Інтерв’ю DW з активісткою професійного об’єднання еротичних і сексуальних послуг – про професію, а також про ситуацію з примусовою проституцією і торгівлею людьми в цій сфері.
Проституція в Німеччині була легалізована ще в 2002 році. Утім, звичайною професією вона не стала. Суспільство як і раніше засуджує надання сексуальних послуг, і більшість професійних повій воліють не афішувати спосіб, за допомогою якого вони заробляють на життя.
46-річна Ундіне де Рів’єре (Undine de Riviere), повія з Гамбурга, радше, є винятком. Вона охоче погодилася відповісти на запитання кореспондента DW у Берліні, де в середині серпня проходили спочатку конгрес німецьких повій, а потім – ярмарок World of Whorecraft (“Світ повій”). На цьому ярмарку публіка могла дізнатися з перших вуст про цю найдавнішу професію. Стенди представляли також різні неурядові організації, консультаційні пункти, приватні курси, які пропонують навчання еротичному мистецтву БДСМ або тантричному масажу.
DW: Пані де Рів’єре, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Як довго Ви вже працюєте в цій сфері?
Ундіне де Рів’єре: Я сама – секспрацівниця вже приблизно 25 років. Живу і працюю в Гамбурзі. У 2013 році була однією з засновниць Професійного об’єднання еротичних і сексуальних послуг (Berufsverband für erotische und sexuelle Dienstleistungen), що консультує, а також представляє інтереси нинішніх і колишніх секспрацівниць.
Ундіне де Рів’єре
Як так вийшло, що Ви стали професійною повією?
Коли я була студенткою, один мій однокурсник зізнався, що іноді купує сексуальні послуги. Це мене заінтригувало і я попросила його як-небудь взяти мене з собою до стриптиз-клубу. Там я розговорилася з менеджером, який сказав, що завжди шукає дівчат на окремі зміни. Для мене це був студентський підробіток. А пізніше я почала надавати і сексуальні послуги.
Вважається, що часто саме так – з піпшоу або стриптизу – і починається сповзання у напівкримінальне середовище проституції, до наркотиків і таке інше…
Особисто я до таких речей жодного стосунку не мала. Так, стриптиз був для мене початком, але абсолютно усвідомленим рішенням. Це не завадило мені закінчити університет і отримати диплом фізика. А після випуску я стала думати, чим хочу далі займатися. Вирішила спробувати повний робочий день надавати сексуальні послуги. На цьому і зупинилася.
Чим було продиктоване Ваше рішення? Питання грошей чи покликання?
Були різні причини. Зрозуміло, я, як і більшість працівників, працюю за гроші. Якщо хто-небудь погодиться перераховувати мені на рахунок стільки, скільки я заробляю, я більше працювати не буду. Але і професія як така мені подобається. Гадаю, я добре з нею справляюся, вмію знайти підхід до різних людей. Крім того, ця професія надає цілу низку переваг. Я сама визначаю години своєї роботи, можу працювати де завгодно, у мене багато свободи. Такий Work-Life-Balance (баланс роботи та життя. – Ред.) не може запропонувати мені жодна інша професія. Клієнтів я найчастіше приймаю у себе вдома. Іноді відвідую готелі або мене замовляють для участі в приватних вечірках з груповим сексом.
І податки Ви сплачуєте як індивідуальна підприємиця?
Звісно, і прибутковий, і податок з обороту. Є касова книга, в яку я заношу доходи і витрати. Я веду звичайну бухгалтерію, як того вимагає фінансове відомство. У мене і податковий радник є, який допомагає мені складати щорічну податкову декларацію.
І квитанцію клієнтам надаєте?
І квитанцію можу дати, якщо хто-небудь з клієнтів попросить. Але більшості вона не потрібна. Що з нею робити? До того ж, клієнти не хочуть розголосу, а якщо квитанція в кишені, зрозуміло, за що її отримано.
Давайте тепер поговоримо про ярмарок World of Whorecraft. У чому Ви бачите його сенс?
Йдеться про налагодження контактів із громадськістю, про бесіди з людьми, аби спробувати подолати наявні у них забобони. Ось і з вами я для цього розмовляю.
А як Ви ставитеся до того, що Німеччину називають “борделем Європи”? Проституція тут була легалізована ще в 2002 році, сексуальні послуги легкодоступні і порівняно дешеві…
Дивіться, якби мова йшла про будь-яку іншу галузь, до цього ставилися б позитивно. Говорили б, що ось у такий-то країні сфера таких-то послуг є добре розвиненою і що там можна успішно займатися таким-то бізнесом. Люди часто літають до Таїланду, де багато гарних і недорогих кравців, аби пошити собі там костюм чи плаття. Ось і до Німеччини люди приїжджають, щоб скористатися сексуальними послугами або їх запропонувати, тому що правові рамкові умови тут для цього є ліберальнішими або щонайменше не такими поганими, як в інших країнах. На жаль, закон про захист повій (Prostituiertenschutzgesetz), який було ухвалено у 2017 році, став кроком назад у цьому напрмку. Ми з цим законом категорично не згодні.
Чому закон, що був покликаним захищати людей вашої професії, Ви вважаєте кроком назад?
Закон зобов’язує всіх сексробітниць реєструватися, отримувати і завжди мати при собі спеціальне посвідчення. Ця практика входить в суперечність з принципом охорони особистих даних, які в даному випадку дуже делікатні. Адже надання сексуальних послуг все ще зазнає сильної суспільної стигматизації. І дуже багато хто з нас хоче сам вирішувати, кому ми маємо таку інформацію надавати, а кому – ні. Ми вважаємо, що цей закон суперечить європейському праву, і перевіряємо, чи існують можливості застосувати правові заходи проти нього.
Але хіба Ви не суперечите сама собі? З одного боку, Ви боретеся, щоб професія повії стала суспільно визнаною, так само, як будь-яка інша, а з іншого, – не хочете, щоб повії афішували рід своєї діяльності...
Рішення має ухвалювати кожна людина індивідуально. Одні можуть собі дозволити розголос, тому що їхнє соціальне оточення ставиться до такої професії терпимо, а інші – ні. Жодну людину не можна примушувати. Закон же про захист повій позбавляє нас інформаційного самовизначення. Крім того, він дозволяє без буд-яких на те підстав або підозр проводити контрольні перевірки всіх приміщень, у яких надаються секспослуги, чи то бордель чи, як у мене, приватна квартира, у якій я приймаю моїх гостей. Але ж основний закон гарантує недоторканність житла.
Але, можливо, для таких перевірок все-таки є підстави? Що Ви можете сказати про торгівлю людьми в цій сфері, про примусову проституцію, про яку так часто пишуть в німецькій пресі?
Давайте розберемося. Щороку за такими підозрами проводяться кілька сотень розслідувань. Порушенням кримінальних справ і судовим розглядом закінчуються менше ста. Зрозуміло, що є велика сіра зона, коли злочини залишаються нерозкритими чи поліція їх взагалі не помічає. Припустимо, ця сіра зона так само велика, як у випадках із зґвалтуванням і сексуальним насильством. Це теж делікатна сфера, у якій потерпілі не завжди звертаються до поліції. Вважається, що розкривають тільки один з двадцяти таких злочинів. Якщо перенести це на сферу сексуальних послуг, у якій зайнято біля 400 тисяч осіб – але я візьму цифру вдвічі меншу, 200 тисяч – то при сотні справ, що розкривають, сіра зона складає дві тисячі потерпілих. Один відсоток від загального числа. Яким би жахливим не був кожен випадок торгівлі людьми, сутенерства та примусової проституції, це не те, що постійно відбувається в нашій сфері діяльності.
Чи багато повій припиняють займатися таким ремеслом і знаходять собі іншу роботу?
Звичайно. Для дуже багатьох секс-робота – не та діяльність, якою вони хочуть займатися все життя до виходу на пенсію, так само, як для професійних спортсменів або фотомоделей.
А Ви? Чи збираєтеся повернутися до фізики?
Ні, у мене таких планів поки немає. Я сподіваюся, що зможу працювати за своєю професією до пенсійного віку. Найстаршій моїй знайомій колезі, яка ще працює повний робочий день, 75 років. Адже далеко не кожен клієнт хоче сексу з дівчиною, яка йому в онучки годиться.
