21 серпня ресторан у приморському польському місті Гдиня опублікував в інтернеті оголошення про пошук кухарів. Все б нічого, але воно містило слова: “Увага! Нуль українців або їм подібних”.
Природно, що дане оголошення спричинило гостру реакцію в інтернеті, і, що найцікавіше, власники закладу, коментуючи власну поведінку, писали: “Клієнтів поважаємо, недолюдей (тобто українців) – ні”.
Інцидент виявився настільки гучним і неприємним, що інтернет-користувачі буквально завалили сторінку ресторану критичними коментарями, що змусило власників закладу публічно вибачитися і заявити, що ситуація сталася з вини однієї людини, яку вже звільнено з роботи.
Попри спробу залагодити конфлікт, польська поліція вже почала розслідування, і тепер ксенофобам загрожує два роки позбавлення волі.
У зв’язку з інцидентом у польському Центрі відстеження расистської та ксенофобської поведінки заявили, що подадуть заяву до прокуратури.
Дану ситуацію не залишив непоміченою і мер Гдині Войцех Щурек. Він назвав слова власників ресторану ганебними, привітав молодих українців, які приїжджають до міста, і на знак солідарності навіть відвідав заклад, власником якого є українець.
Разом зі Щуреком український ресторан відвідав і сенатор від опозиційної партії “Громадянська платформа” Славомир Рибицький, який також прокоментував цей інцидент і заявив, що подібні випадки не можна толерувати.
Варто визнати той факт, що реакція як польської громадськості, так і співробітників державних органів була миттєвою, що не може не тішити. Досі головними захисниками українців у Польщі залишаються саме поляки, як ми бачимо, навіть політики.
Про що свідчить ця ситуація?
Про те, що до візиту президента Володимира Зеленського у Варшаву накопичується все більше неприємних і досить гучних інцидентів, коли українські мігранти у Польщі відчувають на собі образи або різного роду дискримінацію.
Згадаймо хоча б про марш польських націоналістів у Вроцлаві на 11 липня, який був зупинений через тотальне використання мови ненависті стосовно українців. Або про українського заробітчанина, якого замість того, щоб “відкачати” з коми, роботодавиця вивезла помирати до лісу. Як сприймати історію про українців, до яких ставилися буквально як до рабів на спаржевій плантації в Желіхові? Можливо, варто нагадати і про атаку на житло українських мігрантів у Варшаві?
Усе це лише найгучніші історії, що потрапили в мережу і стали відомі широкому загалу. А скільки таких історій залишилися поза увагою?
Не знаю, чи усвідомлюють це в українському уряді, але проблема ненависті не зникне сама по собі. Навіть більше, вона лише наростатиме по мірі перебування і осідання українців у Польщі.
Це досить проста закономірність: чим більше там наших співгромадян, тим частіше траплятимуться подібні історії.
Зеленський має підняти це питання на зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою, оскільки йдеться не тільки про права українців за кордоном, але вже й про їхню безпеку. А питання безпеки не може стояти ніяк інакше, окрім як гостро.
Згодом президенти повинні передати урядам завдання ініціювати спільну антидискримінаційну програму у співпраці МВС України та Польщі.
Раніше (в середині 2000-х) така внутрішня програма в Польщі була, і вона навіть призвела до зменшення випадків ксенофобії, але з огляду на прогрес у цьому питанні (тобто зменшення кількості інцидентів) і чималу вартість проєкт прикрили. Відразу після закриття програми польське МВС почало відзначати зростання злочинів, пов’язаних із ненавистю на національному, етнічному, культурному чи релігійному ґрунті.
Сьогодні, коли кількість українців у Польщі перевищила позначку в 1 млн, а то і майже 2 млн осіб, подібна ініціатива як ніколи актуальна.
Варто визнати, що Польща ще не стикалася з таким напливом мігрантів, а тому реакція маргінальної частини суспільства може бути найрізноманітнішою і, швидше за все, неприємною для українців. Тішить, що подібні інциденти – це лише винятки з правила.
Більшість українців живуть в абсолютно безпечних і комфортних умовах, але окремо взяті історії не мають залишитися без уваги. Ба більше, до них в жодному разі не можна ставитися як до якогось неминучого факту.
Ксенофобію стосовно наших співгромадян за кордоном треба припиняти від самого початку, і в цьому має бути зацікавлена, в першу чергу, саме українська влада, що піклується про своїх людей і репутації країни.
