Пастилки з локрицею з’явилися багато століть тому. Спочатку це були ліки. Але відтоді британці безперестанку ласували ними як цукерками, що стали навіть своєрідним символом графства Йоркшир.
У містечку Пейтлі-Брідж, що в графстві Йоркшир, була 11:00 вологого імлистого ранку. Але в “Найдавнішій цукерні” Англії (за визначенням Книги рекордів Гіннеса) вже панувала звична ранкова круговерть.
Біля прилавка, сиплючи дотепами, стояв усміхнений власник Кіт Тордофф. Він насипав у пакетики по чверть фунта цукерок. Батарея з понад 200 скляних банок із солодощами вишикувалася на полицях позаду нього.
Йому допомагали син Александр і дружина Глорія. Хлопець докладав у банки цукерки, які купують гості зі США, Японії, Німеччини, Австралії та всіх регіонів Великої Британії.
Вони всім подобаються, і мені також
А жінка діловито накривала їх кришками. Покупці замовляли ячмінні льодяники; кислі цукерки для смоктання; карамельки, вкриті цукровою пудрою; веселкові драже. А незмінний фаворит гостей – цукерки “Рожеве яблуко” і ретроласощі, які готують за давнім рецептом, – ревеневі й заварні.
Ось уже майже два століття ранкова метушня – звична річ у цій крамниці. Усе залишається незмінним, крім днів тижня. Але я уважніше придивився до вінтажного дерев’яного прилавка під олійними лампами, до дубових крокв та касового апарату, якому сто років.
Я побачив дещо цікаве: багато покупців шикувалися в чергу, щоб купити одні й ті самі солодощі – пакетик дивних медальок кольору патоки, “пастилок із Понтефракта”, як їх називають. Місцева легенда каже, що ці ласощі – одні з найстародавніших у світі.
“Вони всім подобаються, і мені також, – зізнався Тордофф. І додав, що з’їдає приблизно 450 грамів цукерок у день. – Ще на початку XVII століття в цій будівлі була аптека. Саме тоді й почалася справжня історія йоркширської локриці – і пастилок із Понтефракта”.
Але я зацікавився невідомими ласощами з графства Йоркшир ще кількома тижнями раніше. Я натрапив на легенду, яка пережила багато історичних періодів.
Дійшла вона до нас ще з часів норманського завоювання в 1066 році, перетривала війну Червоної та Білої троянд у XV столітті й правління Єлизавети І (1558-1603).
Були навіть згадки про облоги замків у середині ХVII століття. Я поринув у читання, і потроху почало здаватися, що локриця та Йоркшир – одне ціле.
Справді, поява локриці датується серединою ХІ століття, коли чи ченці, чи хрестоносці вперше завезли до графства медичний середземноморський корінь. Мене заінтригував список цікавих місць, пов’язаних із історією локриці: казковий замок, фестиваль, ферма, музей і крамниці солодощів.
Але назва одного місця зринала найчастіше: Понтефракт, містечко, де локриця росте буквально на кожному кроці. Воно розташовувалося на південному сході від Пейтлі-Брідж, за годину їзди звідти. Я загорівся ідеєю дізнатися більше.
Відвідини зруйнованого замку Понтефракт навели мене на деякі роздуми. Зводити його почали ще в 1070-х роках, повна ж реконструкція коштуватиме 3,5 мільйона фунтів. Цю середньовічну цитадель не раз захоплювали королі, тут спалахували численні громадянські війни.
Вона була ареною діяльності таких історичних постатей, як Великий герцог Йорку, що зазнав поразки в битві при Вейкфілді 1460 року, та король Річард ІІ, якого нібито ув’язнили й заморили голодом у цьому замку за державну зраду.
Також у цій історії фігурує Кетрін Говард, п’ята дружина Генріха VIII. У 1541 році в цьому замку вона зустрічалася з коханцем.
Але найдивовижнішим в усій цій історії було те, що на початку XVIII століття величну фортецю графства Йорк використовували явно не за призначенням. До 1720 року на медичну локрицю був такий великий попит, що він формував місцеву економіку.
Тодішні лікарі призначали корінь солодки як універсальний засіб від усіх хвороб: від виразки шлунка й печії до кольок, бронхіту й туберкульозу. Тому замок здали в оренду, і в його підземеллі зберігали не зброю та порох, а коріння солодки.
“На цьому місці, де ми стоїмо, колись було величезне поле локриці, – повідомив Дейв Еванс, куратор музеїв і замків Вейкфілда, проводячи екскурсію руїнами замку. – Локриці для росту потрібна глибина до 6 футів (1,8 м – Ред.)
Саме тому невисокий пагорб, на якому стояв замок, і його майданчики на височині були ідеальним місцем. А під нами колись було гігантське сховище локриці. Помпезних замків у Англії ніколи не бракувало, але один чинник тут виявився вирішальним: клімат і географія Йоркширу значно краще підходили темпераменту локриці, ніж войовничим загарбникам.
Приблизно в цей самий час, 1760 року, в цій історії з’являється найважливіша постать – Джордж Дангілл, фармацевт із династії аптекарів Понтефракта. В той час локриця була розчинною лікувальною пастою. Додавши до неї цукор, він створив жувальні немедичні льодяники. У такому вигляді ці ласощі до нас і дійшли.
Із плином часу в навколишніх містечках розгорівся справжній кондитерський бум. Він дав початок цілій імперії, і вже на початку ХІХ століття з’явилося близько 20 кондитерських компаній.
На піку виробництва в Йоркширі діяло 10 величезних фабрик. Кожна налічувала приблизно по 45 працівниць, які щодня виготовляли свою норму – 25 000 “пастилок” (як їх тоді називали), вручну проставляючи на кожному солодкому медальйоні відтиск із зображенням замку Понтефракт.
Проте ніщо не могло врятувати кондитерів від глобалізації. Місцеві марки поглинула компанія Cadbury, як-от шеффілдську “George Bassett and Co”, фабрику, на якій випускали улюблені локричні цукерки британських дітей – “Liquorice Allsorts”.
Неначе всі зірки зійшлися над Понтефрактом
А “Dunhills”, першого виробника пастилок із Понтефракта, ще 1994 року придбав німецький кондитерський гігант Haribo. Але одне залишається незмінним: на кожній цукерці досі гордо красується відтиск замку.
“Здається, що в минулому всі зірки зійшлися над Понтефрактом, – зазначив Еванс. – Нам залишилася велика спадщина. І попри те, що більшість фабрик, які виробляли локричні цукерки, тепер закриті, ви можете цілий день присвятити “локричному туризму” в цій місцевості”.
Ласуни, наприклад, можуть у липні відвідати Фестиваль локриці в Понтефракті чи зазирнути в Музей Понтефракта, будівлю в стилі арт-нуво, зі спеціальною експозицією, присвяченою локриці.
Але в сюжеті цієї казки ще можливий новий поворот. На околиці Понтефракта стоїть ферма Коплі та магазин “Farmer Copleys”. Їхні власники Гезер Коплі та її чоловік Роберт – віднедавна єдині фермери у Британії, що на сьогодні успішно вирощують корінь локриці.
Зібрати хороший врожай непросто, бо є чинники, що цьому перешкоджають. Зокрема потрібні належні кліматичні умови вирощування і відповідний ґрунт. А відколи вирощування локриці вийшло з моди, не всі фермери готові взятися за такий виклик.
Але Коплі не з полохливих і не пасують перед труднощами. Торік на їхніх угіддях уперше зацвіли понад 100 рослин. Фермери планують рік у рік збільшувати врожай, з якого потім виготовлятимуть морозиво, джин, а одного дня, можливо, й цукерки.
А найвища мета цілком досяжна – з часом отримати логотип продукції із захищеним позначенням походження (PDO, product of designated origin).
“У нашій місцевості побутують неймовірні легенди. То чому локрицю не можуть шанувати так само, як шотландське віскі чи сир “Венслідейл”? – запитує Гезер.
Якщо ця історія триватиме, люди зможуть по-справжньому відчути місцеву самобутність
“По всьому Понтефракту колись ширився аромат локриці, ніжний, але стійкий. І було б страшенно шкода втратити нашу спадщину. Минулого року наша локриця зацвіла вперше.
Тепер ще п’ять-сім років доведеться чекати нормального врожаю. Я відчуваю, що наша праця потрібна людям.
Якщо ця історія не закінчиться, вони зможуть по-справжньому відчути місцеву самобутність. Це наш обов’язок перед суспільством”.
А поза тим, ще й спокусливе запрошення – поринути в одну з найцікавіших у світі та не відомих досі історій про цукерки.
Але, якщо вона вас заінтригувала, не кажіть своєму стоматологу, що збираєтесь у Понтефракт.
