Ігор Лосєв: Ми- іграшка в руках олігархічних груп

2

Про внутрішні політичні, соціальні та економічні проблеми і зовнішні виклики “Голос-Інфо” сьогодні говорить з доцентом кафедри культурології Києво-Могилянської академії, кандидатом філософських наук, політологом і публіцистом Ігорем Лосєвим.

Пане Ігоре, днями президент Петро Порошенко заявив про загрозу втручання РФ в українські вибори і, більше того, ініціював скликання з цього приводу РНБО. Як ви гадаєте, це персональний кандидатський запобіжник (аби потім все списати на “руку Кремля”) чи реальна загроза?

На мій погляд, це реальна загроза, яка існує в усі роки існування української держави. У нас, на превеликий жаль, існує дуже потужна п’ята колона Кремля, яка є в уряді, Верховній Раді, президентській адміністрації, в усіх наших міністерствах і відомствах, ЗМІ і так далі. Росія протягом століть створювала тут свої структури, виховувала своїх людей, тому нічого нового від президента я власне не почув.

Так, справді Росія втручалася, втручається і завжди буде втручатися у справи України і ми повинні на це реагувати.

Ви говорите про агентів Кремля в ключових відомствах. Але… ми ж маємо дивитися і на себе в дзеркало, адже саме ми делегуємо їм владні повноваження.

Ну… це все казки, що ми когось приводимо до влади. У нас величезна кількість людей, які керують процесом. Існує ціла індустрія так званих виборів, які дуже далекі від ідеалу, від вільного волевиявлення українців. У нас існує олігархічне телебачення, яке фактично захопило всю владу в інформаційному просторі. У нас існують усілякі організації, які освоюють величезні фінансові кошти на виборах… Тому, говорити, що ми самі обираємо і маємо нести за це відповідальність — неправильно. Якби у нас справді була чесна система виборів, тоді було б моральне право дорікати пересічним громадянам. А так… пересічний громадянин — іграшка в руках усіх цих олігархічних груп.

Наскільки Україна з її купою проблем наразі цікава світу і сильним світу цього загалом?

Знаєте, ми будемо цікаві світу, коли розпочнемо діяти активно і коли будемо діяти в своїх національних інтересах. Наші ж провідники зараз бігають то на Схід, то на Захід і всім намагаються сподобатися. А треба всього-нічого: виходити зі своїх національних інтересів, діяти рішуче, послідовно, не звертаючи уваги, кому ми сподобаємося, а кому ні. Хороший приклад для нас — це Ізраїль, який завжди виходив зі своїх національних інтересів і абсолютно не переймається тим, сподобаються його дії комусь в Європі чи США, чи не сподобаються. І зрештою, до Ізраїлю ставляться всі з повагою, бо ця держава має свою чітку лінію, і всі знають, що попри все, вона буде її дотримуватися. А ходити постійно плакати і розповідати, які ми хороші…. Ні! Україна має показати свою жорстку лінію поведінки.

Даруйте, а в чому конкретно, покроково заключається ця жорстка лінія поведінки?

Жорстка лінія поведінки заключається в тому, що коли проти нас йде війна, то потрібно воювати з агресором, а не торгувати з ним. Треба не загравати з ворогом, а давати йому відсіч. А в нас що сьогодні: вранці воюємо, ввечері торгуємо. 2 мільйони українців їздять до Росії, мільйони росіян приїздять до нас. Дипломатичні відносини не розірвані. Вибачте, так не воюють. Це не війна. Це щось зовсім інше.

Як ви гадаєте, чому в нашій ситуації абсолютно не спрацював Будапештський меморандум?

Будапештський меморандум напевно і не міг спрацювати, оскільки сама Україна поводилася дуже дивно. Я — кримчанин і відстежую ситуацію там. Ось уявіть собі. Збройний напад на АРК і жодної реакції з боку української держави. Що в такому разі мали сказати західні політики? Лише одне: якщо Україні непотрібно захищатися, то навіщо нам її захищати?

Тобто ви притримуєтеся позиції, що Крим просто свідомо “злили”?

Я думаю, що саме так, в розрахунку, що хтось за нас буде захищати нашу територію. Ніхто не буде, крім нас самих. І я скажу так. Якби в Криму була б дана відсіч, велике питання, як далеко зайшов би Путін. Ви ж подивіться, коли була дана відсіч на Донбасі, Путін не пішов на Київ, Одесу чи Дніпро. А в Криму відсічі не було.

Ви говорите про відсіч, жорстку лінію і так далі. Але ж сили в нас не співмірні насправді…

Це все умовності. Маленька Фінляндія, маючи 3 мільйони населення проти майже 170 мільйонного Радянського Союзу, тричі дала по пиці товаріщу. Сталіну: в 39, 41 і 44 роках. А от Латвія, Литва і Естонія не наважилися на опір і 50 років були колоніями Москви. А співставність — неспівставність… Вибачте, а що, Афганістан мав співставні сили з Радянським Союзом? А чому ж тоді контингенту РССР довелося забиратися геть з Афганістану.

Ви згадали балтійські країни. Вони зараз під парасолькою НАТО. Важливий, погодьтеся, фактор.

Так, але якщо ми не є під парасолькою НАТО, чи означає це, що ми повинні капітулювати і стати колонією Москви.

Ми занадто великі, щоб бути колонією…

Чому? Наші розміри не завадили нам 300 років бути в російському ярмі.

Ні, послухайте,ви вже малюєте якийсь геть песимістичний сценарій.

Навпаки, я закликаю до національного оптимізму. Всім, хто каже, що Україна слабка, а Росія велика і могутня я кажу: читайте Біблію, там є чудовий сюжет про Давида і Голіафа. Це тоді, коли маленький хлопчик Давид вбив величезного богатиря Голіафа. І з того часу в історії людства таких випадків було дуже багато.

Чи розділяєте ви думку, що війна на Донбасі не припиняється тому, що це вигідно і нашій владі, оскільки там величезна контрабанда, махінації і так далі?

Давайте відділяти мухи від котлет. Нашу владу представляють люди, яких я відкрито і на усіх рівнях називаю політичними засранцями — це факт.

Давайте, якось коректніше.

А чому коректніше? Вони такі і є. Але те, що є національні інтереси українського народу — то зовсім інше. Незалежно від влади, ми повинні перемогти в цій війні, у нас немає іншого виходу. А що стосується жертв…. ну, вибачайте, а де без жертв народи щось завойовували. Ще древні греки під час війн з Персидською імперією казали: “Ми загинули б, якби ми не гинули”. Ось такий мудрий афоризм. І от якби зараз наші хлопці не гинули на Донбасі, вже ніякої України не було би.

Пригадуєте, під час президентських виборів 2004 року, була “фішка”, де Україна була поділена на сорти. Зараз, як гадаєте, спільна біда нас об’єднала?

Єдиними ми поки що не стали, оскільки відсутній об’єктивний чинник, а саме — патріотична влада. А без такої влади процеси об’єднання самі по собі йдуть дуже повільно. У нас навпаки: влада часто-густо перешкоджає таким процесам. Але, незважаючи на це, якимось самопливом, українська ідея, яка 20 років тому була локалізована в Галичині і на Волині, тепер прийшла і в Чернігів, і в Суми, і в Харків, і в Дніпро, і в Одесу. Сьогодні вся Україна каже гасло: “Слава Україні! Героям слава!”. Це гасло УПА. І навіть в тих регіонах, де цього, здавалося б не могло бути за визначенням, це є. Себто Україна стає чітко вираженою національною державою, незважаючи на небажання нашої влади, її нерішучість і так далі.

Коли буде кінець не проголошеній війні?

Цього насправді не знає поки що ніхто. Ми можемо скільки завгодно висловлювати свої думки і припущення, але ситуація наступна. Для того, щоб це припинилося має проводитися кардинально інша політика в державі. Ми ось днями проїхалися з моїм колегою, професором міжнародного права Києвом і звернули увагу на те, що в столиці немає жодного патріотичного плакату. Так не буває в країнах, які воюють. Для того, щоб це все закінчилося швидше і на нашу користь, треба воювати по-справжньому, а не вдавати, що ми воюємо. Треба створити потужну, озброєну до зубів українську армію. Так, сьогодні вона вже краща ніж була в 2014 році, але це ще далеко не те, що нам потрібно. А для цього наші військові заводи мають працювати в три зміни, а не так як зараз деякі бронетанкові заводи не мають замовлень взагалі. Як таке можливо під час війни!?

А чому, як гадаєте, за чотири з лишком років на офіційному рівні війну не назвали війною?

Це і є політика: вранці торгуємо, ввечері воюємо. Це політика сидіння одним задом на двох стільцях. Це політика людей, які не схильні боротися з ворогом, а домовляються з ним. А про що можна домовлятися з агресором, який ставить за мету знищення нашої держави!? Про умови нашого знищення!? Про те, що вони нас заріжуть не боляче!?

Чи можуть грядущі вибори кардинально змінити ситуацію?

Є серйозна небезпека реваншу проросійських сил. Ми повинні говорити не про мир, бо цей пацифізм знищить нашу державу. Ми повинні говорити про перемогу. Без перемоги не буде ніякого миру, буде окупація України Москвою.

Що стосується виборів. Які вибори можуть бути під час війни?

Але вони будуть і це очевидний факт.

Якщо ці вибори відбудуться, може бути національна катастрофа. Як цього уникнути? Оголошується воєнний стан і про жодні вибори не може йти мови. Не до виборів зараз. Воювати треба.

Вам також може сподобатися
Комментарі
Loading...
bigmir)net TOP 100