Чому кандидати приховують, на що витрачають гроші під час виборів, хто і як намагається обійти виборче законодавство та як вирішити питання з українцями, котрі голосують не за місцем реєстрації. На питання Golosua.info відповідає генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель.
Пане Олексію, президентська кампанія добігає кінця, чи могли б ви її охарактеризувати? Які відмінності від попередніх виборів?
Більше половини основних проблем і порушень під час виборчої кампанії можна було б уникнути, якби парламент дослухався порад фахівців та вчасно змінив законодавство. Насамперед, це стосується і питань прозорості виборчих коштів, і незаконної реклами, і формування дільничних виборчих комісій. Перша проблема – прозорості виборчих коштів. Про це говориться десятки років, але завжди політики та силовики закривали на неї очі. Під час виборів працюють десятки тисяч агітаторів за кандидатів, сотні тисяч членів дільничних виборчих комісій, і їх робота завжди оплачувалася у тіньовий спосіб. Потрібно вносити зміни до чинного законодавства – наприклад, обрати канадський або британський досвід, – і зафіксувати, що агітатори можуть бути волонтерами, отримувати відшкодування за свої послуги, але передбачити і можливість укладання угод з ними. Це сприятиме легалізації напрямків статей фінансування.
Ще одна особливість цих виборів – можливість втручання в кампанію з боку Росії. Одне з ключових завдань, яке ставила Росія в Україні – формування порядку денного української політики. Наприклад, ми побачили, що 20 кандидатів з 44, котрі подавали документи до ЦВК, або «забули» вказати пункти щодо євроатлантичного вектору, або вказали, що вони не є прихильниками членства України в НАТО. Четверо кандидатів, наприклад, подали програми, в яких, на думку ЦВК, деякі пункти суперечили законодавству у плані територіальній цілісності України. Той же лідер «Розумної сили» Соловйов записав до програми переговори з «представниками самопроголошених «республік», ЄС, США». Це ознака того, що мало місце намагання створити штучні конфлікти в питаннях НАТО, переговорів з терористичними організаціями, і питання мови, яке штучно загострювалися. І я бачу в цьому російський вплив. В цьому ж ряду можна згадати поїздку Бойка і Медведчука до Росії і їх зустрічі з Медведєвим. Переконаний, що ще за рік до виборів сумлінні українські громадяни зустріли би Бойка у Борисполі і відправили назад. Але російська тема настільки м’яко була запроваджена у виборчий процес, що навіть візит Бойка до Росії не викликав великого скандалу.
Що ви мали на увазі під незаконною рекламою?
Це питання завжди було актуальним, але журналісти і експерти якось закривали на це очі, а кандидати – шукали способи, як обійти заборону і розміщувати рекламу. Але на цих виборах кандидати показово нехтували нормами чинного законодавства щодо розміщення реклами. Один з прикладів – телесеріал «Слуга народу», назва якого повністю співзвучна з партією, яка є суб’єктом виборчого процесу, де кандидат у президенти грає роль, а серіал має політичну тематику. На нашу думку, це пряме порушення норм виборчого законодавства. Серіал може транслюватися виключно в рамках виборчих фондів. Тобто, за хвилини трансляції мали бути заплачені кошти в рамках виборчого фонду. Але штаб кандидата подав цю інформацію виключно у форматі способів зупинити трансляцію цього серіалу, перетворив це все на гучний скандал, а проблема залишилася. Таким чином один з кандидатів у президенти незаконно отримав десятки годин ефірного часу, що, звісно, позначилося на його електоральних позиціях. Так само можна говорити про проблему, що низка кандидатів порушила законодавство у день тиші – були розміщені борди низки кандидатів. Хтось проводив агітацію до офіційного старту виборчої кампанії і після своєї реєстрації її не зупиняли, проплачену в рамках виборчого фонду. Наприклад, у день тиші це були кандидати Зеленський, Порошенко, Тимошенко та Бойко – їх реклами було найбільше.
Чи погоджуєтеся ви, що у цій кампанії стало зрозуміло, що старі технології не працюють, а ефективними є нові технології, пов’язані з соцмережами, Youtube тощо.
Мені прикро, що політики зовсім не приділяють увагу найбільш дієвій технології «від дверей до дверей». Натомість здебільшого кампанія перемістилася у соціальні мережі, де явно комфортніше вести кампанію. Але я вважаю, що роль соціальних мереж перебільшена. Коли говорять, що Зеленський переміг у соцмережах, я хочу нагадати, що цей актор протягом кількох років був в ефірі одного з найбільших найрейтинговіших телеканалів у країні.
Чи були проблеми у людей, які голосували не за місцем реєстрації?
Так, проблеми, пов’язані з додатковими бар’єрами. Відповідно до закону – проблем немає: ти збираєш пакет документів, або, в разі, якщо ти є внутрішньо переміщеною особою, то береш паспорт і йдеш до відділення державного реєстру і змінюєш місце для голосування. Але прийти до відділення напередодні першого туру, потім напередодні другого – це суттєвий бар’єр. Отримати довідку з місця навчання або роботи – другий бар’єр. І через оці штучні ми отримали цифру, що 2 млн українських виборців не захотіли або не змогли проголосувати. І це велика проблема. Є внутрішньо переміщені особи – їх (виборчого віку) 1 млн 300 тисяч. Близько мільйона громадян не мають у паспорті відмітку про реєстрацію. Плюс люди, котрі працюють у Києві, а проживають, наприклад, у Чернівцях і для складно приїхати проголосувати. При цьому місце для голосування змінило понад 320 тисяч людей. Математика показує, що проблема є достатньо суттєвою. Я б її вирішував не лише у форматі виборчих прав громадян, а ширше – кардинально провести реформу механізму реєстрації. Для тих же внутрішньо переміщених осіб є проблема не лише у забезпеченні виборчих прав, але й у стосунках із закладами охорони здоров’я, освіти, соціальних виплат і т.д. Обов’язок держави – зробити їх повноцінними членами місцевих громад. Наприклад, в інших країнах процес реєстрації достатньо простий – людина просто повідомляє про місце проживання, і її реєструють.
Що скажете щодо дебатів кандидатів у президенти? Ви коментували, що вони є обов’язковими для обох кандидатів, проте, схоже, один з них їх проігнорує, і йому нічого за це не буде. Можливо, варто посилити відповідальність?
Ні, я думаю, цього робити не варто. Зараз відповідальність за неучасть у дебатах є виключно політичною: якщо у разі їх ігнорування частина виборців повернеться до кандидата спиною, це буде найкраще покарання. Але мені не подобається дискусія щодо місця і часу проведення дебатів. Тому що є закон України, є постанова ЦВК від 2014 року – там окреслені часові рамки, формування питань і навіть адреса проведення. Тому дискусія недоречна. Але якщо кандидати приймають рішення щодо проведення дебатів в іншому місці, було б доцільно повідомити про це ЦВК, щоб вона внесла зміни до постанови. До цієї постанови багато запитань, наприклад, те, що дебати проходять протягом години, а це дуже мало. Польські дебати, до прикладу, тривають півтори години, у Франції – дві. У США взагалі три раунди дебатів по півтори години. Також виникають питання щодо дати проведення дебатів: було б доцільно, аби вони відбувалися не за кілька годин до настання тиші, а за кілька днів. Щоб кандидати могли пояснити свою позицію щодо окремих помилок тощо. У нас же дискусія щодо дебатів є досить беззмістовною і фактично перетворилася на технологію.
