Україна понесла колосальну втрату: учора, на 90-му році життя перестало битися серце українця з великої літери Левка Лук’яненка. Дисидент, один із авторів Акту про проголошення незалежності нашої держави, лауреат премії Тараса Шевченка, Герой України, депутат Верховної Ради чотирьох скликань кілька місяців перебував на лікуванні у відомій клініці “Феофанія”.
У суботу в день друзі Лук’яненка повідомили, що він у реанімації і попросили українців молитися за його здоров’я, але вже через кілька годин він пішов із життя…
Нагадаємо, що за часів СРСР його засудили до розстрілу за анти радянську діяльність, але згодом смертну кару замінили на 15 років ув’язнення, яке українець відбував у Мордовії.
Зважаючи на палкі політичні перипетії останнього часу, “Голос-Інфо” протягом минулого тижня намагався зв’язатися з Левком Григоровичем, але слухавку на його особистому мобільному брала дружина пані Надія, яка увесь час перебувала з ним у лікарняній палаті. Вона повідомила нам, що розмовляти Левко Лук’яненко не зможе “бо рознервується через те, що відбувається в країні, а він надто слабкий”. Також дружина покійного Героя розповіла, що її чоловік перехворів на лейкоз, пізніше у нього були проблеми з тромбами і лейкоцитами, а у «Феофанії» Лук’яненка лікували від наслідків інсульту.
Це інтерв’ю ми записали кілька місяців тому, акурат перед тим як Левко Лук’яненко потрапив на лікарняне ліжко. Час минув, Його не стало, але слова Левка Григоровича й сьогодні не втратили своєї актуальності. Читайте і робіть висновки з роздумів над досвідченого політика.
Пане Левко, якщо точкою відліку вважати Революцію гідності, то чи бачите ви сьогодні реальну, а не декларативну боротьбу з корупцією?
За час, що минув після Революції гідності, яка усунула корупційну владу Януковича, реальної боротьби з корупцією немає. Ми є свідками кількох цікавих етапів.
Перший етап – балачки по телевізору і скрізь навколо про те, як важливо боротися з корупцією. Другий етап – створення органів, покликаних боротися з корупцією. Створення є, боротьби – немає. Третя стадія – очікування створення спеціального антикорупційного суду. Загалом особливих результатів ми не маємо, але хай там що, перші кроки зроблено.
Суспільство змінилося, запити змінилися, і влада повинна це відчувати навіть на клітинному рівні.
Чому ж ми спостерігаємо пробуксовку?
А ви знаєте, чому ви є щасливою? Бо ми з вами дивимося на те, як у нашій Україні народжується громадянське суспільство. Тобто українці вже не бояться і мають відвагу виявляти ініціативу. Влада ж піддається моральному тиску, і це дуже добре.
Таким тиском було блокування торгівлі з “ДНР” і “ЛНР”. Воно було корисним, оскільки розкрило одну зі сторін злочинної діяльності влади й олігархів. Другий приклад: наші люди заблокували “Сбербанк”. Це підштовхнуло владу до певних дій та усунення з українського економічного простору п’яти російських банківських установ. Можливо, це недостатні кроки, але це вже хоча б щось.
Ще скажіть, що цей тиск змусив депутатів ухвалити закон про е-декларування?
Так, звісно, бо саме через громадський тиск вони змушені були показати накрадені гроші, нерухомість, автомобілі тощо. Влада зазнає громадського тиску, і це дуже добре. В умовах, коли Україна воює з московським загарбником, не можна мати якусь революцію для зміни влади всередині країни, але можна точково тиснути по потрібних напрямках.
Ви сказали про те, що ми воюємо, цитую, “з московським загарбником”. Чому ж, на ваш погляд, наша влада не називає війну — війною, вигадуючи різні абревіатури?
Я вважаю, що речі треба називати своїми іменами. Є війна України з Московією, тому я виступаю за те, щоб наш уряд і Верховна Рада оголосили воєнний стан. АТО – це обман, бо в Україні ніколи не було терористів.
У випадку проголошення воєнного стану наші полонені були б полоненими, а не якимись там заручниками.
Крім того, у такому разі працюватиме міжнародне законодавство. Наприклад, Міжнародний червоний хрест мав би право контролювати стан полонених тощо.
Чому влада пішла на це і називає війну АТО? Очевидно, через боягузтво і недостатню сміливість захищати національні інтереси. Наш уряд не відчуває, що є урядом 45-мільйонного народу. А от, скажімо, фіни. Їх було три мільйони, але вони не побоялися воювати проти 150-мільйонного Радянського Союзу в 1939 році. Тому я думаю, що народ, який любить свободу, повинен сміливо захищати цю свободу.
Але ж абревіатуру АТО прийняли всі європейські країни.
Це логічно. Захід егоїстичний, він радий, що українська влада звільнила США і Великобританію від виконання Будапештського меморандуму. Українська влада каже, що це не війна, а внутрішні розбірки, тероризм. А що Європі? Що Заходу? Як то кажуть, баба з воза – кобилі легше.
А чи були взагалі якісь зрушення влади в напрямку реалізації Будапештського меморандуму?
Ви ж самі чудово знаєте, що ні. Влада, коментуючи ситуацію на Сході країни, ніколи не апелювала до меморандуму, підписаного в 1994 році. Навпаки, вся дипломатія обговорює війну в Мінську. Захід прийняв цю гру, оскільки це звільняє його від відповідальності та звільнення України від агресора.
Ви поділяєте думку про те, що дострокові парламентські вибори в нинішній ситуації можуть стати якщо не рятувальним кругом, то щонайменше антикризовим знеболювальним засобом?
Голову ЦВК Охендовського давно пора міняти. Не лише тому, що експертиза підтвердила справжність його підпису в так званій “амбарній книзі” Януковича, а й тому, що цей склад Центрвиборчкому діє вже два терміни. Без його заміни вибори не можна проводити, бо вони нічого не дадуть. Це перший важливий момент.
Другий. Через те, що населення страшенно роздратоване через хабарництво і крадіжки у вищих ешелонах влади, ми наблизилися до межі, коли може бути застосована взаємна сила.
Ви про новий Майдан?
Так, і він може бути значно страшнішим, ніж попередні.
Як можна обійти революційний маршрут?
Це складно, але при бажанні цілком можливо. Необхідно реалізувати реформу політичної системи України. Це мирний спосіб вирішити всі проблеми, які сьогодні має наша країна.
Суть проблеми полягає в тому, що наразі олігархат тримає всю владу в державі.
Зараз вкрай необхідно змінити виборче законодавство, а це питання парламентарії намагаються всіляко відсунути “до кращих часів”.
Нам потрібно ліквідувати право самовисування. Це по-перше. По-друге, якщо партія висуває кандидата, прохідний бар’єр має становити 5%, а у разі об’єднання двох політичних сил – 7%, трьох – 9%. Це реальний батіг, який змусить близькі за поглядами партії об’єднатися. Ні? Тоді вони просто зійдуть на узбіччя і втратять право суб’єктів політичної діяльності.
От якби у нас було півдесятка ідеологічних партій, вони не залежали б від президента, а ефективність парламенту зросла б у рази. Я цю практику добре вивчив, коли був послом України в Канаді, й упевнено можу стверджувати, що це вихід із кризової ситуації, яка загрожує нам великою пожежею.
Останнім часом спостерігається певне похолодання у відносинах офіційного Києва та Варшави. Що ви думаєте з цього приводу, де корінь проблеми?
Знаєте, щоб дати відповідь на це запитання, необхідно запитати у себе: “Кому вигідно?”. Наприклад, Лех Валенса сказав, що без незалежної України не може бути незалежної Польщі. Тобто для польської політичної еліти абсолютно зрозуміло, що Україну необхідно всіляко підтримувати.
Поза всяким сумнівом, розсварити Україну з Польщею вигідно лише московському імперіалізму і шовінізму. Російська влада знаходить у Польщі емоційно неврівноважених людей, за їхньої допомоги намагається запалити вогонь у відносинах Києва і Варшави. Я думаю, що і українська, і польська влада чудово розуміють, що всі ці провокації – однозначно діяльність Москви.
Криза, криза, криза… Навкруги одна темрява. Але ж у вас напевно є ексклюзивний рецепт, як бачити склянку наполовину повною, а не напівпорожньою?
Я вам скажу по великому секрету: на всі нинішні події дивлюся з великим оптимізмом і великою вірою. Дуже хочу, щоб люди розуміли й усвідомлювали, що Україна сьогодні відстоює свою справжню незалежність. І те, що Москві не вдалося просунутися до Дніпра і захопити всю Україну, – колосальний плюс самим українцям! Жорстокість і дикість російської влади відродили в українцях почуття національної гідності. Зараз українці зовсім не такі, якими були до грудня 2013 року. У нас активно триває процес народження нації! Нації, яка зрозуміла і відчула смак свободи, за яку готова боротися до кінця. І наші хлопці на фронті сформулювали фразу, що відображає настрої майже всієї України: “Краще смерть у бою, ніж повернення в московське колоніальне рабство”.
Візьмемо інший фактор – церква. Раніше в Україні панувала церква московського патріархату. Зараз ситуація кардинально змінилася. Прихожани масово переходять у київський патріархат. Тобто ми спостерігаємо за наступом українства проти московської ідеологічної машини.
Ви не перебільшуєте?
Абсолютно ні. Річ у тому, що російська православна церква – це не релігійна, а політична організація, яка завжди була департаментом московського імперіалізму. Я вважаю, що СБУ і суди повинні заборонити московський патріархат в Україні! Особисто я чекаю таких рішучих кроків із боку влади.
Ця тема дуже тонка матерія. З огляду на те, що у нас відбувається в країні, страшно навіть брати до рук сірник, бо пожежники не зможуть потім допомогти.
А тепер уже ви перебільшуєте. Навпаки, якщо влада ухвалить таке рішення, ми швидше переможемо. Константинопольський патріарх скоро надасть українській православній церкві автономію, тоді все стане на свої місця. Скажіть, усі ці монастирі, лаври, хто їх побудував?! Не москалі. Руками українців створено все це добро.
Здавалося б, якщо дивитися збоку, у нас тут нескінченні сварки, чвари, але у нас є демократія. А що, приміром, у Росії? Диктатура Путіна і все. Господь Бог підтримує тих, хто виступає за правду! Україна сьогодні відстоює свою свободу, свої землі, свою державність, а Московія захоплює чуже.
Не мені вам говорити про те, що нічого вічного не буває…
Так, саме тому розпад Росії є неминучим. У 1991 році була перша фаза розвалу російської імперії, тепер триває друга, і, сподіваюся, остання.
