Зникнення Амелії Ерхарт і всілякі теорії навколо цього збурюють уяву вже не перше десятиліття.
У 1937 році ця прославлена американська льотчиця безслідно зникла під час спроби облетіти земну кулю.
Зараз організовується чергова експедиція на безлюдний атол в Тихому океані Нікумароро, де, можливо, будуть виявлені її рештки та уламки літака.
Очолює цю експедицію ще одна легенда: людина, яка знайшла уламки “Титаніка”, – Роберт Баллард.
Чи зможе він досягти успіху там, де багато зазнали невдач? І хоча Баллард сповнений оптимізму, багато істориків сумніваються, що йому вдасться розкрити таємницю загибелі Ерхарт.
Таємниця, схована в глибинах океану
Амелія Ерхарт була не просто зіркою авіації, вона була селебріті. У 1932 році вона стала першою жінкою, яка самостійно здійснила безпосадочний політ через Атлантику. За п’ять років після цього вона вирушила в подорож, що мала стати її найбільшим досягненням – обліт земної кулі.
Її політ став сенсацією. За ним стежила преса в кожній країні, яку вона пролітала.
“У 1930-і роки Ерхарт була найпопулярнішою жінкою в світі”, – говорить Дороті Кокрейн, куратор відділу аеронавтики Смітсонівського Національного музею авіації та космонавтики в США.
“Вона була пілотом-рекордсменкою, жінкою, яка проклала свій власний шлях в авіації – у світі, де панували виключно чоловіки”, – пояснює Кокрейн.
Під час свого навколосвітнього перельоту Ерхарт, вилетівши із Західного узбережжя США, махнула через Бразилію, перетнула Атлантику, пролетіла над Африкою, Близьким Сходом, Індією, Індонезією, Австралією і, нарешті, Папуа-Новою Гвінеєю. Звідси їй лишалося тільки перетнути Тихий океан.
Ще одна дозаправка – і ось вона вже на Гаваях, а звідти недалеко і власне до Сполучених Штатів. Однак, вилетівши з міста Лае в Папуа-Новій Гвінеї, вона так і не приземлилася в місці своєї наступної зупинки – на крихітному острові Гауленд в центральній частині Тихого океану.
Що з нею сталося, за всі ці роки так і не було встановлено.
“Її безслідне зникнення – одна з найбільших загадок сучасності”, – вважає куратор Смітсонівського музею.
Людина, яка знайшла “Титанік”
Що стосується океанології, то тут у 77-річного Роберта Балларда мало рівних, і виявлення уламків “Титаніка” не єдине його досягнення. Саме він свого часу розшукав в глибинах Атлантичного океану легендарний нацистський лінкор “Бісмарк”, як і багато інших глибоководних уламків у різних частинах світу.
“Мене завжди цікавила історія Амелії Ерхарт, тому що вона вразила весь світ, зробивши те, що багато хто вважав неможливим, практично як я намагаюся зробити, тільки як дослідник океанічних глибин”, – заявляє Баллард на вебсайті про його експедиційний корабель “Наутілус” .
Експеиція, що стартувала 7 серпня, спонсорується телеканалом National Geographic, які знімають про це документальний фільм з надією, що довгоочікувана знахідка все-таки буде станеться.
“Я мисливець – а ви повинні перетворитися на здобич, за якою ви полюєте. Я посадив себе у кабіну льотчика і став перетворюватися на Амелію”, – так описав Баллард свій підхід в інтерв’ю телеканалу.
Тихі острови
Так де ж шукати Ерхарт і її літак? Експедиція рухається в сторону маленького атолу Нікумароро, розташованого в самому центрі Тихого океану.
Коли Ерхарт мала приземлитися на острові Гауленд для дозаправки 2 липня 1937 року, американський прикордонний патрульний корабель вже чекав появи на горизонті її літака Lockheed Electra.
Ерхарт супроводжував досвідчений штурман Фред Нунан, і вони послали повідомлення, що вже близькі до острова, але у них закінчується пальне. Їхнє останнє радіоповідомлення наголошувало, що вони летять по навігаційних координатах острова Гауленд. За цим послідувала тиша.
Однак на цій же навігаційній лінії, трохи на південний захід, лежить острів Нікумароро, що знаходиться за 648 км від Гауленда. І саме цей факт дав підставу припустити, що льотчики могли пропустити Гауленд і приземлитися під час відливу на атол Нікумароро.
Якщо саме це і сталося, то це всього лише продовжило їм життя на кілька днів, оскільки на атолі немає запасів прісної води.
Теорії
Зникнення Ерхарт одразу спричинило пошукову операцію за участю американських ВМС і берегової охорони. Ніяких слідів виявлено не було і за офіційною версією, – якої дотримувалися більшість експертів, – літак Ерхарт впав в океан десь неподалік від острова Гауленд.
А що якщо ні?
Інших теорій щодо Ерхарт маса, причому деякі з них просто абсурдні, і всі вони незмінно відкидаються знавцями справи Ерхарт.
Одна з цих теорій, наприклад, говорить, що Ерхарт розвернула літак на північ, у бік Маршаллових островів, де її схопили японці і змусили працювати на благо антиамериканської пропаганди в роки Другої світової війни.
На підкріплення цієї теорії в 2017 році в новини потрапила фотографія, що нібито зафіксувала Ерхарт і Нунана на пірсі на Маршаллових островах, однак саме фото настільки нечітке, що не може служити якимось доказом. До того ж в Японії немає ніяких історичних записів, які б могли підтвердити цю версію.
За іншою версією, Ерхарт повернулася до США, можливо, після полону в Японії, і стала жити тихим життям під чужим ім’ям десь в Нью-Джерсі. Знову ж таки, ніяких чітких доказів, які свідчать про це, немає.
У той же час у версії з посадкою на Нікумароро є серйозні прихильники.
Ще в 1940 році британська експедиція виявила на цьому атолі людські кістки, жіночий черевик й інструмент, яким користувався навігатор Фред Нунан, а також пляшку трав’яного лікеру Бенедиктин – його Ерхарт часто брала з собою в політ. Там також були знайдені сліди багаття.
Як спочатку визначили вчені, знайдені кістки належали чоловікові. Потім рештки загубили, і пізніше судмедексперти, базуючись тільки на фото, визнали, що вони могли належати високій жінці європейського походження. Під цей опис як раз підпадала Амелія Ерхарт.
Теорію з посадкою на Нікумароро підтримує і Рік Гіллеспі, глава Міжнародної групи з пошуку зниклих літаків (TIGHAR).
Він сам не раз бував на цьому атолі і в інтерв’ю ВВС розповів, що його експедиція знайшла артефакти, які свідчать про присутність американки епохи 1930-х рр.
Він також вказує на той факт, що кілька сигналів лиха було отримано саме з цього місця вже після зникнення льотчиці, причому посилалися вони шість вечорів поспіль, що дає підстави припустити, що літак сів на суху ділянку суші, а не на воду. В іншому випадку радіо, занурене у воду, не змогло б працювати.
“Після шести вечорів радіосигнали припинилися, – розповів Гіллеспі в одному зі своїх колишніх інтерв’ю ВВС. – Як ми тепер думаємо, через те, що літак сів на кораловий риф, що оточує острів, він плаский, гладкий і оголюється під час відливу… Однак приплив приходить і йде і … до вечора шостого дня літак змило в океан. Тому коли через тиждень над атолом пролетіли [пошукові] літаки з лінкора, ніякого літака вони не побачили”.
Гіллеспі також вважає, що кожна нова спроба розгадати зникнення Амелії Ерхарт привертає увагу ЗМІ, і кожен раз, коли вона закінчується нічим, це лише збурює новий інтерес до цієї справи.
“Це цікавий самопоновлюваний феномен”, – вважає Гіллеспі.
З великим розмахом, але малими шансами?
Нинішня експедиція Роберта Балларда – це затія широкомасштабна.
Одна група буде прочісувати острів в пошуках будь-яких слідів, ймовірного місця ночівлі, кісток або інших предметів.
Інша група, очолювана самим знаменитим ученим-океанографом, буде шукати у воді уламки літака Ерхарт за допомогою новітньої апаратури, здатної створити карту океанічного дна, і безпілотної глибоководної станції, яка може опускатися на глибину в 3 962 м.
Однак багато відомих дослідників долі американської льотчиці вважають, що місія Балларда приречена.
“Я не думаю, що її літак знаходиться десь біля Нікумароро, – каже Сюзан Батлер, авторка біографії Амелії Ерхарт. – Над цим атолом пролітав літак, що піднявся з борта американського лінкора “Колорадо” через кілька днів після її зникнення. І тоді пілот не побачив там ніякої життєдіяльності”.
Вона також повністю відкидає теорію Гіллеспі: “Він експерт в тому, що стосується галасу, і National Geographiс кожен раз на це клює. Як і газети”.
Інші експерти також висловлюють сумніви в тому, що Ерхарт могла приземлитися на цей крихітний атол.
“З наближенням Ерхарт до острова Гауленд її радіосигнал став сильнішим. Вона, найімовірніше, була за 50 миль. Вони з Нунаном думали, що майже досягли корабля американської берегової охорони. У них просто закінчилося паливо поблизу від острова Гауленд,” – вважає куратор Смітсонівського Національного музею авіації та космонавтики Дороті Кокрейн.
Вона пояснює знахідки, зроблені раніше Гіллеспі, тим, що на Нікумароро в різний час люди все ж бували, оскільки кораблі не раз зазнавали аварій поблизу.
“Вони не знайшли ніяких чітких свідчень того, що там були саме Ерхарт, Нунан або їхній літак. Я не бачу причин, чому їхні “знахідки” або фотографії повинні нівелювати офіційну версію”, – говорить куратор.
