустрічі молода жінка причарувала всіх. А що була стримана й сором’язлива, літературний наставник назвав її “мовчущим божеством”. Нібито він і вигадав псевдонім “Марко Вовчок”. (Згодом мстиво, – мстивість таки характерна для його натури, – наполягав, що одразу, мовляв, відчув її “вовчу” хижу натуру. Насправді найімовірніше, що літературне ім’я з’явилося зі співзвучності з реальним прізвищем авторки.)
І претендував на роль учителя, опікуна і звичайно ж коханця.
Куліш дуже швидко обрид Марії Олександрівні своїм моралізаторством та іпохондрією. Це вперше не він кинув жінку, а обраниця зреклася його. Не добившись взаємності, умить перейшов від обожнювання до ненависті.
Успішна й самодостатня письменниця дратує й обурює, їй не потрібна чоловіча підтримка, а відтак не можна зіграти звичні в патріархальному соціумі чоловічі ролі.
Травма виявилася глибокою. Куліш таки страждає, пише приятелям листи, перейняті суїцидальними настроями. Знов-таки, важко розрізнити, де письменник щирий, а де просто використовує штампи романтичної “вертерівської” риторики.
Самогубство через нещасливе кохання було модним сюжетом перших десятиліть ХІХ віку. Так чи так суїцидальні наміри здебільшого підсумовуються роздумами про те, що мусить жити, аби допомогти коханій Марії у біді й злигоднях, які її чекають.
Жодних підстав для таких побоювань не існувало, кар’єра Марко Вовчок була просто блискучою, але, очевидно, мрії про порятунок коханої потрібні для збереження чоловічої гідності.
Після життєвих поразок Пантелеймон Олександрович не раз втікав на свій хутір заліковувати урази й шрами. Навіть виробив у знаменитих “Листах з хутора” особливу філософію. Наполягаючи, що український хутір – найкраща з вигаданих людством форм співіснування.
Утім, реальне господарювання йшло у нього дуже нікчемно, і гроші зрештою їхав заробляти в столицю. Тож після розриву з Марією Олександрівною примирився з дружиною і поїхав з нею пароплавом по Волзі шукати нових вражень.
Третій “незайвий” в родині Глібова
А завітавши за якийсь час у Чернігів, зайшов нове шалене кохання. Цього разу звабив дружину Леоніда Глібова Параску. Слава донжуана Кулішеві лестила. Глібов, знаючи примхливу й непостійну вдачу своєї дружини, дав їй свободу вибору.
Однак Пантелеймон Олександрович іти на остаточний розрив зі своєю дружиною не хотів, тож якийсь час тішився роллю “третього” в родині. Цей роман із юною красунею його відмолодив, у листах навіть поменшало звичного моралізаторства.
Та за кілька місяців він повертається до звичної петербурзької праці і знову стверджує, що немає більшого щастя, як книги і здобуті з них знання.
Пантелеймон Куліш – людина парадоксів і романтичних внутрішніх суперечностей. Культуртреґер, естет, працював за умов, коли потрібно було дбати про освіту для народу, букварі й популярні брошури, про закладення інституцій, які б забезпечували духовні потреби поневоленої нації.
Кабінетний вчений, дослідник, письменник, займався при тому багатьма громадськими справами, постійно зі своєю громадою конфліктуючи.
Як європеїста його піднесло модерністське покоління початку ХХ віку, означивши як одну з центральних постатей класичного канону. А з утвердженням радянських ціннісних ієрархій влада на кілька десятиліть забороняє згадувати саме Кулішеве ім’я, звинувативши у злісному українському буржуазному націоналізмі.
Може, цією своєю роздвоєністю й складністю натури Куліш нам сьогодні найбільше цікавий.
