Політичні “пазли” майбутньої Ради і кому світить стати прем’єром

238

У разі відмови  Конституційного суду визнати указ Зеленського про розпуск ВР неконституційним, на українців очікують  очікують  дочасні вибори з досить неочікуваним і, швидше за все,  негативним результатом

Можливі  переможці найближчих парламентських виборів нарешті оприлюднили списки. Когось вони шокували, а хтось вже радісно потирає руки. Але поки ніхто не озвучує головне: хто з цих людей піде у виконавчу владу, очолить регіони, а хто залишиться в Раді – писатиме і прийматиме закони, тобто, від них буде залежати життя кожного громадянина, йдеться в статті видання Depo.ua.

Для нинішньої кампанії характерні кілька трендів. Перший – це спроба задовольнити запит суспільства на нові обличчя. Байдуже, чи мають ці обличчя хоча б якийсь досвід державного управління чи законотворчої діяльності.

Другий тренд: майже повна відсутність у списках військових, трохи є волонтерів, що свідчить про відхід  теми війни в цілому на другий план. Суспільство втомилося від військового конфлікту на сході, однак він нікуди не подівся і не подінеться. На жаль, судячи з оприлюднених списків, людей, які розуміють цей виклик, в наступному парламенті буде вкрай мало.

І третій тренд: безідеологічність. Поте не у всіх – націонал-консерватизм сповідує “Європейська солідарність”, націоналізм – “Свобода”, яка включила до свого списку представників “Нацкорпусу”, “Батьківщина”маневрує між лівим популізмом і націонал-демократичними цінностями. Власне, як і “радикали”. “Опоплатформа – За життя” – лівий популізм із проросійським апломбом. Всі інші – це переважно партії, які за все хороше і проти всього поганого.

А ідеологічна складова – насправді, дуже важлива, адже у наступній Верховній Раді, аби її не штормило ще з першого дня, потрібний консенсус для формування більшості та сильної опозиції. Попередня коаліція, утворена після виборів 2014 року, базувалася на принципах підтримки євроатлантичного курсу країни. Але всередині партії цієї коаліції залишалися ідеологічно різними, тому, зрештою, з того союзу вийшли “ляшківці”, “Батьківщина” і “Самопоміч”. І коли зараз деякі експерти кажуть, що “Слуга народу”, “Голос” і “Батьківщина” мають шанс сформувати коаліцію, це дуже поверхове твердження.

Попри схожість передвиборчих технологій партій Володимира Зеленського і Святослава Вакарчука, вони все ж суттєво відрізняються. Це добре видно навіть з оприлюднених списків. Список “Слуги народу” можна назвати сумішшю реваншистів, космополітів і прозахідно орієнтованих “грантоїдів” із завищеними амбіціями. Тобто, у цій політсилі закладений значний внутрішній конфлікт, який обов’язково відобразиться на ефективності. У Вакарчука не має перших двох категорій, однак у списку вистачає людей без досвіду управління і законотворчості, але також надмірно амбітних. Якщо “Слуга народу” і “Голос” сформують коаліцію, то її розриватимуть ідеологічні протиріччя, а в разі, коли ці політсили делегують своїх представників в уряд, ці тертя перенесуться і туди.

Щодо “Батьківщини”, то вона дійсно може на певний час увійти до коаліції. Але вся політична історія партії Юлії Тимошенко свідчить, що довго така коаліція не протримається. І вже за рік-півтора Юлія Володимирівна піде в опозицію.

Повернемося до інших трендів. Парламентські вибори – це обрання майбутнього прем’єр-міністра і уряду, до складу якого увійде частина з обраних депутатів. Проте жодна із політичних сил не називає свого майбутнього прем’єра. І якщо з “Батьківщиною” та “Опоплатфомою” зрозуміло, Тимошенко і Бойко там – поза конкурсом, то інші потенційні переможці мовчать і щодо свого кандидата на головного урядника, і щодо теоретичних представників в урядову команду. Головним чином це зауваження стосується “Слуги народу”. В оприлюдненому списку, принаймні на зараз, не видно фігури, яка б могла керувати урядом. А може так статися, що партії Зеленського і не знадобиться коаліція, якщо “слуги”-списочники і “слуги”-мажоритарники самостійно отримають 226 голосів.

За таких умов можна теоретично припустити, що посади в Кабміні отримають Данило Гетманцев (міністр фінансів або віце-прем’єр), Андрій Герус (міністр з питань ПЕК), Михайло Радуцький (МОЗ), Сергій Бабак (МОН), Єлизавета Ясько (Мінкульт або віце-прем’єр з гуманітарних питань), Юрій Гусєв (міністр оборони), Денис Монастирський (МВС). Утім, це лише припущення. Але ми про інше – виборці, якщо вони, звісно, свідомі, перед тим, як голосувати, повинні подумати, з яких людей сформується уряд. Переважна більшість учасників перегонів колись щось заявляли, хтось вже був на посадах і залишив по собі слід. Інакше кажучи, всі ці нові обличчя при наближенні виявляються не такими й новими.

І, останнє. Для ефективної роботи влади обов’язково потрібна ефективна опозиція. То ж потрібно придивлятися і до партій, які, скоріш за все, не увійдуть до коаліції. Якщо опозиція буде слабкою – конформістською, схильною до “тушкування”, законодавчо беззубою – це дуже негативний сценарій для країни. І це – шлях до скочування країни до диктатури.

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...
bigmir)net TOP 100