Астрономи вже більше ніж 100 років стежать за величезною зіркою, розташованою в північній частині сузір’я Мала Ведмедиця. Зараз вчені з Національного університету Австралії повідомили, що небесне тіло оповите «кашлем» і посилає «ударні хвилі в навколишній простір. Це червоний гігант T Ursae Minoris (або просто T UMi), йому близько 1,2 мільярда років, на початку свого життя він був приблизно вдвічі більше Сонця, а тепер його ядро вичерпало весь водень, залишивши лише вуглець і кисень, інформує Ukr.Media.
T UMi знаходиться на стадії зіркової еволюції, відомої як асимптоматична гілка гігантів: через неї проходять всі зірки, які спочатку за своєю масою були набагато більше Сонця.
Вчені пояснили, що на попередній стадії оболонка ядра переплавляла гелій у вуглець. Після цього утворилася оболонка з водню, яка почала зливатися з залишками гелію і формувала його оболонку до тих пір, поки та не загорілася і знову не утворила вуглець. Такий процес називається тепловим імпульсом, він відбувається раз в 10 000 — 100 000 років і може тривати до декількох сотень років.
Згідно з раннім дослідженням, коливання яскравості T UMi аж до 1979 року були стійкими, але відтоді вони стали повторюватися все частіше і частіше.
За словами австралійських астрономів, про роботу яких повідомляється в The Astrophysical Journal, за останні 30 років червоний гігант значно зменшився у розмірах, яскравості та почав остигати. У підсумку, як прогнозують фахівці, коливання настільки виснажать зірку, що вона стиснеться в білого карлика.
Аналогічна доля спіткає і наше Сонце, впевнені вчені: цей процес «вмирання» може початися через п’ять мільярдів років. Світило вибухне, поглине прилеглі планети, викине свій зовнішній матеріал в планетарну туманність і різко зменшиться. Спочатку цей білий карлик ще буде гарячим, але мало-помалу почне втрачати залишки своєї теплової енергії, ставши в підсумку просто холодною мертвою скелею в космосі.
Керівник дослідження Мередіт Джойс (Meridith Joyce) зазначила, що наступні 30-50 років астрономи продовжать спостерігати за еволюцією T Ursae Minoris, щоб підтвердити або спростувати свої передбачення щодо нашого світила.
