Сергій Щербинаголовний редактор РБК-Україна
Пандемія коронавірусу, що охопила весь світ, створила цілком серйозні проблеми українській владі в цілому і президенту Володимиру Зеленському зокрема. На щастя, ці проблеми знаходяться не в епідеміологічній, а у політичній площинах. Але від того вони не менш небезпечні.
Бунт мера Черкас, підтриманий деякими іншими представниками місцевої влади, що виник на тлі скандалів, в які залучені офіс Зеленського та “Слуга народу”, показали перші серйозні прорахунки Банкової. Детальніше – у колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.
“Я – результат ваших помилок”, – сказав Володимир Зеленський в обличчя Петру Порошенку на Олімпійському стадіоні за дві доби до своєї перемоги на президентських виборах, що не мала рівних у політичній історії України.
Якщо і бувають в українській політиці моменти істини – це був один з них. Думається, глибоку правдивість цих слів у той момент усвідомлював і колишній президент.
Технологічність Зеленського і його команди перед виборами і після них важко переоцінити. Гучний розпуск Верховної Ради, розгроми чиновників в регіонах в стилі Олександра Лукашенка, який користується великою популярністю серед українців, комунікаційна стилістика – все це було любо серцю виборця.
Жодний президент епохи інтернету не закінчував свій перший рік з такими соціологічними результатами, як Зеленський. Чому? Тому що він був іншим, зовсім не схожим на політиків минулого, викликав довіру і був переконливим.
Але тут сталося фантастичне невезіння – пандемія коронавірусу. Банкова, віддавши було пальму першості місцевій владі у встановленні жорстких карантинних заходів, швидко оговталася і почала активно замикати “коронавірусну комунікацію” на себе. До того були конкретні соціологічні підстави – опитування показували, що українці сприймають Зеленського в якості лідера боротьби з епідемією.
Але є і друга сторона медалі – Банкова ж стає і точкою кристалізації негативу. Нескладно було здогадатися, що дуже скоро в українців закінчаться гроші і їм набридне сидіти вдома.
Перший промах – це заяви із свіжопризначеного Кабміну про те, що переговорів про вивезення українських заробітчан на Захід не буде і “ми будемо намагатися залишити їх в країні”. Адже багато українців повернулися в Україну “на нервах”, в тому числі від заяв президента про закриття кордонів.
Тепер же прем’єр-міністр Денис Шмигаль запропонував їм попрацювати озеленювачами або укладальниками плитки за 6-8 тисяч гривень. А борт, зафрахтований британським роботодавцем для заробітчан, Державіаслужба не хотіла випускати з Борисполя. Потім випустили, але погіршили ситуацію перемовинами із представниками зацікавлених країн про “умови виїзду української робочої сили”.
Постановка питань у логіці “їсти захочуть – підуть працювати” і “умови виїзду” справили ефект прямо протилежний запрошенням Зеленського для всіх українців світу повернутися і разом будувати країну, які прозвучали в його інавгураційній промові.
Другий промах – на фоні вищеописаних дискусій виникає скандал із зустріччю Зеленським “Мрії”, яка привезла медичні маски, що продаються в “Епіцентрі”. Насправді, фундамент скандалу заклав власник “Епіцентру”, команда якого не придумала кращого маркетингу, крім як підготувати комерційні пропозиції про купівлю масок, доставлених найбільшим вантажним літаком у світі, на бланку народного депутата.
Хоча, по суті, це була ніяка не корупція, а елементарний поспіх і піар-прокол. Президент поїхав фотографуватися з “Мрією” і записувати відеозвернення, не уточнивши, що це був, в тому числі, комерційний вантаж. Але справу було зроблено – меседж про “торгівлю гуманітарною допомогою” запросто лягає в сприйняття середньостатистичного українського виборця, який часто не звик ставити питання більше одного.
Третій промах – історія з рестораном “Велюр” нардепа від “Слуги народу” і кума голови ОП Миколи Тищенка. Тільки ось в цьому випадку піаритися на покаранні порушників карантину ніхто не поспішив. Хоча неважко було припустити, що буквально на наступний день будь-який господар пересічної кав’ярні буде кричати поліцейськими, які прийшли його штрафувати: “іди “Велюр” закривай, чого сюди прийшов”.
Власне, так воно і вийшло. Вже до середини минулого тижня у соцмережах користувачі відзначали, що карантинне життя в столиці закінчилося саме собою – знову з’явилися великі затори, запрацювали велопрокати, люди пішли в парки і сквери незважаючи на заборону Кабміну, часто без масок. До вихідних хвиля докотилася і до регіонів.
Не з епідеміологічної, а з політичної точки зору тихий саботаж карантину – це було б не так страшно, якби не мер Черкас Анатолій Бондаренко, який вчасно зорієнтувався. Він прямо заявив, що місцева влада в цьому обласному центрі дозволить відкритися малому бізнесу з понеділка, 4 травня. На тиждень раніше, ніж належить за постановою Кабміну. Не забувши, звичайно ж, пригадати і “Епіцентр”, і “Велюр”.
Реакція Києва теж була оригінальною. Спочатку глава МВС Арсен Аваков сказав, що мер “загрався” і акцентував увагу, що вже готове кримінальне розслідування з цього приводу. А потім і президент Зеленський вирішив публічно “передати привіт” меру Черкас від себе, МВС і СБУ. Моментально давши привід градоначальнику відповідати і полоскати Київ на чому світ стоїть.
Мер Черкас не самотній у своїй позиції – достроково знімає обмеження Мукачеве, очолюване сином Віктора Балоги Андрієм, а прямо про підтримку Бондаренка заявив мер Івано-Франківська Руслан Марцінків.
Логіка місцевої влади зрозуміла – скоро місцеві вибори. Мери гостро відчувають ситуацію і “бродіння умів” на ввірених територіях. Зрештою, саме їх обирають, а не призначають, як, скажімо, Кабмін, що регулює карантинні заходи. Вочевидь, саме мери вирішили влаштувати “політичний Сталінград” команді Зеленського, яка рік тому трощила традиційні еліти.
У ситуації, що склалася, кілька рівнів. Перший – приголомшлива демонстрація розбалансованості системи управління державою, яка може мати вкрай неприємні наслідки. Бардак, одним словом.
Другий – політичні наслідки особисто для Зеленського. Як ми пам’ятаємо, точка кристалізації негативу в конкретній темі, що займає думки більшості громадян, вже створена. Нехай соціологічні опитування все ще показують велику довіру до президента і серйозний рейтинг. “Тефлоновість” вже закінчилася, а значить – почав липнути бруд.
А що робити з цією ситуацією – не дуже зрозуміло. Почати активно “пресувати” місцеву владу – створити мучеників, вислухати про “друзям – все, ворогам – закон”, і ослабнути. Залишити ситуацію, як є – теж ослабнути, але з інших причин.
Ну а третій рівень – філософський. Його можна описати цитатою з безсмертної комедії Мольєра: “Ти сам цього хотів, Жорж Данден”.
“Кожен з нас – президент”, – говорив Володимир Зеленський в тій же інавгураційній промові. Перед цим він всіляко пропагував “народовладдя”, в яке, напевно, щиро вірив. І тут його почали бити його ж зброєю. Що може бути більш “народовладним”, ніж місцеве самоврядування? А якщо “кожен з нас – президент”, то демократично обраний мер і поготів.
Але і до цього знайшлися би аргументи, зрозумілі навіть широкими масами. Болючіше інше. Мер Черкас старанно розігнав просту і зрозумілу українцям думку: “ці – такі ж, як і минулі, і позаминулі”. Думку, яка подала голос із далекого кутка розуму виборця після заробітчан, “Епіцентру” та “Велюру”. І гіршого за це для влади “Слуг” немає.
Як на це реагувати? Завезти в Черкаси сотні тисяч тестів, швидко виявити стрибок і притягнути мера до відповідальності? Тобто лякати епідемією? Цілком собі реальної епідемією, яка забирає життя тисяч людей по всьому світу, з якою треба боротися і часто жорсткими заходами.
Але тут злий жарт грає задертий до небес больовий поріг українців. Чим виборців Зеленського лякав Порошенко? Правильно, війною і Володимиром Путіним. Цілком реальною війною, яка забирає життя українців котрий рік. Допомогло? Так отож.
Звичайно, це ще далеко не та ситуація і не ті помилки, які допустив Порошенко. Це лише перші гучні провали. Один з головних уроків яких: грати в Лукашенка, і бути Лукашенком – це різні речі. Особливо враховуючи, що любов українців до білоруського режиму дуже віртуальна. А подібні методи в реальному житті викличуть шалений опір.
“Народовладдя”, приправлене розпіканням “ненависних чинуш” – це красива і, напевно, дієва картинка. Поки тебе люблять.
Одну зі складових цієї любові можна назвати так: “перший президент, який не краде”. Дійсно, корупційних скандалів за участі особисто Зеленського досі не сталося, і, швидше за все, не станеться. Український народ чекав цього багато років.
Але і тут є зворотний бік. Після здійснення своєї багаторічної мрії, виборець скоро може прийти до логічного висновку, що не красти – це не чеснота, а норма. А чеснота – побудова команди управлінців не за принципами вірності, вимушеності та піар-ефекту, а за професійною ознакою.
З цим мало узгоджується засвідчення екс-прем’єра Олексія Гончарука “президент мій камертон”, а за очі “туман в голові”, звільнення міністрів через 20 днів після призначення, вкрай приземлене трактування “Нового курсу” Франкліна Рузвельта та ізоляціонізму у виконанні другого уряду “Слуги народу”.
Найкращою ілюстрацією до кадрової політики, практикованої владою останнім часом, мабуть, є ініціатива з призначенням Михайла Саакашвілі віце-прем’єром. Правда, в монобільшості відразу запідозрили, чим це призначення може закінчитися для Кабміну, них самих і, зрештою, самого Зеленського.
Але сам підхід, в основі якого лежить “звеселення” відверто кульгавого в піарі уряду і небажання вірити в серйозність політичного бекграунду, дуже показовий. Тільки методи, що успішно практикувалися в перший рік президентства, вже не будуть настільки ефективні. Особливо при таких викликах, з якими зіткнувся весь світ.
Настав час наповнювати владу не новими або знаменитими особами і розраховувати на “картинку”, а серйозно делегувати повноваження компетентним людям. Інакше “Черкаси будуть чинити опір” раз на два тижні.
