Чорнобиль-2 – знаменитий та невідомий водночас

1 958

Що таке Чорнобиль, знають усі, а Чорнобиль-2 досі залишається доволі маловідомим. Хоча його так і проектували як таємне містечко, яке й на географічних мапах фігурувало як дитячий табір або швацька фабрика. Мешканці околиць не могли не бачити страшне залізне одоробло, але не уявляли собі, що це і навіщо. А якби дізналися, то, можливо, вирішили би виїхати з цього району якнайдалі…

Про Чорнобиль-2 – а точніше, про знамениту Чорнобильську ЗРЛС – ми вже розповідали у репортажі про Прип’ять. Власне, заради цієї ЗРЛС і будувався Чорнобиль-2. За  конспіративною версією аварія на Чорнобильській АЕС є диверсією західних спецслужб, котра мала на меті вивести з ладу цю саму Чорнобильську ЗРЛС. Навряд чи спецслужби аж настільки потерпали від «російського дятла», аби дестабілізувати супротивника такою дорогою ціною – адже радіація не знає державних кордонів, і так підставляти якщо не себе, то своїх європейських союзників, м’яко кажучи, недалекоглядно.

Отже, Чорнобильська ЗРЛС. Різні джерела вказують різну вартість цього проекту – цілком імовірно, що вона коштувала вдвічі дорожче за Чорнобильську АЕС. Як ми вже писали, Чорнобильський радіолокаційний комплекс був частиною великого РЛС-комплексу «Дуга» наддалекого спостереження за пусками балістичних ракет, ворожих стратегічних бомбардувальників, підводних човнів та всього, що з них злітає. Найцікавіше, що він не тільки міг випромінювати надвисокочастотні сигнали, а й бути «електронним вухом», яке слідкувало би за будь-якими радіовипромінюваннями в бік Радянського Союзу, за будь-якими бортами літаків, які ведуть радіорозвідку, і навіть у режимі пасивного спостереження методом оцінки родіоелектронної тіні від літального об’єкту з космічного випромінювання. За таким принципом працює теперішня українська автоматизована станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга»: космічне випромінювання на землю ллє такий же потік радіопроменів, як Сонце – світло, і будь-який летючий об’єкт створює радіонепроникну тінь, аналіз якої дозволяє зробити висновок, що це – ракета, літак, група літаків (так звана ланка) тощо. Звичайний радар посилає промінь на літак – і літак «знає», що його опромінюють. А пасивність РЛС дає змогу оцінювати, що це за літальний об’єкт та наскільки він небезпечний, не бувши при цьому виявленою. Начебто ж нічого немає абсолютно – просто якась залізяка на землі, яка лежить собі… і моніторить усе, причому дуже далеко й дуже якісно, оскільки має надзвичайно слабкі сигнали за рахунок своїх величезних розмірів. Чорнобильська ЗРЛС споживала близько 10 МВт, і близько 1000 людей постійно несли бойове чергування на цьому об’єкті.

Слід згадати, що поруч із ЗРЛС був розташований завод «Юпітер», про який мало хто говорить. Він підпорядковувався заводу «Маяк» і нагадував Київський радіозавод на Бориспільській або завод «Радар» на Палаці «Україна». Попри претензійну назву, «Юпітер» не був навіть наполовину таким потужним, зате належав до так званих «абонентських скриньок» (вони називались «а/с»  і мали кодові назви) – в СРСР це була кодова назва всіх військових заводів, які робили щось дуже важливе: головки для ракет «Сатана» абощо. Для непосвячених «Юпітер» виглядав як звичайний радіозавод, який випускав електронне обладнання й зокрема обслуговував ЧАЕС, але під ним – про це сталкери навіть познімали достатньо роликів – розташовувалася секретна лабораторія, яка займалася багатьма цікавими розробками для РЛС. За недостовірними даними, але начебто з витоків з архівів КДБ випливає, що цей ЗРЛС-комплекс мав здатність надвисокочастотного впливу на людину, тварин тощо. Однією з функцій цієї антени, крім опромінення ворожих цілей і аналізу відбитого радіосигналу, була психотропна дія надвисокочастотних сигналів. Пізніше українські науковці випробували це на щурах і довели на прикладах гігагерцових частот мобільних телефонів тощо, що певним чином модульований сигнал біологічними частотами – 8 Гц, 6,5 Гц – може завдати шкоди для живого організму аж до розладів  мозкової діяльності, навіть до втрати свідомості і втрати розуму при пролонгованій діяльності. На сьогоднішній день відомо, що Росія цю зброю випробовувала/використовувала в Чечні. Комплекси радіоелектронної боротьби (РЕБ) використовувалися в режимі інтенсивного опромінювання населення, що призводило до жахливих головних болів, печії на поверхні шкіри – це досягалося надвисокочастотним опромінюванням, сфокусованим в одній точці з декількох радарних комплексів та комплексів-РЕБів. Навіть за статевою ознакою могли впливати – скажімо, тільки на жінок або тільки на чоловіків. Спроба подивитися на біологічну компоненту надвисокочастотних полів величезної потужності планувалася на Києві й Київській області, але, на щастя, ці випробування не встигли провести – аварія на ЧАЕС завадила. От уже точно – нема злого, щоб на добре не вийшло…

Окрім того, ця антена мала слугувати, як і американська HAARP, для впливу на верхні шари атмосфери й іоносферу. Це були спроби керування кліматом, моделювання певних кліматичних змін у певному регіоні як майбутня кліматична зброя: зародження торнадо, розгін хмар чи навпаки, контрольована посуха в якомусь регіоні. Проте немає відомостей про те, що зазначену антену було використано в такому режимі. Є дані про те, що таке опромінювання на атмосферу велося, але не в достатніх потужностях – для цього потрібно було повністю від’єднати Чорнобильську АЕС або її частину від зовнішніх навантажень і скерувати всю її наявну потужність лише на цю антену. Але, судячи з усього, антенний комплекс не був достатньо добудований для цього – ще велося його доопрацювання.

Отже, «Юпітер» був один із обслуговуючих заводів оборонного комплексу СРСР, і багато «юпітерівських» розробок були абсолютно таємні, тому він спеціально був розташований у такому місці, аби все, що потребує АЕС, швидко можна було впровадити тут же, не возити нікуди, таким чином уникнувши проблем із логістикою, а головне – з розголосом. Усі його майже 3500 співробітників працювали під грифом, під підпискою про нерозголошення, та й жили поруч, як у закритому військовому містечку, що до ери інтернету практично унеможливлювало витік інформації. Діти, котрі жили в Чорнобилі-2, згадують це містечко дуже тепло. Розповідають, що цілісінькими днями бігали по лісі, гралися – заблукати неможливо, тому що ЗРЛС  видно звідки хоч.

Про подальшу долю Чорнобиля-2 загалом можна здогадатися. Об 11 годині 26 квітня 1986 р. всі системи ЗРЛС було вимкнено, оскільки працюючі вентиляційні системи почали закачувати радіоактивний пил, який міг забруднити військові комп’ютери і приміщення обслуги. Звісно, людей із Чорнобиля-2 евакуювали, як і мешканців прилеглих територій. Але, на відміну від Прип’яті, Чорнобиль-2 після аварії пробували реанімувати. Спочатку кілька місяців військові намагались очистити конструкцію і робочі елементи радара, зняли і вивезли верхній шар ґрунту. Спершу обладнання законсервували, але у 1987 р., коли стали зрозумілі масштаби трагедії, було прийнято рішення про демонтаж та вивезення цінного обладнання до Комсомольська. «Юпітер» же перекваліфікувався на радіологічну лабораторію для тестування різних методів дезактивації та розробки дозиметричних приладів і так пропрацював аж до 1996 р., коли його було закрито та ліквідовано остаточно.

На сьогоднішній день Чорнобильська ЗРЛС, суперзброя Радянського Союзу, – це просто металобрухт (утім, як і сам СРСР). На жаль, повернути її в робочий стан нереально, оскільки всі ізолятори зруйновані, що з урахуванням дуже високих частот і дуже високої напруги фактично є вироком, який оскарженню не підлягає. Будь-який ізолятор і в нормальних умовах може «прожити» 10-20, а при абсолютній відсутності обслуговування він просто руйнується, тобто є корозія, яку в десятки разів прискорює іонізуюча радіація. Тому хоча виглядає Чорнобильська ЗРЛС «як жива», вражаючи туристів воістину імперським розмахом задуму і втілення, це лише пам’ятник епохи. До Чорнобильської ЗРЛС – точніше, того, що від неї залишилося – водять туристів, але більш прикладне використання цього об’єкта поки що під питанням. На початку 2000-их розглядалися проекти встановлення вітрогенераторів на щоглах радару, щоб отриману енергію використовувати на працюючих об’єктах зони відчуження та ЧАЕС. А через 20 років після аварії хотіли порізати на металобрухт, оскільки сталь мало заражена радіацією. Утім, поки що нічого з цих планів не було реалізовано. Багато людей, котрі взагалі знають про Чорнобильську ЗРЛС, вважають, що її варто зберегти для нащадків. Щоправда, формулюють вони це по-різному – ось, наприклад, реальний коментар: «Мне интересно ето не супер оружие ато ето саружение просто я переживаю што ево здадут на металолом скати».

Хтозна, як складеться подальша доля Чорнобиля-2, але зрозуміло, що життя сюди вже ніколи не повернеться. Лише туристи та провідники відвідують це сюрне місце. І, мабуть, щоб оцінити всю велич і моторошність цього задуму, Чорнобиль-2 треба побачити на власні очі. Воно того варте.

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...