Як це в Британії. Зекономити на проїзді у Лондоні та не загубитись

99

У Лондоні немає маршруток і не потрібно передавати за проїзд. А година пік відрізняється лише тим, що у тисняві частіше лунають ввічливі вибачення і діалоги: “Я вас штовхнув?! I’m so sorry!” “Sorry, це не ваша провина, а моя”. Загалом же, їздити британською столицею зручно й дорого.

За деякими оцінками у Лондоні найдорожчий громадський транспорт у світі. Хоча все відносно.

Для оплати за проїзд я використовую Ойстер – безконтактну транспортну картку. На неї можна купувати різні проїзні або покласти гроші й платити за разові поїздки. Ойстер діє на всіх видах транспорту в межах міста, навіть на потягах.

Ойстер
Ойстер або “устриця” – одна картка для всього транспорту

Ще можна розраховуватися звичайною безконтактною банківською карткою чи через мобільні додатки. Головне правило – робити це одним способом – на вході і на виході зі станції. Інакше – знімуть максимальний денний тариф.

метро
У Лондоні – найстаріше метро у світі. Понад 150 років тому воно дійсно було під землею. А тепер в тунелях проходить менше половини мережі.

Вартість проїзду залежить від того – куди і коли ви їдете. Час пік і центральна зона – найдорожчі. Для когось може бути вигіднішим платити за разові поїздки, для когось – купувати проїзні. Головне, зробити правильні розрахунки.

І хоч тут 11 ліній і 270 станцій метро, 675 автобусних маршрутів, плюс надземка, трамваї та Доклендське легке метро без водіїв – у всьому цьому транспортному лабіринті доволі просто орієнтуватись – за допомогою зрозумілої навігації.

Навігація у Лондоні
І в центрі міста теж багато вуличних вказівників і мап

На кожній станції є карти й схеми руху. Так само і на автобусних зупинках. До речі, на пішохідних переходах є написи, які показують, з якого боку їдуть машини. Мені це дуже допомогло призвичаїтись до лівостороннього руху, що, скажу відверто, було нелегко.

дорога
Краще дивитись і праворуч, і ліворуч – про всяк випадок

Який транспорт найдешевший?

Почнімо із найдешевшого і найповільнішого транспорту. Даблдекери – автобуси із двома поверхами – визначають Лондон так само, як червоні телефонні будки та поштові скриньки, Біг-бен та Тауер.

Щоправда, автобуси не завжди червоні – їх можуть повністю заклеїти рекламою – і не завжди двоповерхові. Навіть на деяких маршрутах у центрі можна опинитись в одноповерховому автобусі,. Але, з мого досвіду, це радше виняток.

Загалом, це ідеальний транспорт, щоб побачити місто. Із передніх сидінь на другому поверсі відкривається прекрасний краєвид – можна проїхати і повз Вестмінстер, і через Тауерський міст. А якщо ви їдете маленькими звивистими вуличками Сіті – то подих перехоплює, неначе на американських гірках.

тауерський міст
Тауерським мостом можна неспішно пройтись…
двоповерхові автобуси
… а можна і проїхати на червоному даблдекері

“Я завжди, підкреслюю, завжди сиджу на другому поверсі на останніх місцях”,- сказав мені літній чоловік у твіді і з ціпком, ще не перевівши подих після крутого підйому сходами, коли я спробувала поступитись йому місцем трохи ближче. Такі лондонці віком 60+ користуються усім транспортом безкоштовно.

Проїзд в автобусі, незалежно від транспортної зони чи години пік, коштує півтора фунта – це майже як одна чашка кави. І якщо протягом години від початку подорожі ви пересідаєте на інший – з вас не знімають додаткові гроші.

І проста, але важлива річ – двері автобусів відкриваються назовні. Якщо ви були свідком ситуації “Відкрийте двері, защемило ногу” – або що гірше, постраждалим, то розумієте, наскільки це критична характеристика для транспорту. Ось так одне кріплення може багато змінити для комфорту пасажирів.

Доступність для всіх

А ще автобуси максимально інклюзивні. Висувний пандус дає можливість людині на візку заїхати через центральні двері – на першому поверсі для неї є окреме місце, яке також можуть використовувати для дитячих візків.

Третина станцій метро і половина надземки теж step-free, тобто на них можна потрапити, використовуючи ліфти чи рампи. На деяких станціях є туалети і кімнати, де можна перепеленати дитину. Все це позначено на карті – яку можна безкоштовно взяти в метро – чи завантажити в телефон.

Щоправда, тут метро не можна назвати найнадійнішим транспортом – який гарантує, що ви точно нікуди не запізнитесь. Потяги можуть зупинитись посеред дороги і трохи постояти – аби вирівняти графік руху чи в очікуванні зеленого світла.

Бейкер-стріт
Бейкер-стріт – одна із найстаріших станцій, де тепер аж 10 платформ.

І на станціях доводиться багато рухатись – довгий перехід веде до ще одного і так далі. Якось приїхавши на Паддінготон – той самий вокзал, де знайшли ведмедика з далекого Перу, я вирішила проїхати ще одну станцію у метро, замість того, щоби пройти пішки. Треба було лише перейти на іншу лінію. Але перехід виявився таким довжелезним, що я би швидше дійшла вулицею, не намагаючись скоротити шлях у метро.

Паддінгтон
Вокзал Паддінгтон, де знайшли того самого ведмедика…
Паддінгтон
І тепер біля першої платформи йому встановили такий невеликий пам’ятник. Справжніх ведмедів тут не зустрінеш.

Паддінгтон, як і інші вокзали, поєднанні із підземкою і є ключовими транспортними хабами для тих, хто щодня приїжджає на роботу із передмість. Що подеколи може бути стресово, попри те, що залізнична мережа розгалужена.

Від тих, хто живе за містом, я чула нарікання на переповнені потяги і тривалі затримки. А в екстремальних умовах – як от коли минулої зими випав сніг – на залізниці відбувається справжній транспортний колапс.

І що далі від міста – то більші витрати. Річні проїзні можуть коштувати п’яту частину доходу. Але загалом, британська залізниця – це тема для окремої розмови.

День без штанів у метро
А от песиків у транспорті можна побачити часто – на відміну від роздягнених людей. “Без штанів у метро” – таку акції проводять щосічня. Охочі збираються і поводяться так, ніби це буденна поїздка.

Врятувати планету

Міська влада вже не перший рік намагається побороти забруднення повітря у Лондоні і зробити транспорт зеленішим.

Понад третина автобусів тут уже гібридні машини. Ще є півтори сотні електробусів, що насправді небагато від всього автопарку.

двоповерхові автобуси
Більш як третина автобусів – гібридні машини. Ще є півтори сотні електробусів, що не багато від всього автопарку.Міська влада прагне звести викиди вуглецю у місті до нуля.

Окрім як використовувати громадський транспорт, лондонців заохочують пересідати на велосипеди.

Плата за вїзд до центру
Зона ультранизьких викидів діє в центрі з квітня минулого року. А наступна – зона низьких викидів – почне діяти із жовтня 2020 року і простягнеться аж до кільцевої дороги.

А віднедавна водії автомобілів, які в’їжджають у центр міста, мають платити ще й за викиди – що старіша машина, то більше. І якщо звичайну плату за в’їзд до центру знімають лише у будні з 7 ранку до 6 вечора, то цю – увесь час. Єдиний виняток – 25 грудня.

Різдво у Лондоні – особливий день. Тут не ходить транспорт взагалі. Не працює ні підземка, ні надземка, ні автобуси – нічого. Спершу, я не вірила, що таке велетенське місто, де навіть метро працює на вихідних усю ніч – може ось так зупинитись. А виявилось, ще й як може.

метро
В п’ятницю та суботу вночі працюють п’ять ліній метро. І весь тиждень ходять нічні автобуси.
Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...