Як це в Британії. Оренда квартири в Лондоні, або Драма про клопів

0 56

“Анастазья, це твої клопи, от і розбирайся з ними!” – роздратований голос у слухавці змінюється на короткі гудки.

“Анастазья” – це я. Голос у слухавці – власник моєї лондонської квартири. Клопи – мерзенні створіння, що перетворили на пекло моє життя, перекусали всіх моїх друзів і завдали непоправних психологічних травм.

Слухавку лендлорд (хазяїн – англ.) більше не брав. Я готувалася до чергової безсонної ночі в компанії істот, яких багато хто вважає середньовічним пережитком, а за вікном поволі згасали вогні Лондона XXI століття.

Так почався мій справжній досвід оренди житла в одному з найбільших мегаполісів світу. Але про все по порядку.

В гостях у Бріджит Джонс

Я приїхала в Лондон влітку, натхненна і сповнена намірів одразу ж відшукати собі затишне гніздечко, яке мала героїня “Щоденнику Бріджит Джонс”. Пам’ятаєте сцену, де покинута коханцем Бріджит співає в піжамі попсову All by myself, запиваючи горе винцем?

Маю зізнатися: щоразу ловила себе на думці, що в такій симпатичний хатці душевні страждання переживати все ж, мабуть, легше, аніж у хрущовці, в дивані якої зловісно порипують пружини.

По зйомних помешканнях я кочувала все своє доросле життя й досхочу надивилася і на обдерті шпалери, і на оббиті кахлі у ванній, і на сумнівні плями на диванах, і на паркет, що розлітається навсібіч, коли по ньому біжить кіт…

Словом, на Лондон я мала великі надії, і він не підвів. Якщо коротко: All by myself у піжамі тут можна співати практично скрізь.

маленька квартира
Гарні, але дуже вже крихітні – ось головна відмінність лондонських квартир

Бродський і фуксії

Після перегляду першої квартири в Лондоні мені хотілося плакати. Від вдячності й щастя за те, що таке існує.

Чарівний цегляний будиночок. На ганку – горщики з фуксіями. Сходи ведуть до компактної студії з величезними вікнами, що виходять у парк. Охайна кухня з лискучими кранами і раковиною такої чистоти, що з неї їсти можна. Ванна з блакитними кахлями й невеличким віконцем із різнокольорового скла. Ах…

І це був тільки початок, адже наслухавшись порад від місцевих колег (першу-ліпшу ніколи не бери!), я вирішила продовжити пошуки – а ну ж бо, далі буде ще краще?

І воно таки було. За два тижні я передивилася 13 квартир (це аж ніяк не рекорд, моя колега дійшла до трьох десятків): зовсім крихітних і дещо більших, із садочками й підвалами, лоджіями й балконами, камінами і внутрішніми двориками…

Найпопулярніший і найбюджетніший формат житла для одного в Лондоні – студія. Хоча чимало лондонців “шерять”, тобто винаймають оселю на пару із кимось, або ж живуть компанією: знімають дім, де кожен має власну кімнату і ванну, а от кухня й вітальня – спільні.

Але таке підходить не всім, особливо коли студентські роки далеко позаду, і ввечері хочеться не веселих посиденьок, а валятися на дивані й читати. Голяка.

ванна
Банний день у лондонській квартирі

“Коробка з-під взуття”

Одне з небагатьох розчарувань – розміри тутешніх помешкань. Британія – це все ж острів, людей багато, а місця мало, тож часом і квартирки трапляються ну зовсім крихітні. “Шубокс”, як кажуть місцеві, у перекладі – “коробка з-під взуття”.

Згадайте Гаррі Поттера та його комірчину під сходами. Приблизно це чекає на вас, якщо хочете зняти недороге житло десь у центральних районах Лондона.

Але треба віддати належне британцям у вмінні ефективно використати кожен квадратний сантиметр такої квартирки. Щоправда, часом така ергономіка набуває доволі химерних форм – у вигляді душових кабін, схованих у шафах, чи ліжок, де спиш ногами в духовці.

Намилувавшись дивами лондонської архітектури, я таки знайшла квартиру своєї мрії: маленьку, простеньку й аскетичну, з ліжком під стелею і величезним вікном.

Вона не була найкрутішою чи найгарнішою, вона просто була моєю. Такою, де одразу відчуваєш – ти вдома.

спальня
Нічогенька хатка, еге ж?

“За такіє дєньгі, дєвушка…”

Ринок пошуку житла у Лондоні та й в усій Британії – доволі прозорий і регулюваний. Ані тобі сумнівних ріелторів, ані договорів оренди а-ля “фількіна грамота”, ані “розводу” на гроші.

Це все – за умови, що ви одразу звертаєтеся до агенцій нерухомості і не шукаєте собі пригод. За законом, усі такі контори мають бути зареєстровані в державній правовій програмі, що забезпечуює врегулювання суперечок.

Тож бажано переконатися, що обрана вами агенція має відповідну реєстрацію. Якщо сумніваєтеся – краще звертайтеся до великих контор, які мають представництва в кожному районі.

Найпростіший варіант – піти до кількох ріелторів у районі, що припав до душі. А можна спершу вибрати кілька симпатичних квартир на сайтах оренди, таких як Zoopla чи Rightmove, а тоді вже дзвонити в агенцію і домовлятися про перегляд.

квартира
Не найшикарніша, але все ж моя – моє лондонське житло

Агенти врахують ваші побажання й бюджет і запропонують кілька варіантів. Далі – оглядини обраних помешкань. Дуже часто ви з ріелтором сідаєте у машину і їдете дивитися одразу кілька осель. Усе це – комфортно й абсолютно безкоштовно.

Якщо квартира підходить і ви підписуєте договір оренди – настає час розплати. Послуги ріелтора коштують 15-20% від вартості місячної оренди, що в принципі можна пережити.

Якщо ж платити таку суму не хочете, можна спробувати сервіс OpenRent, що пропонує квартири від власників.

Кілька моїх друзів лишилися дуже ним задоволені. Ресурс пропонує юридичну підтримку в оформленні договору оренди, захищаючи і власника, і квартиранта. Єдиний мінус – варіантів житла тут не так вже й багато, тож на оселю своєї мрії доведеться почекати.

Щодо ріелторів. На відміну від України, тут вони не викликають побоювань за свою безпеку, не намагаються нічого вам “впарити” і не зітхають роздратовано, якщо квартира вам не підходить. Та й фрази “за такіє дєньгі, дєвушка, ви луччє нє найдьотє” ви від них не почуєте.

Водночас ріелтор робить свою роботу, і від вас залежить його прибуток, а отже, яка-не-яка хата – а здати її треба, тож усієї “краси” житла вам можуть не показати.

Тож не варто соромитися зазирати в шпарини й перевіряти, чи працюють крани.

рахунки за житло
Неочікувані комунальні рахунки можуть неабияк зіпсувати настрій

Диявол у деталях

Як ви, мабуть, здогадувалися, знімати житло у Лондоні дорого. Дуже.

Студія на одного в центральному районі коштуватиме від 950 фунтів на місяць (близько 30 тис. грн). Плюс комунальні. Плюс те, що тут називається council tax – податок на благоустрій територій.

Його часто забувають доплюсувати до суми оренди, а він, залежно від району, може коливатися від 40 до майже 200 фунтів на місяць. Тож краще заздалегідь з’ясувати, скільки треба платити, щоб не отримати інсульту від перших рахунків.

Що далі від центру, то дешевше (і більше!) житло – це правило діє і в Україні. Але якщо в українському транспорті ви платите незалежно від довжини маршруту, в Лондоні все інакше. Їдеш із віддаленого району – плати більше. Часом витрати на проїзний такі, що дешевше жити таки в центрі.

квартира
Страшно уявити, скільки коштує така квартирка

Але якщо ви вже визначилися з житлом – починається найцікавіше, і такого я не бачила ніде: господарю треба зробити пропозицію. Не руки і серця, та все ж.

Ви пишете письмову заяву із наміром орендувати конкретне житло на певних умовах. Найпрекрасніше, що умови можна запропонувати свої, і шанси, що їх приймуть, – доволі високі. Тобто можна попросити власника знизити оренду, перефарбувати стіни на кухні чи викинути старий диван.

Часто господар отримує кілька пропозицій і тоді обирає між кандидатами. Людський фактор тут теж спрацьовує – власнику важливо бачити, що орендар надійний, працює на хорошу компанію, зможе платити за житло і не звалить, залишивши неоплачені рахунки. То чом би й не викинути той диван чи поступитися сотнею фунтів?

Коли ви отримуєте відповідь “так” і перераховуєте агенції потрібну суму, можна підписувати угоду.

Зазвичай треба оплатити перший місяць оренди, депозит (трохи більше ніж місячна оренда) та вартість ріелторських послуг.

І тут цікава річ – усі депозити зберігаються не вдома під матрацом господаря, а на рахунку компанії-посередника, що діє в межах державної програми захисту депозитів.

Тобто “забути” повернути вам гроші лендлорд просто не зможе. Для цього потрібні серйозні підстави – наприклад, підтверджені інспекцію пошкодження в квартирі. Це не означає, що в Лондоні ніхто не намагається зробити ремонт за ваш рахунок, просто тут це дещо складніше.

лондонські будинки
Знімаючи історичний будинок, ніколи не знаєш, що у нього за “історія”

Перед вашим заїздом у нову квартиру в ній роблять інвентаризацію із детальним описом майна. Ви ознайомлюєтеся з документом і підписуєте його. Усі незафіксовані вади й пошкодження житла треба фотографувати й одразу повідомляти лендлорда й агенцію. Інакше після виселення їх “повісять” на вас.

І трохи про особисті відносини. Яким би прекрасним не був ваш лендлорд, навряд чи ви мрієте бачити його часто. Так от, тут ви повністю позбавлені такого “щастя”: господар не приїжджає раз на місяць у вихідний (о 6-й ранку!), щоб забрати гроші за квартиру.

Щомісяця необхідну суму просто знімають із вашого банківського рахунку. Те саме і з комунальними. Все – віртуально. Майже держава в смартфоні.

До речі, якщо господарю з якихось причин зандобиться до вас прийти, він має про це попередити за 24 години. Все прописано в угоді.

затишок
Непрохані “гості” можуть порушити ваш домашній затишок

Споконвічні традиції

Кажуть, що в Британії, можна побачити й спробувати майже все. І це правда. Навіть якщо бачити й пробувати ви не хотіли.

Наприклад, паразити. Пацюки, павуки, слимаки та інші створіння спокійно співіснують із людьми у великих містах. Проте істоти, страшнішої за постільного клопа, мені тут зустрічати не доводилося.

Винищєні совєтами в нас, тут – серед залишків вікоторіанської розкоші – ці істоти почуваються як удома. І це той аспект оренди в Британії, про який мене не попереджали… Британія все ж – країна столітніх традицій, і клоп – теж комаха традиційна, можна сказати навіть – історична.

З цього приводу мій тато пожартував, що клопи кусали ще лицаря Айвенго, а отже, заслуговують на повагу. Жарт не знайшов у мене відгуку. Лицарі давно перевелися, а ми лишилися на поталу.

Якщо ви ніколи не бачили постільного клопа, щиро бажаю вам жити і далі в цьому щасливому незнанні. Якщо ви думаєте, що клоп – це просто невеличкий жучок, згадайте, що він їсть вас живцем. Уночі. Поки спите.

ванна
Якщо думаєте, що ванни у Лондоні виглядають десь так, то ви ще ніколи так не помилялися

Тож я майже не спала й не вимикала світла. Кілька місяців. Боялася навіть на хвилину заплющити очі і вирубалася лише під ранок від втоми. Ці комахи здатні перетворити найзатишнішу квартирку на камеру тортур, куди ви боїтеся повертатися.

Я довго воювала з господарем, який уперто не бажав робити дезінфекцію, запевняючи, що поява незваних мешканців – моя провина. “Твої друзі привезли!” – таким був його вердикт.

Те, що в Україні про клопів від часів царя Панька не чули, його не цікавило. “Ніхто в будинку більше не скаржився!” – підсумовував лендлорд.

Усі квартири в помешканні належали йому. Що робити? Я пішла знайомитися з сусідами.

метро Лондон
Витрати на транспорт у Лондоні теж можуть стати неочікуваним “сюрпризом”

Комахи знайшлися в кожній квартирі, власник був змушений викликати санітарні служби, а мені, що підняла ґвалт серед мешканців, запропонував “розійтися по-мирному”.

Довго я не роздумувала. Депозит, до речі, повернувся на мій рахунок того ж дня – і в повному обсязі.

Вже потім місцеві розповідали мені, що клопи – така ж невід’ємна частина Лондона, як двоповерхові автобуси, червоні телефонні будки та пообідній чай. Дарма, що не така приємна.

Єдину пораду, яку тут дають щодо цього, – уникати старих будинків “з історією”, бо історія може бути всяка. Але, як на мене, приїхати до Лондона, щоб жити в бетонній висотці – верх неповаги до цього історичного міста.

Вже півроку я живу на новій квартирці у старому вікторіанському маєтку з садочком. Тут, як і у Бріджит, є камін, мільйон свічок, книжок і непотрібних, але затишних дрібничок.

Дописую цей текст, валяючись у піжамі на своєму улюбленому зеленому дивані. Піду, мабуть, наллю винця й переслухаю All by myself. Щось потягнуло.

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...