23 серпня виповнюється 80 років з дня підписання Пакту Молотова-Ріббентропа. Гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз розділили Польщу та країни Балтії і стали союзниками на 22 місяці.
У секретному протоколі документа, який у Німеччині називають “Пактом Сталіна-Гітлера”, а в Україні – “Пактом Молотова-Ріббентропа”, йшлося про поділ Польщі, а також вирішувалася доля балтійських країн, які підпадали під сферу впливу Радянського Союзу. Фінляндія, Бессарабія та Північна Буковина пізніше також відійшли до сфери інтересів СРСР. Цей пакт, так само як і підписаний 28 вересня “Договір про дружбу та державні кордони”, став абсолютною несподіванкою для всього світу та для народів СРСР і “третього рейху” зокрема.
Сталін та Гітлер готувалися до пакту ще з 1938 року. Особливо поспішав Гітлер: військову кампанію проти Польщі він хотів почати до осінніх дощів та зимових холодів, а ризикувати можливою війною на два фронти “фюрер” не хотів.
Лише через тиждень після укладання документа з нападу Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Ще за два тижні на польську територію вступили і радянські війська. Переможна кампанія закінчилася “братанням” частин Вермахту і Червоної армії та спільним парадом у Бресті. На трибуні комбриг Кривошеїн стояв поряд з генералом Ґудеріаном. Мине лише два роки, і його танки рушать на Москву.
Ґудеріан і Кривошеїн у Бресті. 1939 рік
Наміри Сталіна
Цілі Гітлера щодо підписання Пакту Молотова-Ріббентропа – зрозумілі, в цьому сходяться як російські, так і німецькі історики. Про наміри Сталіна досі побутують різні думки. “Станом на літо 1939 року у Сталіна була найбільша сухопутна армія в світі. І якщо б Сталін пояснив Гітлеру, що мільйон радянських “добровольців” з десятками тисяч танків рушать на Захід наступного ж дня, після того як Гітлер наважиться порушити кордон, то ніякої війни б не було. Проте Сталін не тільки не став заважити Гітлеру, а й допоміг йому почати війну”, – зауважив в інтерв’ю з DW відомий російський публіцист Марк Солонін.
Історик Йорґ Ґанценмюллер
Сталін поводився стратегічно, вважає німецький історик Йорґ Ґанценмюллер (Jörg Ganzenmüller): “Сталін знав, що рано чи пізно Гітлер нападе на Радянський Союз. Він розраховував на те, що якщо Гітлер буде втягнутий у війну із західними країнами, то він не наважиться вести її на двох фронтах, враховуючи досвід програної Першої світової війни. Поки Гітлер розбиратиметься з країнами Заходу, Радянський Союз зміцнить свої сили. Сталін завжди боявся, що “імперіалістичні країни” об’єднаються та нападуть на Радянський Союз”. На думку історика, не стільки пакт, як саму війну між західними країнами та Гітлером Сталін вважав гарантією безпеки радянської держави.
Сприятливий поворот в Москві
Після підписання пакту Сталін підняв в Москві тост за здоров’я “фюрера”, а його нарком у закордонних справах В’ячеслав Молотов говорив про “миролюбність Гітлера” і назвав війну західних союзників проти гітлеризму “безглуздою та злочинною”. Пізніше він поїхав до Берліна, де його прийняли Гітлер, Ґерінґ та Гесс.
Ще до підписання пакту в Москві звільнили з посади наркома у закордонних справах СРСР Максима Литвінова. Він був прихильником союзу з західними державами та євреєм за походженням. Це було явним кроком назустріч “третьому рейху”. А протягом 22 “медових” місяців двох диктаторів у радянській пресі припинилися будь-які нападки на нацистів та зникли карикатури на їхніх вождів. З екранів кінотеатрів зняли такі відомі антифашистські фільми як “Професор Мамлок” та “Сім’я Оппенгейм” (за романом Фейхтвангера). З театральних репертуарів зникли всі вистави антифашистського змісту.
Таємна поліція та економіка процвітають
Для обох режимів пакт був перевагою як з політичної, так і з економічної точки зору. З кінця серпня 1939 року до 22 червня 1941 року Москва постачала нацистській Німеччині крупи, нафтопродукти та іншу сировину. “Третій рейх”, своєю чергою, продавав в СРСР військову техніку, промислове обладнання. Крім того, Радянський Cоюз отримав кредит у розмірі 200 мільйонів рейхсмарок. “Найголовніше в німецько-радянській співпраці 1939-1941 років було не стільки співпраця між двома арміями, скільки економічне співробітництво”, – вважає історик Ґанценмюллер.
Публіцист Марк Солонін
Ще одне “дивне партнерство” існувало між НКВС та гестапо. За секретною угодою гітлерівській Німеччині передбачалось передати колишніх громадян Німеччини та Австрії, які перебували на території СРСР та боролися проти Гітлера. Отже, кілька десятків антифашистів справді передали в руки гестапо. Більшість із них загинули. Серед них була відома німецька комуністка Маргарете Бубер-Нойманн.
Прорахунки диктаторів
“Сталін програв, помилився, – констатує публіцист Марк Солонін. – Сталін неправильно оцінив сили між Німеччиною та англо-французьким блоком. Він сподівався, що почнеться багаторічна “м’ясорубка”, за прикладом Вердена та Першої світової війни”. Однак реальність виявилася іншою, після стрімкої поразки Франції в травні-червні 1940 року Гітлер став господарем більшої частини континентальної Європи. Сталін сподівався прийти на попелище розореної війною Європи в якості верховного арбітра, в результаті – цей план з тріском провалився, каже публіцист.
“До останнього, до 22 червня 1941 року, Сталін вірив, що Німеччина не буде вести війну на два фронти, – каже Ґанценмюллер. – Коли виявилося, що це не так, Сталін був надзвичайно шокований та розчарований”. Історик додає, що після 22 червня Сталін не виходив на публіку і складалося враження, що напад Гітлера його буквально паралізував. Його стратегія розсипалася, як картковий будинок.
Попри пакт “Молотова-Ріббентропа” Німеччина напала на СРСР
Гітлер також переоцінив свої сили. Вже наступної зими виявилося, що перевага все більше переходить на сторону Радянського Союзу. Для народів, які стали жертвами розподілу “сфер інтересів” під час підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, це означало додаткові роки воєнної м’ясорубки: зубожіння, втечу та мільйони смертей.
“Повернення Сталіна”
Але цей пакт мав наслідки, які залишаються відчутними і після закінчення війни. Оскільки СРСР став однією із країн-переможниць, Захід не зміг запобігти тому, що території, які Радянський Союз приєднав до себе завдяки Пакту Молотова-Ріббентропа, так і залишилися радянськими після закінчення Другої світової війни, розповідає Ґанценмюллер. Лише на початку 90-их років минулого сторіччя балтійські країни знову вибороли для себе незалежність.
Пакт Молотова-Ріббентропа після війни на довгі роки було забуто. На Сході під час “холодної війни” ця тема стала табу. У Німецькій Демократичній Республіці в історичному опрацюванні минулого у післявоєнну добу він не відігравав великої ролі. Лише після 1989 року документ знову був “згаданий” та почав публічно обговорюватися.
Портрет Сталіна на травневій демонстрації у Новосибірську (фото з архіву)
Але рани не загоїлися. Десять років тому, до 70-ої річниці пакту, російський президент Володимир Путін називав цей історичний документ аморальним у своєму “листі полякам”. Але така точка зору вже давно забулася. Через декілька місяців після російської анексії українського Криму Путін вже захищав угоду. Мовляв, з точки зору того часу, вона була необхідною. Цьогорічним заходам з нагоди роковин початку Другої світової війни Путін не приділяє уваги. У сьогоднішній Росії також знову реабілітують образ Сталіна – в цьогорічному опитуванні 70 відсотків росіян позитивно оцінили роль Сталіна в історії країни.
Нові старі жахіття
Через це у Польщі та країнах Балтії знову наростають побоювання, що вони знову стануть жертвами погодження німецьких та російських інтересів за їхній рахунок. Будівництво газопроводу “Північний потік-2”, що напряму поєднає Росію та Німеччину через Балтійське море в обхід транзитних країн, стало уособлювати собою цей страх. Нещодавно Польща звернулася у цій суперечці по допомогу Сполучених Штатів, адже Варшава відчуває, що у цьому питанні сусіди не її сприймають серйозно.
“Не можна проводити історичних аналогій”, – каже Ґанценмюллер. Цей страх є перебільшеним, на його думку, адже Польща і балтійські країни є набагто ближчими Німеччині, ніж Росія. Про це, на його думку, свідчить і спільна участь у ЄС та НАТО. “Не в останню чергу саме через це німецька зовнішня політика зараз, мабуть, працює на досягнення власних інтересів занадто необережно, нехтуючи цими побоюваннями, що й викликає роздратування”, – розмірковує історик. Ґанценмюллер радить приділяти подібним страхам більше уваги.
