Перед президентськими виборами прогнози щодо Володимира Зеленського як верховного головнокомандувача різнилися від “фронт впаде, армія розбіжиться” до “нарешті на Донбасі настане мир”, пише ВВС України
Що насправді відбувається на лінії зіткнення та яких втрат зазнала там українська армія, поки новий президент входив у курс справ і призначав нового начальника Генштабу.
Втрати
“З 20 травня на фронті спостерігається досить серйозне загострення з втратами з нашого боку. Бойовики вкрай активно застосовують для обстрілів позицій нашого угруповання на Донбасі ствольну артилерію калібру 152 мм і 122 мм”, – розповідає BBC News Україна військовий оглядач Михайло Жирохов.
“Щосили триває війна “малих груп”, коли диверсійно-розвідувальні групи заходять на прифронтову територію і розстрілюють окремі машини постачання”, – додає він.
Все це призводить до втрат української армії.
Найвідчутнішими були одномоментні втрати: двоє загиблих у 17-й танковій бригаді – в їхню машину, що везла харчі на передовій, влучила протитанкова ракета проросійських сепаратистів, а також двоє загиблих бійців “Азова”, у бліндаж яких влучив снаряд.
Загалом з 20 травня, дня інавгурації президента Зеленського, у боях на Донбасі загинуло 10 українських бійців, 82 були поранені (за даними щоденних зведень прес-центру ООС, без врахування померлих від ран).
Така кількість втрат не відрізняється кардинально від тих, які зазнавали Об’єднані сили на Донбасі за останні місяці, ще за президентства Порошенка.
Наприклад, за зведеннями того ж прес-центру ООС, у квітні бойові втрати ЗСУ складали 14 бійців убитими, у березні – 11 загиблих військовослужбовців.
За даними розвідки, втрати сепаратистів за останній місяць період були більшими – близько 30 загиблих і 80 поранених (екскомандувач ООС Сергій Наєв у інтерв’ю BBC News Україна запевняв, що цим зведенням розвідки можна довіряти, адже роблять їх на основі кількох джерел: радіоперехоплень, інформації з лікарень).
“Наші втрати (як, судячи з усього, і втрати противника) дуже характерні для позиційної війни. Втратили пильність, і диверсанти змогли проникнути через лінію зіткнення – значить, неминуче будуть втрати. І вони залежатимуть лише від безлічі випадкових факторів, які неможливо передбачити”, – пояснює Михайло Жирохов.
“Наприклад, від того, скільки бійців їхало тим “шишариком” (Мова про розстріляний Газ-66 17-ї бригади. – Ред.). А втрати від артилерійського обстрілу – це завжди було і є такою собі рулеткою. І ніяке, навіть найбільш просунуте фортифікаційне обладнання позицій, не рятує, як показує практика. Образно кажучи, “à la guerre comme à la guerre”, – вважає оглядач.
Утім, наголошує він, хоча після приходу до влади Зеленського на Донбасі справді почалося загострення, масштабного характеру воно не має: “Говорити, що щось кардинально змінилося, не доводиться”.
Загострення під Мінськ?
Нове загострення багато хто пов’язував не лише з інавгурацією Зеленського, а й з новим етапом Мінських переговорів.
Наприклад, машину бійців 17-ї бригади підірвали 4 червня, за день до того, як у столиці Білорусі мала почати переговори українська делегація в оновленому складі.
Тоді, за задумом Зеленського, до Мінська мав їхати і новий голова Генштабу Руслан Хомчак, чого ніколи не робив його попередник Віктор Муженко. Вочевидь, так команда нового президента хотіла підвищити рівень перемовин.
Але після новин про втрати на фронті Володимир Зеленський передумав посилати Хомчака в Мінськ. Як пояснив сам начгенштабу в недавньому інтерв’ю BBC News Україна: “Ситуація змінилася”.
“Загострення конфлікту – не найкращий фон для відновлення переговорів у Мінську”, – написав тоді президент Зеленський.
Проте на цьому загострення не припинилося, й протягом 5-7 червня українська армія на Донбасі втратила ще п’ятьох бійців убтими (тобто половина летальних втрат за місяць була саме у період відновлення переговорів у Мінську).
Михайло Жирохов каже, що пов’язувати загострення потрібно не з Мінськом, а з “перезмінкою” підрозділів на фронті.
“Якраз у кінці травня проходила планова ротація наших бригад на лінії фронту, поміняли мінімум дві десантно-штурмові бригади. Завжди протягом останніх трьох-чотирьох років так було, що саме період “перезмінки” є найбільш проблематичним”, – пояснює він.
“Новоприбулі підрозділи ще не у повній мірі освоїлися на своїй ділянці фронту і тому зазнають втрат з різних причин – від підривів на мінних полях до роботи снайперів супротивника. Та й, як правило, командування ООС намагається використовувати “свіжі” частини для вирішення локальних завдань, що знову-таки не може не позначитися як на інтенсивності бойових дій, так і на втратах”, – додає оглядач.
Прикладом “вирішення локальних задач” можуть бути повідомлення про чергове просування української армії в сірій зоні під Мар’їнкою, а також захоплення стратегічної позиції супротивника на приморському напрямку (була відома у формуваннях “ДНР” як “Дерзкая”), за яку йшло протистояння кілька років.
Чи був наказ “не стріляти”?
Перші дні Володимира Зеленського на посаді верховного головнокомандувача були позначені ще й скандалом навколо нібито наказу українським бійцями “не стріляти”.
Викликали його слова нового-старого очільника української делегації в Мінську Леоніда Кучми 5 червня: “Сьогодні ми перед усім світом повинні показати, що хочемо цього “режиму тиші”. Має бути записано, щоб не стріляти у відповідь, а також запроваджена заборона на обстріл громадських об’єктів – шкіл, дитячих садків”.
За два дні на Світлодарські дузі загинуло двоє “азовців”, ще вісім були поранені.
“Ворожий обстріл з мінометів 120-го калібру та ствольної артилерії калібру 122 мм зафіксовано о пів на першу ночі. Вогонь вівся з напрямку села Калінінське і тривав майже годину. За цей час противник випустив по позиціях українських військ вісімнадцять артилерійських та одинадцять мінометних снарядів”, – йшлося у зведенні за той день.
У соцмережах одразу почали ширитися дописи, що бійці “Азову” заздалегідь виявили ворожі позиції, передали дані артилерії Об’єднаних сил, однак та нібито не отримала наказ знищити батарею супротивника. І та згодом “відпрацювала” по українських бійцях, що призвело до втрат.
У команді президента та у Генштабі одразу заперечили існування наказів “не стріляти”.
“Жодна людина, яка хоч щось розуміє у війні, такої команди не дасть. І таких команд не було, таких команд я не отримував від нашого військово-політичного керівництва, і я таких команд не давав. І знаю точно, що командири там в ООС таких команд не давали і не дадуть”, – запевняв Руслан Хомчак в інтерв’ю з BBC News Україна.
“Думаю, що це (Скандал навколо “не стріляти”, – Ред.) таке собі відлуння президентських виборів. Цілком можу допустити ситуацію, коли хтось із полковників, які в штабі ООС відповідають за вогневе прикриття наших частин на “нулі”, в якийсь момент, наслухавшись мирних промов президента, вирішив просто перестрахуватися і зайвий раз не давав “добро” на використання артилерії для відкриття вогню у відповідь – “як би чого не вийшло”. І на оперативному рівні у нього є всі важелі”, – припускає Михайло Жирохов.
Однак додає, що ніяких реальних ознак таких рішень немає: “В існування подібного окремого наказу від Генштабу я не вірю. І до речі, ніхто з військових різного рівня, з якими я спілкувався, як офіційно, так і неофіційно, це не підтвердив”.
Без великої війни, але і без перемир’я
У перший місяць Володимира Зеленського на посаді верховного головнокомандувача жоден з песимістичних прогнозів про “катастрофу” на донбаському фронті не виправдався.
Динаміка втрат залишається типовою для “окопної війни”, а загострення мають локальний характер. Більше того, сили ООС продовжують за можливості займати “сіру зону” (та ж позиція “Дерзкая”).
Утім, не виправдалися і оптимістичні прогнози про “швидкий мир” на Донбасі.
Леонід Кучма у своїй промові за підсумками відновлених переговорів у Мінську анонсував ухвалення 19 червня пропозицій про чергове перемир’я – традиційного для літа “хлібного”.
А 10 червня вкотре мав бути оголошений “режим тиші” біля Станиці Луганської, за яким могло послідувати розведення військ у районі.
Однак нічого з цього не сталося.
“Попри очевидну зацікавленість сторін у так званому “хлібному перемир’ї”, вони, на жаль, сьогодні не змогли дійти спільної думки по тексту спільної заяви. Я сподіваюся, що ми його досягнемо наступного разу або до наступного разу”, – розповідав спецпредставник ОБСЄ Мартін Сайдік 19 червня після чергового раунду переговорів.
“Це перемир’я, як і масштабна протимінна робота, потрібні цивільному населенню у зоні конфлікту. Воно необхідне дітям, у яких нещодавно закінчився навчальний рік. Діти мають право на канікули без страху”, – додав Мартін Сайдік.
За даними Моніторингової місії ОБСЄ, з 20 травня по 16 червня через бойові дії на Донбасі загинув один цивільний, ще 21 людину було поранено.
“Загальна кількість жертв серед цивільного населення з 1 січня 2019 року становить 57 осіб: 7 загиблих і 50 поранених”, – констатують у СММ ОБСЄ.
