#ЧужихДітейНеБуває: закон для боржників по аліментах став ще суворішим, що тепер? Частина 3 | ГОЛОС - ІНФО

#ЧужихДітейНеБуває: закон для боржників по аліментах став ще суворішим, що тепер? Частина 3

в В країні, Важливо, Публікації, суспільство

Як відомо, практика – критерій істини. У першій та другій частинах цього матеріалу ми поговорили про те, як посилення відповідальності платників аліментів виглядає на папері, сьогодні ж подивімося на дві ситуації конкретних людей, які можуть засвідчити, що #ЧужихДітейНеБуває попри свою гарну назву у реальному житті проблем розлучених не вирішить.

Приклад 1. Житель Білої Церкви Олександр Яхновський за минулий рік 359 разів звертався до органів правопорядку, аби побачитися з дочкою. Не допомогло. Звісно, Олександр Яхновський і пороги оббивав, і до ЗМІ звертався, але…  «Спілкувався зі службою у справах дітей, – розповідає він. – Запитав: “А як же закон про запобігання насильства в сім’ї? Це ви маєте робити!” – “А ми вже все зробили – ми вже двічі за цей рік повідомили маму, що вона повинна виконувати судове рішення”».

Історія подружнього життя Олександра дуже драматична. Він вважає, що дружина приховувала від нього свої захворювання, звинувачуючи його в тому, що у них довго не було дітей. Подружжя прожило разом 16 років. Перша дитина померла на третій день. У другої дитини – Марійки – майже в цей же день через сім років також припинилося дихання, але її вдалося врятувати. «Позитивного прогнозу не було, але, доки дочка лежала в реанімації, я щодня купував ліків на 5-6 тисяч», – згадує Олександр.

В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології сказали, що дитина буде психічно здоровою і дієздатною, попри прогнози матері, яка вважала, що після кисневого голодування Марійчин мозок безнадійно пошкоджений. Проте дитина переросла це. Вона допитлива і любить природу, але мама стверджує, що дитина має бути спокійною, і лікарі виписують їй транквілізатори за скаргами матері…

Із самого початку Олександра дивувала дещо нетипова поведінка матері, але, доки вони проживали разом, він намагався компенсувати це. Однак із кожним роком нездорові конструктивні зміни в поведінці жінки непокоїли його сильніше. «Одного разу я сфотографував слід ніби від нашийника – мама сказала, що це нічого страшного, – розповідає Олександр. – Іншого вона наставила мені синців у паху і зламала руку, намагаючись видерти у мене дитину з машини. Своє небажання давати мені дитину вона спочатку мотивувала тим, що я от-от помру, тому не треба, щоб дитина зі мною бачилась, бо прив’яжеться і буде плакати. Потім – що ракова пухлина мозку заважає мені адекватно сприймати ситуацію. Потім – що я божевільний. Потім – що я агресивно поводжусь і дитина мене боїться. Я спостерігав, як за порадою психологів Марійку в моїй присутності щипають, викручують руки, лякають хлопавками, щоб викликати у неї стійкий зв’язок: тато = біль. А синці мати навчилася швидко зводити господарським милом. Навіть не знаю, чого ще зазнає моя дитина – від обстеження дружина категорично відмовляється… Я неодноразово спостерігав, як мати вивозить Марійку невідомо куди і привозить у несвідомому стані. Враховуючи, що мама весь час шукає собі якогось статевого партнера, виникає питання: чому вона це робить із дитиною?»

Під час судового процесу подружжю з 9 спроби вдалось укласти мирову угоду. «Текст цієї угоди не зобов’язує мене нічого, крім одного: повертати дитину, – говорить Олександр. – Зате у мами є конкретний графік передачі дитини. Дружина ввела в оману суд, ствердивши, що місце проживання при розлученні визначено з нею, хоча при розлученні це питання взагалі не підіймалося – суддя ствердила, що це окремий процес, але можна домовитись особисто».

«Олександру Яновському в цій країні ніхто не допоможе, – прокоментував ситуацію Олександр Швець, голова ГО “Батько має право”. – У нього є рішення суду іменем України, яке відповідно до статті 129-1 Конституції є обов’язковим до виконання, але він може хіба що повісити його собі на холодильник. Як і сотні тисяч інших батьків, які мають такі самі рішення суду. Наразі в моїй справі, яка вже слухається у Європейському суді, “Швець і Швець проти України”, рішенням Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2017 року встановлено, що у державі Україна відсутня процедура виконання рішень органів опіки і піклування. Держава забезпечує за все життя одному з батьків максимум одне побачення з дитиною. Якщо існує спір щодо участі у вихованні, треба звернутися до органу опіки і піклування – він видає рішення або розпорядження. Можна піти відразу до суду. Зазвичай ця процедура займає на практиці десь роки 2-3. Треба буде сплатити судові збори, оплатити послуги адвоката, і навіть якщо рішення буде процесуально вірне, то потім воно подається до виконавчої служби. Аби його принаймні раз виконали, потрібно заплатити аванс у розмірі однієї мінімальної зарплати (наразі це 3750 гривні). Що ж далі робить державний виконавець? Якщо в рішенні суду написано “усунути перешкоди в доступі до дитини”, він узагалі не візьметься до виконання. Якщо буде написано “заборонити вчиняти дії щодо перешкоджання”, тоді виконавець один раз прийде до іншого з батьків, зачитає це рішення і закриє виконавче провадження. Якщо там буде написано “зобов’язати передавати дитину” – так пишуть надзвичайно рідко – то інша сторона максимум сплатить штраф у 1800 грн, щоб це виконавче провадження закрили. Інколи Мін’юст рекомендує в таких випадках передавати справу до поліції на відкриття кримінального провадження за статтею 382 Кримінального кодексу України “Невиконання судового рішення”. Дійсно, таке іноді трапляється. Але в Україні за весь час незалежності ми не знаємо жодного прецеденту, коли таке кримінальне провадження було доведено до суду або був би вирок із цього приводу».

Приклад 2. Найбільш активний законоборець пакету #ЧужихДітейНеБуває – «український аліментник №1» Антін Мухарський. «Якщо через економічну ситуацію чи АТО ваші прибутки зменшилися, то заробити ви більше не зможете, бо без суду у вас відберуть і водійське посвідчення, і право виїзду за кордон, а далі – відправлять на виправні роботи на цвинтар, а коли не підете – тоді в тюрму», – застерігав він із самого початку.

Немає потреби зайвий раз переповідати історію його розлучення зі Сніжаною Єгоровою – воно відбувалося у всіх на очах. Також у пам’яті широкого загалу ще живі спогади про епатажний протест Антона Мухарського та його втечу за кордон. Тому зосередимося на його відкритому листі до Президента України: «Після розлучення (яке сталося через політично-ментальні розбіжності у світоглядах) я добровільно залишив дружині і дітям усе нерухоме майно, нажите у шлюбі – великий заміський будинок і чотирикімнатну квартиру у Києві. За останні три роки я виплатив матері дітей від другого шлюбу 1 128 119 (один мільйон сто двадцять вісім тисяч сто дев’ятнадцять) гривень аліментів, про що є звіти і квитанції у відповідних службах, без жодної можливості отримати згідно закону звіт про цільове використання цих коштів. У рахунок цих грошей було продане усе моє рухоме майно (два автомобілі).

Сьогодні рішенням Оболонського суду від 02.04.2018 року (суддя Васалатій К.А.) підтвердив розмір аліментів на трьох моїх неповнолітніх дітей від другого шлюбу Андрія, Орисю та Івана у розмірі 24 300 (двадцять чотири тисячі триста) гривень. В той час як Шевченківський суд (суддя Осаулов А.А.) перед тим призначив аліменти на мою неповнолітню доньку від першого шлюбу Іванну у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень на місяць.

У такий спосіб загальна сума аліментів, яку призначили мені українські судові інстанції, складає 27 300 (двадцять сім тисяч триста гривень), що на даний момент перевищує зарплату Президента Україні, яка згідно інформації, наданої Державним управлінням справами складає (після відрахування податків) 22 540 (двадцять дві тисячі п’ятсот сорок) гривень.

На сьогоднішній день за даними Головного управління статистики у м. Києві середня зарплатня працівників мистецької галузі до відрахування податків складає 87 75 (вісім тисяч сімсот сімдесят п’ять) гривень.

Питання перше: підкажіть, будь ласка, мистецьку установу, де творча людина офіційно і стало може заробляти достатні кошти для виконання подібних судових рішень?

Питання друге: може, Ваші помічники порадять юриста чи установу, яка роз’яснить мені, чому українські суди призначають абсолютно різні суми утримання на неповнолітніх дітей від одного батька, що живуть в одному й тому ж місті і знаходяться приблизно в однакових житлових та навчальних умовах».

Звичайно, Антін Мухарський – митець, тому без емоцій сформулювати просто не міг. Запитання про мистецьку установу риторичне (ясно ж, що у найближчому майбутньому такої установи не буде), але на два інші ми попросили відповісти Віталія Собковича. «Суд, діючи в межах законодавства, серед іншого повинен проаналізувати матеріальне становище дитини і платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення, – відповів він. – На жаль, питання визначення реалістичності розміру аліментів чітко не визначене, а відтак допускає прийняття рішень, які не узгоджуються з реальними доходами. Але суд однозначно мав зазначити підстави і мотиви для прийняття такого рішення із посиланням на докази, якими обґрунтовуються ті чи інші позовні вимоги. Однак, не маючи перед собою тексту відповідного рішення суду та мотивів його прийняття, коментувати його неможливо. Загалом суди України, вирішуючи питання щодо розміру  аліментів, повинні враховувати:  стан  здоров’я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Якщо різними судами за практично однакових обставин було прийнято протилежні рішення або рішення, які настільки кардинально відрізняються, то це є безумовною підставою для їх апеляційного оскарження у порядку та в строки, передбачені чинним ЦПК.

Щодо добровільного залишення квартири дружині, то в аналогічних випадках ми рекомендуємо передачу нерухомості (або її частини) дитині у рахунок сплати аліментів. Ст. 190 Сімейного кодексу передбачено механізм припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Відповідно до положень цієї статті той із батьків, із ким проживає дитина, і той із батьків, який проживає окремо від дитини, можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно».

Що ж, сумно від таких історій. У житті їх далеко не дві – розлучення рідко обходиться без «крові», та й потім далеко не всі повертаються до стану цивілізованих людей (якщо до того перебували в ньому).

Нові законодавчі ініціативи мають прекрасну мету, однак досягають її дуже криво. Скажімо, «новий закон спрямований на посилення захисту прав дітей та запровадження інституту відповідального батьківства» – чому автори закону думають, що це зробить батьків більш відповідальними, а не заохотить ще краще ухилятися від офіційних прибутків, ідучи глибше в тінь? «На наш погляд, задекларовані цілі пакету законів очевидно не відповідають їх фактичному нормативному наповненню, оскільки фактично пакет законів передбачає єдиний стимул у вигляді податкової знижки на дошкільне та шкільне навчання, однак не містить інших економічних стимулів для забезпечення права дітей на достатній життєвий рівень та їх належне матеріальне забезпечення, – вважає Віталій Собкович. – Також закон, хоч і декларує посилення контролю за цільовим використанням аліментів, однак фактично не повністю реалізовує таку можливість, оскільки недоторканність житла та відсутність положення про інспекційні перевірки роблять неможливою реальну перевірку такого цільового використання. Чинне законодавство, щодо нарахування та стягнення аліментів, дійсно передбачає жорсткі важелі впливу на неплатника аліментів, однак повний вихід в тінь тільки ускладнить ситуацію, оскільки у такому разі органи виконавчої служби будуть проводити нарахування виходячи із середньої заробітної платні по регіону, тому з погляду мінімізації наслідків більш прийнятним є оформлення доходу у розмірі мінімальної заробітної плати».

 

Гаразд, ефективність нового закону можна буде оцінити лише через деякий час. Поки що підстав для оптимізму нема і не передбачається. Логічний висновок: краще не мати дітей узагалі, тому що їх наявність може обернутися такою судовою сваволею, що, навіть втративши все, залишишся винним. Щоправда, навряд чи люди повністю відмовляться від дітонародження – занадто великим щастям є діти. Доведеться навчитися краще вибирати адекватних партнерів (на жаль, при цьому ніхто не застрахований, що у партнера не «потече стріха» у майбутньому) та опановувати мистецтво нормальних подружніх стосунків. А паралельно належно оформлювати майно, набуте до шлюбу та в шлюбі. Це також не є гарантією уникнення майнових спорів, але бодай дасть додаткові шанси…

Можливо, коли-небудь у цьому всьому просто відпаде потреба. А поки що у подружньому житті діє принцип «хочеш миру – готуйся до війни». Урешті-решт усі ці питання вирішувані. Принаймні якщо думати інакше, то точно нічого не доб’єшся.

 

 

Ви також можете прочитати!

Порошенко вручив 10-мільйонний біометричний паспорт

Петро Порошенко вручив 10-мільйонний біометричний паспорт громадянинові України. Церемонія вручення паспорта відбулася у державному підприємстві “Документ” у Києві, повідомляє кореспондент

Read More...

Порошенко запропонував поширити ноту про непродовження договору про дружбу з РФ як документ ООН

Порошенко доручив поширити ноту про непродовження договору про дружбу з Росією як офіційний документ Генасамблеї та Радбезу ООН Президент України

Read More...

Трамп говоритиме про справу Скрипалів на Генасамблеї – посол США в ООН

Отруєння російського подвійного агента Сергія Скрипаля та його дочки Юлії на території Великої Британії стане однією з тем промови

Read More...

КоментарOn #ЧужихДітейНеБуває: закон для боржників по аліментах став ще суворішим, що тепер? Частина 3

Коментарі закриті.

Mobile Sliding Menu