Коли під час операції нейрохірургу Сьюзан Маккіннон знадобилась допомога, вона зазирнула в атлас з анатомії людини, написаний в середині XX століття.
Завдяки складним і дуже детальним зображенням шарів людського тіла лікар Маккіннон з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі змогла завершити операцію.
Її настільною книгою хірурга є на перший погляд цілком безневинна “Топографічна анатомія людини” Едуарда Пернкопфа.
Книгу вважають найкращим прикладом анатомічного малюнка в світі, оскільки вона містить таку кількість деталей, яку не зустрінеш в жодній подібній праці.
Ця книга – не для слабкодухих.
Шкіра, м’язи, сухожилля, нерви, внутрішні органи, кістки зображені настільки яскраво, у таких графічних деталях й кольорах, що виглядають реалістичними.
“Атлас Пернкопфа”, як часто називають цю книгу, більше не друкується, а старі видання – кілька томів – можна продати за тисячі фунтів в інтернеті.
Однак, попри високу ціну, вона – не з тих книжок, які займають почесне місце в бібліотеці, які власники радо демонструють гостям.
Причина проста – “матеріалом” для роботи над нею стали сотні людей, по-звірячому вбиті нацистами.
Критики кажуть, що книга затьмарена її темним минулим, а наукова спільнота постійно дискутує про порушення норм наукової етики.
Лікар Маккіннон розповідає, що походження атласу примушує її почуватися ніяково, хоча сама книга – невід’ємна частина її роботи.
Рабин Джозеф Полак – колишній в’язень Голокосту і професор медичного права – вважає, що ця книга є “моральною загадкою”, тому що “вийшла із справжнього зла, але може бути використана для служіння добру”.
Над анатомічним атласом відомий нацист Пернкопф працював понад 20 років. А своєю блискучою академічною кар’єрою в Австрії він завдячує підтримці партії Адольфа Гітлера.
Його колеги описували його як “затятого” націонал-соціаліста, котрий з 1938 року носив нацистську форму.
Зайнявши посаду декана медичного факультету Віденського університету, Едуард Пернкопф звільнив всіх євреїв, серед яких були лауреати Нобелівської премії.
У 1939 році вийшло нове розпорядження Третього рейху – тіла всіх страчених в концтаборах мали бути негайно доправлені до найближчого анатомічного відділу для наукових досліджень і навчання.
Австрійський анатом працював по 18 годин на день: розтинав трупи, а команда художників у найдрібніших деталях замальовувала те, що бачила, створюючи ілюстрації до його книги. Іноді зали анатомічного театру були настільки переповнені, що страти доводилося відкладати.
За словами доктора Сабіни Хільдебрандт з Гарвардської медичної школи, щонайменше половина з 800 зображень в атласі – частини тіла, що належали політичним в’язням.
Перше видання 1937 року містило підписи ілюстраторів Еріха Леп’є та Карла Ендтрессера зі свастикою і так званою “блискавкою” загонів СС.
Навіть з двотомного англомовного примірника 1964 року не прибрали оригінальні підписи із нацистською символікою. І лише у наступних виданнях її заретушували.
Тисячі примірників атласу були перекладені багатьма мовами і продані по всьому світу. Вступ до книги розповідає про “неймовірно достовірні зображення найвищого художнього рівня … “, уникаючи згадок про їхнє криваве минуле.
Лише у 90-х роках студенти та вчені почали розпитувати: хто були ті люди, зображені в атласі.
Книгу припинили друкувати лише у 1994 році.
Королівський коледж хірургів стверджує, що у Великій Британії атлас не використовують, єдиний виняток – бібліотеки, де він зберігається в історичних цілях.
Однак, недавнє дослідження, проведене серед нейрохірургів, показало, що 59% лікарів знають про атлас Пернкопфа і 13% використовують його.
На запитання, чи стало морально складніше користуватися книгою, після того, як вони дізналися про її історію, 69% відповіли негативно, 15% – ствердно, 17% не змогли відповісти.
Лікар Маккіннон каже, що атлас має дуже високий рівень, і будь-яка інша книга навіть не наближається до нього, – настільки детально і точно там описана анатомічна будова людини.
“Він допомагає мені знайти конкретний нерв під час операцій. Через наше тіло проходить величезна їх кількість і самостійно знайти необхідний буває дуже проблематично”.
Лікар запевняє, що всі причетні до операції знають про темне походження книги.
“Коли я дізналась про страшне минуле цього атласу, почала зберігати його у своїй особистій шафці в операційній”, – каже вона.
Минулого року рабин Полак і медичний історик і психіатр Майкл Гродін підготували наукову доповідь про те, наскільки етично використовувати атлас в Ізраїлі.
Виявилося, що уряд країни не проти книги Пенкропфа, якщо вона служитиме порятунку людських життів. А також за умови, що її походження й історія будуть оприлюднені, щоб вшанувати пам’ять тих, кого по-звірячому закатували заради її написання.
“Візьміть, наприклад, лікаря Маккіннон – вона не змогла знайти нерв, а вона найкраща в своїй сфері”, – пояснив рабин Полак ВВС. – Їй довелося переступити через себе і все-таки звернутися до атласу Пенкропфа. Його ілюстрації допомогли знайти нерв за лічені хвилини”.
Після капітуляції Німеччини Едварда Пенкропфа звільнили з університету і заарештували. Три роки він перебував у таборі для німецьких військовополонених – і не отримав жодного звинувачення у скоєнні злочину.
Після звільнення вчений повернувся до університету, щоб підготувати до випуску третій том атласу. Книга побачила світ 1952 року. Сам Пенкропф помер 1955-го, незадовго до виходу четвертого тому.
За словами викладача анатомії Сабіни Хільдебрандт, навіть 60 років по тому атлас залишається одним з найкращих джерел візуальної інформації для анатомічної і хірургічної роботи.
“Деякі лікарі звертаються до нього кожного разу, коли є сумніви. В хірургії периферійної нервової системи його взагалі вважають унікальним і незамінним джерелом інформації”, – говорить вона.
“Хоча я особисто не показую своїм студентам його ілюстрації, якщо не маю часу розповісти сумну історію походження книги”, – додає Сабіна.
Біоетик з Брістольського університету Джонатан Айвз погоджується, що атлас “вражає деталями”, але зіпсований “жахливим минулим”.
“Користування такими плодами, як атлас Пенкропфа, робить нас певною мірою співучасниками трагедій, що з ним пов’язані, – говорить він. – Однак, якщо книгу взагалі прибрати з наукового життя, є ризик, що ми її втратимо, а з нею і нагадування про сумні сторінки минулого”.
А от для нейрохірурга Сьюзан Маккіннон атлас залишається життєво важливим інструментом – навіть попри минуле, яке ніколи не забудуть.
“Як хірург-гуманіст я вважаю цілком нормальним вжити будь-який освітній ресурс, який, на мою думку, допоможе мені отримати максимальний результат, – каже вона, – і саме цього чекає від мене мій пацієнт. Втрата атласу відкине хірургію периферійної нервової системи далеко назад”.
