Віталій.

98

Віталій до війни займався бізнесом. Як і мільйони українців жив своїм життям, виховував дітей. Як тільки московські окупанти напали на Україну, він не міг сидіти осторонь всіх подій. Пішов на військкомат, щоб йому надали повістку і він зміг воювати. Це при тому, що Віталій нічого не говорив дружині про свої наміри. Як і про намагання бути на фронті.

Після кількох місяців на полігоні, Віталій у складі 81 бригади ЗСУ попадає спочатку в село Опитне. А потім і сам ДАП.

Ротація туди була добровільною, але він вирішив, що має бути на летовищі. Адже вважав, що в аеропорт мають їхати чоловіки, котрі досягли чогось в суспільстві і в разі чогось, залишать після себе нащадків.

Почавши туди в січні 2015 року, він побачив справжнє пекло. Росіяни гатили з танків, артилерії, травили їх газами..

Були моменти, коли я уже прощався із життям. Писав дружині останнє повідомлення, телефонував швагру, щоб він в майбутньому слідкував за моїми дітьми.. Це було важко..

Тим більше, я отримав кілька поранень і моментами продовжувати бій уже не було сил.
Проте Бог змилувався над мною. Приїхали машини за пораненими і нам вдалося покинути новий термінал.

Проте я досі не можу забути тих, хто залишився в аеропорту навіки. Адже вони дали можливість мені і всім нам можливість жити

– говорить Віталій.
Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...