27 серпня 1896 року формально почалася і закінчилася війна між Британією і султанатом Занзібар, яку заведено вважати найкоротшою в історії. Почалася вона вранці о 09:00 і тривала рівно 38 хвилин. Попри нібито несерйозність, це битва забрала чимало життів і стала черговою «гарячою точкою» протистояння колоніальних імперій.
Точно кажучи, незалежний Занзібар з’явився на карті завдяки британцям. 1861 року він відокремився від Оманського султанату. Занзібарський намісник і принц Омана Маджид ібн Саїд, програвши боротьбу за оманський престол братові Тувайні, вирішив, що раз йому не дістався султанат батька, то він зробить свій власний — зкоролевою Вікторією і британцями.
Офіційний протекторат Британії над Занзібаром встановлювати не стали, домовилися на словах. Маджид ібн Саїд і наступний султан, його брат Баргаш ібн Саїд джентльменську угоду не порушували — Занзібар залишався у сфері британського впливу.
Але з 1880-х років Німеччина, накопичуючи колоніальну могутність, добралася і до Східної Африки. Спочатку німці взяли частину занзібарської землі в оренду, згодом викупили її. Британці вирішили втрутитися, і до 1890 року підписали з німцями Занзібарський договір, який чітко розмежовував зони впливу імперій в Африці. І, нарешті, Британія встановила над Занзібаром свій протекторат. Це означало лише те, що німцям довелося діяти приховано.
1896 року помер султан Хамад ібн Тувайні. У сутичку за престол вступили його кузени Хамуд ібн Мухаммед і Халід ібн Баргаш. Британці підтримали Хамуда, а німці — Халіда, який і захопив владу в результаті перевороту. В плани британців це не входило.
Ескадра адмірала Гаррі Роусона оточила султанський палац із моря з 150 морськими піхотинцями та 900 занзібарськими солдатами, які виступили проти Халіда. У самому палаці сховалося до 2 800 солдатів султана. Халіду було наказано скласти зброю, і звільнити трон для Хамуда до 9 годин ранку 27 серпня. За годину до того в британський штаб приходило кілька посланців від султана, з пропозицією сісти за стіл переговорів. Але їм відповідали, що переговори можливі тільки на умовах повної капітуляції. Султан до кінця не вірив, що британці стрілятимуть. Рівно о 09:00 було віддано наказ «Вогонь!»
Фугасні снаряди знищували укріплення занзібарців. До них приєдналися кулемети й постріли рушниць. Крейсер «Сент-Джордж» одним залпом знищив єдиний занзібарський корабель «Глазго». Через деякий час, султанський палац перетворився на руїни. А коли снаряд збив занзібарський прапор над палацом, вогонь припинили. Загинуло понад 500 занзібарців. Втрати Британії — один поранений офіцер.
ЩО БУЛО ДАЛІ:
- Халід ібн Баргаш втік до німецького посольства. Німеччина не кинула свого союзника. Була організована ціла спецоперація з доставки бунтівного султана до німецьких колоній у Танзанії. Він спокійно жив там до 1916 року, поки по Східній Африці не пройшов один із фронтів Першої світової. Британці захопили Танзанію і зловили Халіда ібн Баргаша. Він побував на засланні на острові Святої Єлени, а помер 1927 року в Кенії.
- Лояльні Британії султани правили Занзібаром до самого 1963 року. Встигли повоювати за неї у Другій світовій війні. Династію скинули 1964-го — через рік після проголошення незалежності. Занзібар спочатку став республікою, а потім мирно увійшов до складу новоствореної Танзанії.
