Чи справді кохання – лише “хімія мозку”

97

Що відбувається у нашому мозку, коли ми закохані? Чи є кохання лише результатом дії гормонів та інших хімічних речовин, ефект яких швидко зникає?

Нещодавно я по вуха закохалася, але мої цинічні друзі не втомлюються повторювати мені, що кохання – це лише суміш феромонів, дофаміну та окситоцину, ефект яких за кілька років повністю зникає. Мене лякає ця думка, вона створює відчуття безглуздості. Чи справді кохання є лише хімією мозку? Джо, Лондон.

Моїм рукам звільни шлях до принад:

Між, перед, ззаду, збоку, знизу, над.

Джон Донн (переклад українською – Віктор Марач)

Мабуть, невипадково найеротичніший рядок англійської поезії цілком складається з прийменників. Суть кохання, принаймні пристрасного романтичного кохання, виявляється в самій його граматиці.

Ми “закохуємось”, як ви зазначили, “по самі вуха”, часто з першого погляду, а не після ретельного огляду, так, ніби нас штовхає якась зовнішня сила.

Ми сліпо закохуємось у недоліки, а не чесноти об’єкта нашої пристрасті та говоримо про шалене кохання, як про хворобу.

Романтичне кохання – всепоглинальне, непереборне, шалене. Воно більше контролює нас, ніж ми його.

Таємниче, з одного боку, і таке очевидне, з іншого – його наслідки легко передбачити, а зображення в мистецтві є більш-менш універсальним в різних культурах та за різних часів.

Ми сприймаємо його почуттями, а не розумом, кохання, здається, стихією, непідвладною науковим дослідженням.

Спробуймо розібратися чому. Ключем сексуальної привабливості часто вважають феромони – хімічні речовини, які призначені повідомляти про наш репродуктивний потенціал.

Пара
Чи може кохання тривати протягом усього життя?

Ідея цікава, але наукою не доведена. Хоча феромони відіграють важливу роль у спілкуванні комах, доказів того, що вони принаймні існують у людей, немає.

Але якщо хімічні речовини керують сексуальною привабливістю зовні, можливо, вони відповідальні й за внутрішні відчуття?

Головним кандидатом тут виступає нейропептид окситоцин, який часто неточно називають “гормоном прив’язаності”. Він відіграє важливу роль у лактації та скороченні матки після пологів.

Зоологи ретельно дослідили роль цього гормону в степової полівки. Цей гризун добре відомий моногамними стосунками та публічними проявами ніжності.

Блокування окситоцину порушувало прив’язаність до свого партнера у полівок, вони ставали більш стриманими у виявленні емоцій. І навпаки, введення додаткового окситоцину іншим немоногамним видам полівок притупляло їхній смак до сексуальних пригод.

Однак у людей ефект гормону є набагато менш драматичним. Зміна його рівня лише трохи впливає на перевагу романтичної прив’язаності перед пошуками нового.

Тож стверджувати, що окситоцин є гормоном кохання, буде сильним перебільшенням.

Проте навіть якби ми і могли виявити таку речовину, на яку частину мозку вона мала б діяти? Будь-яке повідомлення, і хімічне зокрема, потребує адресата. А як передається особистість “обраного” з огляду на те, що жодна молекула не може його закодувати?

Коли романтичне кохання вивчають за допомогою МРТ-сканів мозку, вчені помічають активацію тих ділянок, які відповідають за прагнення до винагороди та втілення мети.

Але це не допомагає виявити якусь специфічну річ. Мозок так само реагує, приміром, на материнську любов чи захоплення футбольною командою.

Пара
Утім, пояснювати іншим, чому ми обрали саме ту людину, – геть не в наших інтересах

Отже, вченим ще належить з’ясувати, що означає “закоханий по вуха” в термінах нейробіології.

Можливо, нам просто потрібно більше експериментів? “Так” зазвичай відповідають вчені, але це передбачає, що кохання є досить простим механізмом, який можна пояснити в наукових термінах.

Утім, жодне рішення, пов’язане з продовженням роду, не може бути ані простим, ані загальним. Адже ми не можемо керуватися однією рисою, а універсальною для всіх рисою й поготів.

Наприклад, високий зріст вважають привабливим. Але уявіть, що було б, якби біологія дозволила нам обирати партнера лише за цією ознакою. Землю вже населяли б гіганти.

Жодне рішення, пов’язане з продовженням роду, не може бути ані простим, ані загальним

А якщо наші рішення повинні бути складними, складним має бути й нейронний апарат, який за них відповідає.

Це, однак, не пояснює, чому романтичний потяг є таким інстинктивним і спонтанним – на відміну від усіх інших важливих рішень, які ми ухвалюємо. Хіба не було б краще, якби ми мислили більш раціонально?

Відповідь тут доволі проста. Оскільки ми еволюціонували пізніше, ніш наші інстинкти, раціональність часто потрібна нам лише для того, щоби пояснити іншим, чому ми ухвалили таке рішення.

Утім, пояснювати іншим, чому ми обрали саме ту людину, – геть не в наших інтересах, адже навряд ми хотіли б ділити з кимось предмет нашого бажання.

З іншого боку, вважати інстинкт примітивнішим та менш розумним, ніж ретельне обмірковування, було б помилкою.

Те, що інстинкт діє несвідомо, лише доводить, що його механізм є потенційно складнішим, ніж раціональний аналіз. Адже інстинктивно ми здатні врахувати більше чинників, ніж наш мозок може свідомо утримати в полі зору.

Так, ми здатні набагато краще розпізнати обличчя, ніж описати його. І, вочевидь, кохання ми також вміємо краще розпізнавати, ніж пояснювати.

Зрештою, якби нейронний механізм кохання був простим, ми б вже навчилися провокувати його ін’єкцією або видаляти скальпелем, не пошкоджуючи ділянки навколо.

Пара
Кохання, як і мистецтво, є чимось більшим, ніж сума їхніх складових.

Холодна, жорстка логіка еволюційної біології цього не дозволяє. Якби кохання не було складним, ми б просто не еволюціонували.

Кохання, як і всі наші думки, емоції та поведінка, спирається на фізіологічні процеси в мозку, на їхню надзвичайно складну взаємодію.

Якби кохання не було складним, ми б просто не еволюціонували

Проте сказати, що кохання – це “лише” хімія мозку – все одно що стверджувати, що “Ромео і Джульєтта” – це “лише” слова.

А це, звісно, не так. Кохання, як і мистецтво, є чимось більшим, ніж сума їхніх складових.

Тож якщо вам пощастило пізнати цей хаос, спробуйте довіритися його хвилям.

А якщо ваш човен розбився на прихованих прибоєм скелях, можете тішитися тим, що розважливість вам все одно не допомогла б.

Вас може зацікавити
Комментарі
Loading...