Нинішня історія України рясніє прикладами людей, яких російська агресія на Донбасі вирвала з мирного життя і спонукала взяти в руки зброю, щоб захистити свою землю і майбутнє країни від московських загарбників. Долі їх дуже різні, нерідко трагічні. Не всім колишнім бійцям і командирам з АТО вдалося після повернення з фронту подолати «донецький синдром» і нормально адаптуватися до мирних реалій.
Тим цікавіші для нас є історії людей, яких життя на лінії зіткнення, незважаючи на травми і рани, лише загартувало і дало неймовірну мотивацію до звершень. Заради своєї сім’ї, країни і не в останню чергу, заради пам’яті полеглих побратимів.
Одним з таких патріотів є Валентин Манько – представник нової генерації фермерів, який до самого початку бойових дій хазяйнував у власному фермерському господарстві на Дніпропетровщині. До речі, маючи три вищі освіти в сферах податкового права, страхування, державного управління та досвід роботи на державній службі і бізнесі.
Але вже навесні 2014 року, коли сепаратистська нечисть розправила плечі на Донбасі і розгорнула злочинну діяльність проти української держави, Валентин без жодних вагань продав власну сільгосптехніку, купив на отримані гроші бойове спорядження та разом із однодумцями вирушив у зону бойових дій.
Там він, навіть не маючи офіцерської освіти, став засновником та успішним командиром першого добровольчого військового формування, що входило до ДУК «Правий сектор». За час його командування кількість особового складу цього підрозділу збільшилася до 1400 бойових побратимів, разом з якими Валентин пройшов всі найгарячіші етапи військового протистояння на Донбасі – від Красноармійська до Донецького аеропорту. Був командиром і першого бойового підрозділу, який виконував розвідку в Іловайську, брав участь в боях під Дебальцевим, Красногорівкою, Мар’їнкою та інших.
Всі пам’ятають, якою була оснащеність української армії на початку російської агресії. Про озброєння добровольців не варто й говорити. Зокрема в одному з епізодів своєї розповіді про війну, бойовий побратим Валентине Манька Василь Войцехівський згадує про бойове хрещення, яке він отримав в селі Карлівка під Донецьком. Валентин направив нас допомогти хлопцям Семенченка відбити блок-пост, – розповів ветеран. Ми вирушили вп’ятьох однією машиною. Щоб ви розуміли – набоїв було по 10 на чоловіка, більше на той час просто не було…
І це цілком звичайний випадок в перші роки воєнної кампанії Донбасі. Ветерани АТО кажуть, що нерідко бійцям добровольчих батальйонів доводилося добувати собі зброю в боях, ходити на завдання в спортивних костюмах і кедах.
Отже, розуміючи, що в тій ситуації, на перший план виходить матеріально – технічне забезпечення армії і ліквідація дефіциту в оснащенні зброєю і найнеобхіднішою технікою, Валентин вже наприкінці 2014 року створив «Благодійний фонд Валентина Манька «ВОЛЯ» для допомоги фронту та учасникам АТО. Організація налагодила постійну допомогу бійцям спорядженням, продуктами харчування та обладнанням, організувала юридичну підтримку, в тому числі й в отриманні статусу учасників бойових дій загиблим військовим.
Сьогодні Фонд продовжує проводити роботу за всіма цими напрямками. А протягом всього періоду завдяки зусиллям волонтерів «Волі» вдалося добитися вже близько 50 позитивних судових рішень по наданню статусу УБД загиблим учасникам АТО, що дозволило їхнім родинам отримувати належну їм соціальну допомогу та пільги.
А про бойовий характер і здібності Валентина влучно висловилися його товариші по зброї. Зокрема, засновник батальйону «Кривбас», герой боїв за Іловайськ Олександр Мотрій лаконічно, але вичерпно зауважив, що він, не будучи професійним військовим, заслужив у всіх повагу як ефективний керівник і воїн.
“До нього прислухалися всі, хто навіть має військову освіту. Операції, які планував Валентин і в яких брав участь, врятували багато життів наших побратимів”, – охарактеризував побратима Василь Медведюк, полковник, комбат 93-й бригади, додавши, що Манько прийшов на фронт добровольцем, а потім показав себе успішним професіоналом.
Але, щоб здобути високий авторитет на фронті мало бути талановитим командиром. Більшість, хто з ним служив розповідають, що у Валентина неймовірна здатність до взаємовиручки та абсолютна відданість бойовій дружбі. В ситуації, коли треба було тягнути когось з під вогню або рятувати з полону, він боровся за своїх до останнього.
Цікаву історію розповів і людина-легенда російсько- української війни на Донбасі Мартен Місіратов, за голову якого бойовики були готові заплатити 150 тисяч євро, а Бєс( Безлер Ігор – російський диверсант, підполковник військової розвідки Росії, один з лідерів маріонеткової ДНР – ред.), вважав його особистим ворогом. Він двічі був у полоні, хоча бійців «Правого сектора» живими не залишають.
Про своє останнє визволення з полону він розповів так:
– У перший же день мене стали катувати, а на другий день почали надавати медичну допомогу. Але мені найважливіше було знати час. Я сидів у підвалі, і на третій день прийшов такий полковник з іконостасом і каже: все, о 5.45 ми тебе розстріляємо. … Я вже сам сказав: досить, мені набридло чекати, розстрілюйте. Але я знав, хто про мене згадає: це був Валентин Манько.
І коли на шостий день полону до мене підійшов сєпар і запитав: «Ти знаєш такого Валентина Манька?», я відповів: «Так, це мій брат по-іншому батькові». – «Я йому поставив невиконуване завдання – якщо він це зробить, то ти опинишся знову в Україні, а якщо ні, то ми тебе розстріляємо». Я два дні чекав, чи зможе Валентин виконати це завдання. Я був у полоні начальника служби безпеки ДНР. Він сказав, що його близький друг, російський розвідник, потрапив до нас уполон, і якщо Валентин Манько його знайде та привезе на обмін, то мене поміняють. Валентину вдалося майже неможливе і тепер я завдячую йому своїм життям, – розповів доброволець.
І це лише один з тих, кого витягнув з полону Валентин Манько, але як і багато хто з його бойових побратимів він не любить згадувати ті події…
Ще один спогад опублікував у Фейсбук його побратим, а сьогодні і партнер в громадсько –політичному русі Василь Медведюк, який зазначив: «З приводу Валентина можу повторити, коли в Пісках ситуація була критична і всі ці великі, які зараз б’ють себе в груди, побігли, змагаючись у швидкості драпання, до мене підійшов Валік і сказав просто: я тебе не кину. І виходили ми звідти останні, удвох. Так що робіть висновки, хто чого вартий в цьому житті».
Отже пройшовши найгарячіші ділянки фронту: Ілловайськ, Пєскі, Донецький аеропорт, де його підрозділи нерідко виконували завдання, за які і братися ніхто не хотів, отримавши декілька поранень, Валентин повернувся на так звану «гражданку». За його словами, в той час, коли справжні волонтери воювали з сепаратистами в зоні АТО, в тилу активізувалися “мафіозні синдикати”, які прикривались ідеями патріотизму.
Він зрозумів, що боротьба на мирній території триває, лише в іншій, набагато підступнішій формі. Та для захисту принципів, за які патріоти складали голови, благодійного фонду замало. Щоб зміни, за які вони боролись відбулися, треба гуртувати спільноту патріотів.
“У нас не було часу займатися політичною, антикорупційною діяльністю, а також розбиратися з криміналом. Тепер ми бачимо, що без нашого втручання, без організації нового громадського руху, до якого увійдуть справжні патріоти, які дорожать своєю батьківщиною, ми не зможемо зупинити корупцію і свавілля в нашій країні “, – заявив тоді Валентин Манько.
Він зазначив, що в нове об’єднання увійшли деякі генерали ВСУ, волонтери і сотники Майдану.
“Основні завдання на початковому етапі – відстоювати ті ж принципи, за які стояв Майдан”, – підкреслив тоді заступник командира батальйону Дніпро – 1.
Манько зібрав навколо себе реальних патріотів України, більшість з яких довела свою відданість та чесність в запеклих боях з окупантами. Це і вже згадувані: засновник батальйону «Кривбас», Олександр Мотрій, і комбат 93-ї бригади Василь Медведюк, а також бойовий побратим Валентина Василь Войцеховський.
Який, до речі, одного разу сказав, що «Валентин жодного разу не кинув нас на фронті, завжди був попереду, тому я можу запевнити кожного, що все, що він пообіцяв, буде виконано!»
Організація, створена у грудні 2015 року, об’єднала у своїх лавах фронтовиків, волонтерів, громадських активістів та ставить на меті побудову сучасної, заможної та сильної держави, отримала назву Єдиний Союз Патріотів України.
Сьогодні вона займається постачанням бійцям АТО продуктів харчування, обладнання, одягу та інших необхідних речей, на які держава виділяє недостатньо коштів, надає юридичну підтримку військовослужбовцям та родинам загиблих солдатів в отриманні статусу учасника бойових дій та відповідних пільг.
Окрім політичних цілей з побудови сучасної міцної держави ЄСПУ має на меті об’єднати зусиль волонтерів та бізнесу навколо соціального захисту героїв АТО та їхніх родин.
В своєму програмному виступі Валентин Манько зазначив, що перемога, на яку ми сподівалися ще в 2014 році, через пряме втручання Росії, поки що не настала. Зусилля дипломатів дали виключно тимчасовий ефект, у вигляді часткового припинення вогню та зменшення інтенсивності бойових дій. Проте, як відомо з історії, заморожені конфлікти рано чи пізно знову переходять в гарячу фазу. Ми маємо бути готові до цього!, – наголосив ветеран.
Україна мусить дати для себе відповідь: ми готові подарувати ці території ворогу чи прагнемо повернути їх собі?, – говорить Манько.
Я вважаю, що мир на Донбасі досяжний виключно шляхом перемоги над ворогом! І до цього ми маємо готуватись, створюючи сучасну, боєздатну армію. Нам вистачає вмотивованих, патріотичних бійців, проте нам бракує сучасного озброєння та кваліфікованих кадрів на керівних позиціях в армії!
Ми підтримуємо реформи в Міністерстві оборони, зокрема – скорочення штабних офіцерів, що жодного дня не були на фронті, проте я наполягаю, що серед бойових офіцерів достатньо рішучих кваліфікованих кадрів. Ми мусимо надати їм шанс довести справу до перемоги!, – пояснює він.
Його політичні і життєві позиції безкомпромісні і можливо комусь можуть здатися надто жорсткими. Зокрема чітка позиція щодо Мінських домовленостей. За словами Манька, він разом з добровольцями і патріотами чітко стоїть на позиції, що якщо будуть вноситись зміни до Конституції стосовно особливого статусу Донбасу, то всі Мінські домовленості мають бути чітко виконані, від початку і до кінця.
Ми дотримуємося твердої позиції, що ці території мають повернутися до України і ми повинні перемогти у цій війні, – наголошує екс- командир.
Але взагалі то я не розумію, які можуть бути Мінські домовленості, коли у нас кожний день йде війна, гинуть люди, а з тієї сторони постійно застосовується важка зброя. З того боку жодного пункту домовленостей не виконано. Я не розумію, чому треба поступатися натиску Росії і швидше голосувати за особливий статус Донбасу, – каже він.
І ще Валентин ділиться, що не може спокійно дивитися на проблеми бойових товаришів Він разом з побратимами створив центр реабілітації для бійців АТО в Києві , де можуть не тільки підлікувати, надати психологічну допомогу, а й кваліфіковано проконсультувати з юридичних нюансів з банками, місцевою владою, житлом, недобросовісними роботодавцями тощо.
“Найбільша проблема у нас зараз з добровольцями. Вони змушені через суди доводити що були в АТО, на передовій. Це досить принизлива процедура для воїна, який пройшов пекло війни. Офіційно в Україні 15 тис. загиблих, а неофіційно їх близько 30 тис. Зрозуміло, що у кожного загиблого залишилася сім’я. Діти, вдова, старенькі батьки, яким держава не може і не хоче допомогти. Доводиться підключатися.
Я вже мовчу про тих, кого насильно мобілізували і хто не був до цього готовий. Тому телефони в нашому центрі не замовкають. Потрібно консультувати людей, реабілітувати, надавати правову допомогу. Часто люди навіть не знають, що їм належить від держави, місцева влада або чиновники не хочуть йти на контакт, та й сім’я не в захваті від замкнутого воїна або людини, яка повернулася з АТО інвалідом. Тільки недавно ми знайшли чоловіка, що воював в АТО, бомбував на вокзалі – поранений, він пішов з сім’ї, щоб не бути тягарем. Інший жив в підвалі – абсолютно зломлений психічно. Так, є проблема – деякі АТОшники ламаються і стають бомжами, їм потрібна наша допомога. Хіба ми можемо залишитися осторонь?”– розповів ветеран.
Що ж до політичного майбутнього, то у нього, як і належить справжньому патріоту, жодних сумнівів у незворотності проукраїнських та проєвропейських процесів у нашій країні. Після нещодавнього оголошення результатів президентських виборів лідер ЄСПУ написав в своєму зверненні в Фейсбук наступне:
Хто би не став президентом, я знаю головне, треба закінчувати гойдати країну.
Хто би не став президентом так просто війну не закінчити і тим більше, якщо перестати стріляти.
Хто би не став президентом, тільки нам, народу України вирішувати її долю – хоч бігати з автоматом, хоч просто сидячи на дивані.
Як би не хотілось РФ завоювати нас, ми не дамо це зробити, в незалежності від того хто буде президентом!
Але як би там не було, ми приймемо любого президента який виграє вибори, бо ми як раз ті хто бігав, якщо що і буде бігати з автоматом задля перемоги України!
І додав у ще одній публікації: «Не знаю, хто і як там голосує, зате я знаю, що я люблю свою Україну, відчуваю себе патріотом, тому звичайно, все буде – Україна. Якби далі і що не було, все завжди буде добре у тих людей, хто поважає, любить і цінує Україну. Я знаю, що ми не зрадимо, не здамо її, якби хто не розповідав, кому хто там подобається, що прийде Путін, чи ще якісь вороженьки. Чи буде хтось там ділити-переділяти, воювати, неважливо. Все одно все буде – Україна і все буде так, як ми з вами забажаємо і як ми будемо до цього йти і боротися. А боротися ми вже навчилися».
Тому нам усім дуже хочеться сподіватися, що саме такі, як Валентин Манько безкомпромісні патріоти, будуть вирішувати долю нашої країни…
