Київська прем’єра стрічки «Дорогою до в’язниці»: гостра тема й аншлаг у залі

4 квітня у Синьому залі столичного Будинку кіно з аншлагом відбувся прем’єрний показ цьогорічної документальної стрічки режисерки Ксенії Кравцової «Дорогою до в’язниці». Ми писали про попередні проекти цієї ініціативи – у стрічці «ПЖ» тема ув’язнених уже лунала, і було вирішено зняти таке собі продовження, цього разу з ухилом у соціальний бік. Однак у процесі реалізації художній задум зазнав трансформації, і фільм знову вийшов не агітаційним, а художнім. Навіть можна сказати, душевним.

Шестеро «зеків», засуджених за різні злочини на різні терміни, розповідають про свої історії, роздуми та мрії. На жаль, нездійсненні: українське правосуддя не дає людині, котра збочила зі шляху, жодного шансу туди повернутися. Дуже високою є ціна помилки. І з одного боку – «катюзі по заслузі», та й самі вони визнають, що на свободі встигли вчинити справді жахливі злочини. А з іншого – нема ніякого сенсу в тому, що кожен із них уже давно усвідомив свою провину і готовий не лише спокутувати її, а й жити зовсім інакше. Мимоволі виникає співчуття майже до всіх героїв, особливо коли вони говорять, що нікого не звинувачують у своїй лихій долі – адже самі зробили свій вибір (як виявилося, дуже страшний). І що їхнє ув’язнення справедливе. По злочину й кара…

Однак ідеться не лише про те, щоб спонукати глядача співчувати людям, які лише на перший погляд цього не заслуговують. І не лише про те, щоб показати, як насправді живе людина по той бік колючого дроту. Ксенія Кравцова вважає, що фільм розрахований передусім на підлітків, оскільки демонструє, як дорого можна заплатити за один необачний вчинок. Звичайно, знаючи, що фільм створений студією Real Stories Production у співпраці з ГО «Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів» за фінансової підтримки міжнародного фонду «Відродження», очікуєш, що автори почнуть закликати проявити милосердя до таких людей. Тому навіть несподіваною є позиція режисерки – мовляв, краще не доводь своє життя до того, аби покладатися на чуже милосердя, завжди є спосіб вирішити питання в правовій площині…

Світлина від Real Stories Production.

На прем’єру завітала Яна Баранова, президент БО «Золотий вік України». Завданням свого проекту вона вважає довести, що «зеків» можна і потрібно повернути в суспільство, тому цілком у темі стрічки. Яні Барановій вдалося відповісти на запитання, яке по-різному формулювали різні учасники дискусії: «І що ви пропонуєте робити з такими людьми?» Вона вважає, що головним порушенням прав людини у випадку з ув’язненими є навіть не умови їх утримання, а відсутність надії. Бо, скажімо, у США, де можуть винести вирок у 300 років, при цьому зберігається низка умов, виконання яких дає людині через 30 років просити про УДЗ. А в українських в’язнів такої можливості нема. Яна Баранова наголосила, що в новому пенітенціарному законі є такий розділ. «Життя без надії – це і є ті самі тортури і порушення всіх можливих і неможливих прав», – додала вона. (Заради справедливості було згадано, що є президентське помилування, але за всю історію було лише два такі прецеденти: стосовно однієї жінки та одного дуже хворого чоловіка – мабуть, щоб статистики не псував.) Також Яна Баранова пояснила, чому з таким позірним спокоєм деякі в’язні говорять про свої злочини: ці люди дуже глибоко побиваються через ті життя, які забрали і не можуть повернути, однак за двадцять років уже осмислили це так чи інакше, а ось перспективу більше ніколи не вийти з цих стін і відповідно не мати простого людського щастя осягають лише тепер…

Світлина від Ksenya Kravtsova.

Відеоряд у фільмі заслуговує окремої похвали. Деякі кадри знято суб’єктивною камерою – цей прийом дає глядачеві можливість побачити дійсність очима ув’язненого, який, пройшовши крізь вузький вихід, потрапляє до конвоїрів із собаками. Головні герої у кадрі дуже щирі і навіть беззахисні – аж до сліз. Декого знімали так, щоб не було видно обличчя. Про те, як проходили зйомки та які курйози відбувалися в процесі, знімальна група також розповіла під час дискусії.

Загальне враження від стрічки – фільм, автори якого працювали не за бабло, а за ідею. Тому якщо матимете можливість подивитися «Дорогою до в’язниці» – подивіться. І дітям покажіть. Про всяк випадок…

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...