Помер Жак Ширак: спадкоємець Де Голля і апологет єдиної Європи

70

У віці 86-ти років помер колишній президент Франції Жак Ширак.

Останні роки його життя були затьмарені корупційними скандалами, але він усе одно лишався одним із найулюбленіших президентів французів.

Жак Ширак два терміни був президентом Франції. Саме він привів країну до використання єдиної європейської валюти.

Як політик Ширак пройшов радикальну трансформацію – від обстоювання ідеї “Європи націй” свого вчителя і попередника де Голля до активної відданості ідеї європейської конституції.

Його відмова підтримати очолене США вторгнення в Ірак ще більше погіршила і без того напружені стосунки з британським прем’єром Тоні Блером.

Усередині країни репутація Ширака постраждала, коли вже після відходу з Єлисейського палацу його визнали винним у справі про корупцію, що стосувалася періоду, коли він обіймав посаду мера Парижа.

Втім, коли у жовтні 2018 року соціологічна компанія Odoxa на замовлення газети Le Figaro провела серед французів опитування щодо найбільш популярного президента Франції після 1974 року, Жак Ширак, президент у 1995-2007 роках, обійняв друге місце з 26% симпатиків. Він поступився лише своєму одвічному супернику, соціалісту Франсуа Міттерану, який був президентом у 1981-1995 роках і отримав підтримку 31% в рамках цього опитування.

Ширак
Ще за президента де Голля, у квітні 1967 року, 34-річний Жак Ширак був призначений держсекретарем з соціальної політики

Жак Рене Ширак народився в 1932 році в сім’ї керівника банку, який згодом став директором літакобудівної компанії Dassault.

Навчаючись у престижній Національній школі адміністрації, де готують еліту державних службовців Франції, він захоплювався ідеями комунізму і пацифізму.

Ширак служив в армії і був поранений під час колоніальної війни в Алжирі.

У 60-ті роки він був помічником послідовника де Голля, прем’єр-міністра Жоржа Помпіду.

Саме Помпіду звернув увагу на молодого перспективного політика і ввів його в 1967 році до складу уряду.

Переломним для голлістів став 1974 рік.

Ширак, що вже перебував у центрі політичного життя країни, очолив боротьбу проти офіційного кандидата від голлістської партії на пост президента Жака Шабан-Дельмаса і підтримав ліберала Валері Жискар д’Естена.

Ширак і д'Естен
Жак Ширак був прем’єром Франції у 1974-1976 роках, поки його не усунув із посади президент Валері Жискар д’Естен

Затьмарена скандалами репутація

На знак подяки д’Естен, який став президентом, у 1974 році призначив Ширака прем’єром. Тому було всього 41 рік.

Ще через два роки настав черговий розкол.

Ширак, який домагався збільшення власних повноважень на противагу дедалі авторитарнішому д’Естену, не тільки залишив пост глави уряду, але й сформував свою власну неоголлістську партію.

У 1977 році Ширака обрали мером Парижа. Цю посаду він обіймав 18 років.

Але його перебування на чолі столиці Франції було затьмарене численними політичними і фінансовими скандалами, які сильно підірвали його репутацію.

У нього були президентські амбіції, і в 1981 році він – безуспішно – взяв участь у виборах, програвши соціалісту Франсуа Міттерану.

У 1986 році, в період “співіснування” між лівими і правими у французькій політиці, Міттеран призначив Ширака прем’єром після перемоги правих на парламентських виборах. Але відносини між двома політиками залишалися напруженими. Ширак вважав, що президент занадто втручається в повноваження глави уряду.

Міттеран, утім, мало зважав на невдоволення Ширака. Його власне прізвисько – “Dieu” (Бог) – цілком відбивало його імперський імідж.

Жак Ширак і Франсуа Міттеран
Стосунки між Франсуа Міттераном і Жаком Шираком завжди були напруженими

Подразник

Під час свого другого президентського терміну Ширак зазнав поразки в протистоянні зі студентами, які своїм страйком змусили його відмовитися від планів змінити систему університетської освіти.

Запеклої критики зазнала і та роль, яку він відіграв у звільненні французьких заручників у Лівані в 1988 році.

Багато хто вважав, що він пішов на угоду з Іраном, який підтримував бойовиків, котрі захопили заручників. Сам він це категорично заперечував.

Буквально за кілька днів він знову програв президентські вибори Міттерану і пішов з уряду.

Перемігши на наступних виборах, в 1995 році, він уже за два місяці викликав обурення по всьому світу, оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань у південній частині Тихого океану.

Муруроа
Пляж біля колишнього французького табору ядерних випробувань на атолі Муруроа. Фото 2000-го року

Під час випробувань, що проводилися на атолі Муруроа, на сусідній французькій території Таїті пройшли масові демонстрації протесту, які вилилися в безлади із застосуванням насильства. Заспокоїти їх вдалося лише тоді, коли президент відправив на Таїті частини Іноземного легіону.

Він жорстко придушив акції протесту екологічних груп. За його наказом захопили судно активістів “Грінпіс”.

Напруженість

Ширак продовжував політику тісної співпраці з Німеччиною і неодноразово говорив, що наріжним каменем європейської інтеграції є спільне франко-німецьке лідерство на континенті.

Йому докоряли через штучне завищення облікової ставки у Франції заради витіснення німецької марки.

Він відповідав, що це ціна, яку треба платити за запровадження єдиної європейської валюти. Саме під керівництвом Ширака Франція зрештою вступила в єврозону.

Однак усередині країни ніщо не могло приховати проблем, які вразили французьке суспільство. Високе безробіття і дедалі більша люмпенізація привели до непереборної кризи довіри до політиків і політики в цілому.

Зліт популярності крайньо правого “Національного фронту” Жан-Марі Ле Пена в ході президентських виборів 2002 року струсонув французьку політику.

Ле Пен і Ширак опинилися в другому турі.

Попри те, що ультраправий кандидат зазнав повної поразки, а Ширак отримав 82% голосів виборців у другому турі, результати виборів породили більше запитань, ніж відповідей про долю демократії у Франції.

Непохитний Ширак

На якийсь час репутація Ширака зміцнилася завдяки його непримиренній опозиції до війни в Іраку.

Його відмова брати участь у будь-якій інтервенції розлютила багатьох у США і ускладнила відносини між ним і британським прем’єром Тоні Блером, але Ширак залишався непохитним.

“Америка має в цій справі власну точку зору. Американський президент каже, що не змінить своєї позиції, і я це повністю розумію. У Франції – власна позиція, і вона також не збирається її міняти”, – заявив Ширак в інтерв’ю ВВС у 2004 році.

“Та це не означає, що ми ставимося один до одного нешанобливо”, – додав він.

Його мрія про Європу, очолювану Францією і Німеччиною, пішла на дно, після того як із розширенням ЄС туди вступили нові країни-члени зі Східної Європи, і це радикально змінило колишній баланс влади.

Попри влаштовані в 2004 році святкування з нагоди 100-річчя “Сердечного союзу” (Entente Cordiale) між Британією і Францією, відносини двох країн ставали дедалі напруженішими.

Особливе роздратування викликала тема компенсації, яку Британія одержувала з бюджету ЄС. Після одного з самітів Ширак відкрито висловив своє роздратування на адресу Тоні Блера.

“Особисто я шкодую з приводу того, що Сполучене Королівство відмовилося сплатити чесну і розумну частку витрат на розширення ЄС”, – заявив Ширак у 2005 році.

Тоні Блер і Жак Ширак
Тоні Блер і Жак Ширак у 2000 році

Втрата довіри

У травні 2005 року французька громадськість рішуче відкинула проект конституції ЄС, і це мало ефект землетрусу як для французької політичної еліти, так і для людини, чия політична спадщина опинилося під ударом.

Відразу ж після голосування президент, який виглядав досить пригніченим, з’явився на національному телебаченні.

“Давайте не будемо самі себе обманювати”, – сказав він.

“Це рішення Франції неминуче створює складну ситуацію для захисту наших інтересів у Європі. Ми повинні відповісти на це, об’єднавшись заради одного – наших національних інтересів”, – закликав Жак Ширак.

Того ж року Париж програв конкурс на проведення Олімпіади 2012 року, і ця невдача стала символом втрати довіри до адміністрації Ширака.

Його другий президентський термін добіг кінця у 2007 році. Чотири роки по тому екс-президента, який уже мав проблеми зі здоров’ям, засудили до умовного тюремного ув’язнення за звинуваченнями в корупції, пов’язаними з його перебуванням на посаді мера Парижа.

Націоналіст голлістської традиції, Жак Ширак був людиною видатних політичних талантів, дивовижної харизми і особистої чарівності.

Критики називали його політичним “флюгером”. Але за 40 років кар’єри політичний клімат у країні змінився, а його власні вміння і навички, колись такі разючі, поступово згасли.

Жак Ширак був політичним довгожителем. Він пішов із політики у 2007 році, але за тривалістю перебування при владі йому досі практично немає рівних в Європі.

Ширак
Лялька, яка зображає Ширака, на карнавалі в Ніцці, 2007 рік
Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...