Іловайськ. Спогади про серпень 2014 року

118

“Ви мені відпустку зіпсували”, – так, за словами одного з полонених під Іловайськом українських солдатів, скаржився російський десантник Ваня у серпні 2014 року.

П’ять років тому там загинуло кілька сотень українських військових та добровольців – це найбільші втрати України у війні на Донбасі.

У Генштабі твердять, що суттєвих втрат тоді зазнав і супротивник, яким була, окрім формувань “ДНР”, і російська армія.

Що ж відбулося у серпні 2014 року в невеличкому містечку Іловайськ на Донбасі?

Звичайна операція

Мапа

Влітку 2014 року сили АТО успішно звільняли від угруповань “ДНР” і “ЛНР” місто за містом та планували завершити всю Антитерористичну операцію у вересні.

На карті АТО початку серпня підконтрольний сепаратистам Донецьк відрізаний від Луганська та кордону з Росією, а лінія фронту підійшла до маловідомого тоді міста Іловайськ.

“Завдання під Іловайськом було одним з багатьох серед тих, якими ми займалися майже все літо 2014 року – армія оточила місто, а добровольчим батальйонам МВС треба було зайти і зачистити”, – розповідає Роман Зіненко, тоді – боєць батальйону “Дніпро-1”.

Бійці перед Іловайськом
“Дніпро-1” перед заходом в Іловайськ

Їм розповіли, що сепаратистів у місті небагато – від 40 до 70. Жодних шансів проти кількох сотень добровольців, які заходитимуть з різних флангів.

“Але виявилося, що дані [розвідки] були трохи неточні: і щодо кількості ворога, і щодо озброєння, і щодо укріплень у місті. Тому все це вилилося у важкі бої як під час штурму, так і в самому Іловайську”, – відзначає він.

І додає: “Звичайна операція, яка перетворилася на величезну битву”.

Оточення

Роман Зіненко
Роман Зіненко в Іловайську

В Іловайську виявилося до 250 бійців “ДНР”, напишуть згодом у звіті Генштабу ЗСУ.

Проте українські сили поступово просувалися у місто.

19 серпня штаб АТО звітував, що Нацгвардія “звільнила дві третини Іловайська” і перекрила постачання сепаратистам.

“Тоді у нас було багато поранених. Але якщо б у нас була ще сотня людей, то ми б взяли Іловайськ. Чи вийшли б потім, не знаю. Але взяти – взяли б. І тоді все було б трохи інакше”, – згадував у розмові з BBC News Україна екс-боєць першої штурмової роти батальйону “Донбас” Сергій Міщенко.

Сергій Міщенко
Сергій Міщенко (знизу)

Все змінилося після 24 серпня.

“На День Незалежності декому з бійців телефонували родичі і казали, що ЗМІ повідомляють – ви в оточенні. Ми цього у самому місті не відчували, адже армія тримала позиції навколо Іловайська. Ворог намагався увірватися в місто з технікою, але йому це не вдалося – стримали ЗСУ”, – пригадує Роман Зіненко.

Він каже, що 24 серпня сили АТО ще захопили штурмом ворожий укріпрайон: “Це був такий подарунок на День Незалежності нашій державі”.

Боєць з автоматом

Але вже на наступний день потужність артилерійських обстрілів ворога значно зросла – вони тривали вже постійно.

Припинилося постачання. Тоді ж востаннє змогли вивезти поранених.

“Стало зрозуміло, щось відбувається. Ми тоді не могли уявити масштаб цього оточення – Іловайськ був у кільці наших військ, а оточення супротивника було навколо них”, – зізнається ексбоєць “Дніпра-1”.

В самому Іловайську сили АТО зосередилися в будівлі школи, яку періодично штурмували сепаратисти.

Зіненко
Бійці АТО у школі в Іловайську (скріншот з відео)

За кілька днів до цього заклад готувався до 1 вересня, а вчителі “вичитували” українських бійців за те, що їхня БМП наїхала на побілений бордюр.

“А потім школа перетворилася на “Сталінград”. Штурми відбивали прямо з коридорів”, – каже Роман Зіненко.

28 серпня з’явилася інформація про переговори і про те, що готується “зелений коридор”.

Під вечір оголосили перемир’я, в місті запанувала тиша.

Всі ветерани Іловайська, з якими говорили BBC News Україна, зізнаються, що це було дуже незвично – не чути пострілів і вибухів.

Спочатку планувалося, що відхід почнеться ще до опівночі, але потім його перенесли на ранок наступного дня – 29 серпня.

Тоді ж президент Росії Володимир Путін закликав сепаратистів “відкрити гуманітарний коридор для українських військовослужбовців, які опинилися в оточенні, для того, щоб уникнути безглуздих жертв”. Цей заклик з’явився на сайті Кремля в ніч на 29 серпня – за кілька годин до виходу українських сил з Іловайська.

Вихід

Ранок 29 серпня
Ранок 29 серпня 2014 року. Бійці батальйону “Дніпро-1” готуються до виходу з Іловайська

“Вранці надійшла команда всім шикуватися і приєднатися до загальної колони. Куди, що – ніхто не знав маршрутів. Всі розуміли: є керівництво, воно домовляється і ухвалює рішення”, – каже Роман Зіненко.

“Десь о 4-й годині ранку 29 числа ми сформували колону і потроху почали виходити з міста. З нами йшов КамАЗ з пораненими, який ми позначили білим прапором з червоним хрестом, щоб його не обстрілювали. Вже потім його одним із перших і підбили – легка ціль”, – пригадував “донбасівець” Сергій Міщенко.

Всі українські сили зібралися у селі Многопілля за кілька кілометрів на південь від Іловайська.

Їх розділили на дві колони й чекали команди, щоб рухатися далі.

“Все ще йшли переговори. З’явилась інформація, ніби противник вимагає скласти зброю, залишити техніку, а наше командування не погоджувалося”, – відзначає Зіненко.

Тим часом почався мінометний обстріл – поки що неприцільний: “Нас наче підганяли”.

колона
Одна з колон сил АТО рухається біля соняшникового поля за селом Многопілля. Скріншот з відео Андрія Тетерука, який в Іловайську командував батальйоном МВС “Миротворець”

Тоді колони отримали наказ на вихід.

“Перше коло оточення ми пройшли, ніхто не стріляв. Тоді виникло відчуття, що нас справді відпускають, є домовленість, скоро будемо дома”, – зізнається Роман Зіненко.

Позиції
Позиції проросійських сил біля Іловайська. Скріншот з відео Андрія Тетерука

Але за кілька кілометрів, біля хутора Чумаки, їхню колону почали розстрілювати.

Друга колона, у якій йшов батальйон “Донбас”, потрапила під обстріли майже одразу – біля села Червоносільське.

Як гинули у “зеленому коридорі”

маршрут виходу

“Був просто хаотичний рух і суцільні засідки протягом кількох кілометрів”, – каже Роман Зіненко.

Він з товаришами спочатку їхав на броньованому інкасаторському мікроавтобусі, який у “Дніпрі-1” використовували як транспорт через брак бронетехніки.

Але у “зеленому коридорі” машині прострелили колеса і мотор, тож “дніпровцям” довелося шукати інший транспорт.

Роман з кількома іншими бійцями хотіли сісти на БМП, але там не було місця, тож вони вилізли на МТЛБ (Військовий легкоброньований тягач. – Ред.) і їхали на його броні.

Техніка
Залишки техніки під Іловайськом

За кілька кілометрів ту БМП, на яку вони так і не сіли, підбили.

Бійців, що сиділи на ній, розкидало в різні боки, а тіло одного закинуло на дроти електропередач біля дороги.

“Досі перед очима – як вилітає це тіло високо у повітря, перевертається і зависає на дротах”, – розповідає Роман Зіненко.

“Потім казали, ніби це постановка і сепаратисти спеціально повісили його для фото. Але я все бачив на власні очі”, – додає він.

Пізніше Роман з’ясував, як звали загиблого – це був солдат 40-го батальйону тероборони “Кривбас”.

Його тіло провисіло ще два тижні, поки його зняли, це показали російські журналісти (Обережно, за посиланням – жорстокий контент. – Ред.).

Знімали
Так тіло бійця знімали ремонтники через два тижні після “зеленого коридору”

Рідні довго відмовлялися повірити у те, що сталося з бійцем і не визнавали його мертвим.

Після підриву БМП бійці “Дніпра-1” проїхали ще кілька кілометрів у районі села Новокатеринівка, коли влучили і у них – черга з 33-мм автоматичної гармати пройшлася по броні МТЛБ.

Тоді загинув командир взводу Романа Зіненка Денис Томілович – снаряд влучив йому у голову.

“Він сидів прямо біля мене, плече в плече. І йому пряме влучання у голову, а я вийшов з оточення без жодної подряпини. Біля Дена сидів Влад “Союз”, його також поранило – коли в голову Дена влучило, то осколки від шолома і черепа просто розірвали йому (“Союзу”. – Ред.) передпліччя”, – пригадує Роман.

Зіненко і Томілович
Роман Зіненко і Денис Томілович

Він каже, що пам’ятає погляд механіка, коли той виліз подивитися – водій думав, що на броні вже не було нікого живого.

Пізніше ті, хто вижив, вирішили залишити МТЛБ, адже та була надто легкою ціллю, й пересуватися пішки.

Так вони дві доби виходили з оточення: “13 людей, з яких десять поранених, двоє в ношах, двоє з простреленими ногами, один без ноги повзе. Поки були сили, то тягнули поранених. Далі почали шукати транспорт”.

“Зрештою пощастило знайти цивільний транспорт – один з місцевих відвіз чотирьох важких поранених до Бердянська. Тоді стало трохи легше. А потім вдалося зупинити інший цивільний транспорт, який і вивіз нас до передового посту Нацгвардії у Роздольному. Там вже формувалася колона, де бійці батальйону “Донбас” збирали тих, хто виходив з оточення, та вивозили до Волновахи”, – розповідає Роман Зіненко вихід з оточення.

“Російський десантник Ваня”

Українські бійці, які воювали під Іловайськом, впевнені, що зіткнулися там з регулярними російськими військами.

“У самому Іловайську ми з російськими солдатами не стикалися. Але ті бійці, які тримали позиції навколо Іловайська, стримували танкові атаки й захопили російським танк Т-72Б3, який міг бути лише у російської армії”, – впевнений Роман Зіненко.

Цей танк зафільмував український журналіст каналу “Еспресо” Єгор Воробйов, а у 2019 році британська група Forensic Architecture використала його як один з доказів російського військової присутності біля Іловайська.

forensic-architecture
Розслідування Forensic Architecture

Той танк так і не вийшов з оточення – проросійські сепаратисти згодом змогли його відбити.

Роман Зіненко каже, що бачив російських солдатів і у першому колі оточення, через яке його колоні вдалося проїхати без перешкод – там всі були в однаковій російській формі “Ратник”, на відміну від різношерстного “ополчення” “ДНР”, багато хто – з характерними східними рисами обличчя.

Ще один доказ – військова техніка.

“Подивіться хоча б на МТЛБ, які є на відео. Будь-який фахівець вам скаже, що МТЛБ саме таких модифікацій немає у ЗСУ. У нас використовують машини радянських часів, а це – більш сучасні, вони ззовні відрізняються”, – каже Роман переглядаючи відео проходу української колони через перше кільце оточення, яке зняв екскомбат батальйону “Миротворець” Андрій Тетерук.

МТЛБ
МТЛБ з маркером у вигляді білого круга

BBC News Україна поспілкувалася також з іншим ветераном Іловайська, який каже, що безпосередньо стикався там з кадровими російськими військовими.

Вадим Якушенко – колишній боєць 39-го батальйону територіальної оборони. Він воював на одному з блокпостів української армії, які оточували Іловайськ.

24 серпня потрапив там у полон, як твердить, до “регулярних військ РФ”.

Вадим Якушенко
Вадим Якушенко пробув у полоні “ДНР” чотири місяці. Але в полон його взяли російські військові, каже він

“Вони і не приховували. Все це наводило на думку, що це не якісь сепаратистські угруповання “ДНР”, а саме російська армія: амуніція, специфічна манера розмовляти, позивні “Рязань”, “Тула”, “Москва”, однакова форма, єдине, що без шевронів, білі пов’язки, техніка з маркерами: білі круги і затерті номери”, – розповідає Вадим.

“Там був такий Ваня, десантник з Костроми, який відкрито казав, що він з 76-ї псковської десантної дивізії російської армії. Розповідав, що їх підняли на навчання, перекинули до Ростовської області і буквально за день вони були вже в Україні”, – пригадує колишній полонений.

“Ви мені зіпсували відпустку, казав Ваня. Бо він недавно одружився і планував медовий місяць, а замість цього – дзвінок з частини, ешелон, Ростов і Україна. Це він казав нам у вічі”, – додає Вадим.

Він стверджує, що українськими полоненими прикривалися, як “живим щитом”, поки росіяни два дні облаштовували позиції у районі Старобешевого, Нового Світу і Чумаків, з яких потім розстрілювали колони сил АТО.

Вадим Якушенко

Потім Вадима з іншими передали “МДБ ДНР”, а через чотири місяці, 26 грудня 2014 року, його обміняли.

За даними української військової прокуратури, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року російська армія переправила через український кордон дев’ять батальйонно-тактичних груп, у складі 3,5 тис. кадрових військових, 60 танків та понад 300 одиниць іншої бронетехніки.

Російська ж влада категорично заперечує, що у серпні 2014, та й взагалі будь-коли за п’ять років війни, на Донбасі були кадрові російські військові або ж російська техніка.

За твердженням Кремля, всі танки і артилерія “армійських корпусів” “ДНР” і “ЛНР” – трофеї, відбиті у ЗСУ, й у серпні 2014 року “ополчення” змогло провести вдалу контратаку проти сил АТО під Іловайськом.

Єдине, що визнають у Москві, – присутність серед сепаратистів “російських добровольців”, які мають бойовий досвід, однак діючими військовослужбовцями-контрактниками вже не є.

“Всі люди, які за покликом серця виконували свій обов’язок, або добровільно беруть участь в якихось бойових діях, в тому числі на південному сході України, не є найманцями. Тому що вони за це грошей не отримують”, – казав у грудні 2014 року Володимир Путін.

Втрати

Роман Зіненко
Роман Зіненко дивиться на портрети загиблих бійців у Музеї АТО в Дніпрі

За даними Головної військової прокуратури, під Іловайськом загинуло 366 українських бійців.

Такі ж цифри нещодавно озвучив ексначальник Генштабу Віктор Муженко в інтерв’ю“Радіо Свобода”: “366 загиблих, із них 166 зі Збройних сил, інші – з добровольчих батальйонів”.

З урахуванням зниклих безвісти ця цифра може бути більшою.

У відповідь на запит BBC News Україна Генштаб повідомив, що до цього часу вважаються зниклими безвісти під час виходу з Іловайська 22 військових, які зникли (сюди ж входять й ідентифіковані військові, чиї рідні відмовляються вірити у їхню смерть та визнавати дані ДНК-експертизи).

Крім того, 13 українських військових, за даними Генштабу, які потрапили у полон під Іловайськом, досі утримуються у заручниках.

Нарешті, цифра 366 загиблих не враховує тих, хто помер пізніше від поранень.

У 2018 році в українському Генштабі озвучили і ймовірні втрати російської армії.

“За інформацією, отриманій від різних розвідувальних органів, і за результатами нашої роботи під час Іловайських подій загинуло трохи більше 200 військовослужбовців Російської Федерації”, – розповів начальник управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ Олексій Ноздрачов.

Але низка оглядачів сумнівається у такій цифрі і вважає її завищеною.

Розслідування

Згоріла ЗУ

Ще у 2017 році військова прокуратура повідомила, що за її розслідуванням, головною причиною втрат сил АТО під Іловайськом стало “вторгнення підрозділів Збройних сил РФ”.

Іншими факторами, які вплинули на ситуацію, були низька боєздатність ЗСУ, дезертирство та “окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій”.

“Дослідження обставин Іловайської трагедії в цілому завершено”, – відзначили тоді у Головній військовій прокуратурі.

Проте з того часу розслідування так і не завершилося, а його хід залишається засекреченим.

Наприклад, не оголошували, які свідчення щодо Іловайська дали ексначальник Генштабу Віктор Муженко та його наступник Руслан Хомчак, який у серпні 2014 року сам брав участь у тих боях і давав наказ на вихід колон.

Така ситуація викликає нерозуміння у ветеранів.

Роман Зіненко
Роман Зіненко каже. що частина його душі до цього часу в Іловайську

“Чому матеріали слідства приховують? Якщо винна лише РФ, то чому справу не передати до суду? Нехай керівники поставлять крапку – яка ступінь провини кожного. Якщо винні олігархи, які нібито підрядили нас, добровольців захоплювати якісь об’єкти – нехай їх покарають. Якщо винне керівництво Генштабу – нехай дадуть оцінку їхнім діям. Якщо вище політичне керівництво держави – нехай покажуть їхні дії”, – наполягає Роман Зіненко.

Сам він написав дві книги – “Іловайський щоденник” та “Війна, якої не було” – де зібрані спогади десятків бійців АТО.

“Як учасник подій, я у своїх книгах виклав майже похвилинний звіт про те, як я провів ті серпневі дні. Тепер я чекаю такий самий звіт від керівників держави і Генштабу”, – закликає Роман Зіненко.

За його словами, відкрите розслідування щодо Іловайська допоможе багатьом ветеранам нарешті “повернутися” звідти.

“Мене не зачепила жодна куля, але накрило по-іншому. Для мене нічого не забулося, не стало легше, я досі живу “там”. Якась частина моєї душі залишилася в Іловайську”, – каже Роман.

24 серпня президент Зеленський підписав указ про щорічне відзначення 29 серпня Днем пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...