Український мандрівник Костянтин Симоненко у 2018 році став першим українцем, який відвідав всі країни світу. Загалом їх 193, із них 54 розташовані в Африці, яка є далеко не найлегшим континентом для мандрівників.
Хоча деякі африканські країни успішно розвиваються і є політично стабільними, туди можна їздити на фотосафарі чи екзотичні острови, інші – роками роздирають військові конфлікти, а люди живуть на межі зубожіння.
BBC News Україна розпитала в Костянтина Симоненка, які цікаві місця Африки можуть приголомшити українських мандрівників і як можна вижити під час подорожі ними.
Кожен знайде в Африці своє
BBC News Україна: Чому варто їхати в Африку?
Костянтин Симоненко: Це як злітати на іншу планету. Це як контрастний душ, у порівнянні з усім, до чого ми звикли, знаємо і вважаємо нормальним. Це інша культура, побут, менталітет, історія. Іноді це абсолютно незвідана, смертельно небезпечна і повна адреналіну територія. А іноді це чудова природа, дивовижні тварини і самобутні племена.
Ми чомусь вважаємо, що є якась однакова територія під назвою Африка. Часто говоримо – як в Африці. Проте це величезний континент, де розташовані 54 абсолютно різні незалежні держави. Одні успішні, інші голодують, одні створили атомну зброю (йдеться про ПАР, яка проводила ядерні випробування, але 1993 року відмовилася від всіх розробок. – Ред.), а інші досі живуть немов у кам’яному столітті і є прихильниками культу вуду. Багато хто говорить, що Африка – це як наркотик, один раз приїдеш сюди і вже ніколи не перестанеш повертатися.
Що стосується небезпек, то більшість з них перебільшені. Якщо, звичайно, в країні не відбувається збройний конфлікт. Зазвичай, якщо дотримуватися елементарних правил розумної обережності, нічого поганого з вами не трапиться.
BBC News Україна: Які місця варто побачити в Африці найперше?
Костянтин Симоненко: Якщо чесно, я не дуже люблю всякі рейтинги щодо країн. Це все дуже суб’єктивно, адже одному подобається справжня африканська екзотика, іншому – тварини і природа, третьому хочеться, аби адреналіну якнайбільше було. Але я спробую якось підсумувати.
Для любителів природи і тварин однозначно потрібно відвідати три головних природних парки в Африці – парк Крюгера в ПАР, парк в Дельті річки Окаванго в Ботсвані і Масаї-Мара в Кенії.
Особливо рекомендую Масаї-Мара, крім великої п’ятірки африканських тварин, там можна побачити побут місцевих масаї, причому, якщо домовитися, то можна подивитися реальний побут, а не туристичні села. Вони живуть там як і 100, і 200 років тому – у глиняних будиночках і п’ють коров’яче молоко з кров’ю.
Для любителів якихось знакових природних місць – водоспад Вікторія, причому обов’язково подивитися його і з боку Замбії, і з боку Зімбабве. До речі, в міста Лівінгстон і Вікторія Фолс, які розташовані прямо біля водоспаду, є прямі рейси з Європи. Для українців візу ставлять прямо в аеропорту, причому можна поставити спеціальну KAZA візу, яка буде працювати і на Замбію, і на Зімбабве.
Крім того, у Вікторії Фолс є чудові і унікальні атракціони. Можна пірнути в клітці у ставок, заповнений величезними алігаторами, можна прогулятися по бушу (хащам з низькими деревами та кущами. – Ред.) разом з левовим прайдом.
Безумовно, варто побувати на мисі Доброї Надії. Ще в дитинстві я зачитувався легендами про сміливі подорожі мореплавців, які змогли обігнути мис Доброї Надії. Мало хто уявляє, де цей мис, але майже всі чули про нього. Так ось, мис розташований за 70 кілометрів від Кейптауна. Сам мис справляє дивовижне враження, це величезна кам’яна голка, яка простягається в океан. Тут постійно дмуть дуже сильні вітри з Антарктики.
Обігнувши цей мис, кораблі, які прямували з Європи, повертали і йшли на південний схід по більш спокійних водах Індійського океану. Мис Доброї Надії, по суті, був найнебезпечнішою ділянкою подорожі, пройшовши який мореплавці могли зітхнути спокійно.
Ну, якщо вже ви дісталися до Мису Доброї Надії, то явно варто витратити кілька годин і відвідати Мис Голковий. Саме тут географічно зливаються разом Індійський і Атлантичний океани.
Для любителів історії та етнографії – долина Омо в Ефіопії. Долина вважається одним з найбільш важкодоступних місць на африканському континенті, тому сюди не добралися ані колонізатори, ані місцевий уряд, ані прогрес. Це дивне місце, де компактно проживають 16 автентичних африканських племен, які зберегли свою традиційну культуру і первісний спосіб життя.
Вони не визнають над собою ніякої влади, не платять податків і не знають жодного закону, але підкорюються традиціям, які встановили їхні предки тисячі років тому. У них повністю відсутня писемність, всю інформацію про себе і навколишній світ вони передають з покоління в покоління усно. Ви напевно бачили фотографії африканців з тарілками в губах та вухах, це якраз плем’я Мурсі з долини Омо.
BBC News Україна: А в які країни можна не тільки їхати відчайдушному мандрівнику, але відвідати їх з родиною?
Костянтин Симоненко: Точно варто показати своїм рідним ПАР, Кенію та Намібію. Всі три країни досить безпечні і комфортні для мандрівника-початківця.
ПАР – це фантастична країна. Тут моє улюблене місто в Африці – Кейптаун, до якого я готовий повертатися нескінченну кількість разів. Тут можна пірнути до білих акул і пограти з ручним гепардом. Саме з ПАР я рекомендую почати знайомство з Африкою.
У Кенії варто повезти рідних у парк Масаї-Мара.
Намібія – це унікальне місце, де сходяться величезні дюни гарячої пустелі Калахарі і холодні води Атлантичного океану.
Для мене особисто головним потрясінням було Сомалі. Поїздка до Сомалі – це не знайомство з якимись визначними пам’ятками або красою природи, їх тут немає. Це політ на Марс або Плутон. Це абсолютно незвідана, смертельно небезпечна і повна адреналіну територія.
Я йшов вулицями зруйнованого міста серед руїн колись прекрасних італійських маєтків, а назустріч – напівголі місцеві мешканці тягли на плечах тигрових акул, а дітлахи величезними ножами обробляли черепах. Ліворуч і праворуч від мене йшли автоматники в ляпанцях і з гранатами. Я почувався космонавтом. Але рідних я б туди точно не повіз.
BBC News Україна: Ви відвідали Еритрею, яка є досить закритою від світу і навіть загадковою. Наскільки ця країна цікава для туристів?
Костянтин Симоненко: Еритрея – одна з найцікавіших і одночасно практично невідомих у нас країн. Це одна з небагатьох африканських країн, яка не знищувала спадщину колонізаторів, а навпаки зберігала. Майже всі знакові будівлі в Асмарі були побудовані італійцями в 1920-1940 роках, і вони відмінно збереглися.
Під час свого панування італійці перетворили Асмару на полігон своїх архітектурних фантазій. Тут поєднання і модерну, і футуризму, і арт-деко. Причому еритрейці, попри важке економічне становище, підтримують всі будівлі у чудовому стані.
Тут можна піти в чинний кінотеатр 1930-х років – в ньому й досі крутять кіно тричі на тиждень. Це практично сеанс з дитинства. Стрекоче проєктор, на великому білому екрані миготять смуги від склеювання плівки. Де ще таке побачиш?
А які тут кафе! В Асмарі найкраща кава на африканському континенті. Кажу це впевнено. Що-що, а каву робити їх італійці добре навчили. А яка тут божественна випічка!
Водночас Еритрея досить закрита і вкрай мілітаризована. Сухопутні кордони Еритреї закриті з усіма прилеглими країнами, крім Судану. Тут є загальна військова повинність, причому в армію йдуть і чоловіки, і жінки. Дається взнаки багаторічна війна за незалежність проти Ефіопії.
Крім того, люди, які прийшли до влади після проголошення незалежності, не змінюються з 1993 року. Тут повна відсутність демократії і свободи слова. Абсолютно у всіх рейтингах Еритрея входить в п’ятірку країн з мінімальною свободою слова.
Але для туриста тут абсолютно безпечно. Місцеві дуже доброзичливі. Завжди посміхнуться, кивнуть головою. Криміналу тут практично не буває. Візу українцям отримати досить легко, місцеві турагенції роблять спеціальні дозволи для отримання візи по прильоту в аеропорт Асмари. Звичайно, існують нюанси. Наприклад, іноземці не можуть виїхати за межі столиці без спеціального дозволу Міністерства туризму. Але з іншого боку, я цей дозвіл отримав прямо на місці за дві години.
А молодь тікає, звичайно, за кращим життям, і я їх розумію. Оскільки Еритрея під санкціями за утиски свободи слова і демократичних принципів, еритрейцям простіше отримати статус біженця на Заході і легалізуватися у країнах з більшим добробутом.
BBC News Україна: Коли говорять про Африку, здебільшого згадують континентальні країни. А острівні території, наскільки вони цікаві?
Костянтин Симоненко: Острівні держави в Африці однозначно не менш цікаві. І якщо Мадагаскар досить вивчений українськими мандрівниками, то інші острівні держави не так добре відомі.
Але ж є чудова країна Кабо-Верде, яку ми більше знаємо під назвою Острови Зеленого Мису. Країна абсолютно не схожа на іншу Африку, тут чисто, чудова природа, гори, ліси. Португальці вкладають сюди великі інвестиції, тому тут є інфраструктура для туризму і тут безпечно.
Я б дуже рекомендував звернути увагу на французькі території в Африці, так звані заморські департаменти. Перш за все, це острів Реюньйон, який є частиною Франції. Тут і вулкани, і ліси, і водоспади. Щоправда, для українців туди доведеться отримувати спеціальну французьку візу, на заморські території безвізовий режим не поширюється.
Несправедливо, на мій погляд, обходять увагою острівну державу Сан-Томе і Принсипі. Це найменша держава в Африці, яка розташовується на двох крихітних островах. Колись ці острови були найбільшим постачальником какао і кави в Європу. Тут найсмачніший шоколад, який я колись їв. Причому процес приготування шоколаду можна простежити і навіть взяти участь самому.
BBC News Україна: В яких країнах Африки вас найбільш вразили архітектура і місцеві ремесла?
Костянтин Симоненко: Якщо відверто, архітектура – не найсильніша сторона Африки, але подивитися все одно є що.
Ви знаєте, що найбільша у світі християнська церква розташована саме в Африці? Це Собор Пресвятої Діви Марії Миру в столиці Кот-д’Івуару, в місті Ямусукро (Базиліка Нотр-Дам-де-ля-Пе, занесена в Книгу Рекордів Гіннеса як найбільший християнський собор у світі. – Ред.).
Місцеві мешканці жартують, що у всьому Ямусукро і околицях бракуватиме стільки католиків, скільки вміщує цей храм. Собор висвятив сам Іоанн-Павло II в 1990 році.
Є і творіння сучасних місцевих архітекторів. Наприклад, в Буркіна-Фасо, яке я дуже люблю. У столиці Буркіна-Фасо Уагадугу все будівлі будують за типовими проєктами місцевих архітекторів. Тут і будівлі, і монументи, і просто житлові будинки – всі різні, всі унікальні і все з африканськими мотивами.
Мені особливо запам’ятався монумент на Площі кінематографістів, де проходить щорічний африканський кінофестиваль. З першого погляду, начебто просто нагромадження геометричних фігур, а якщо придивитися – коробки з кіноплівками.
Ремесла розвинені практично в будь-якій країні Африки. Красиві і самобутні речі в Африці робити вміють.
BBC News Україна: Якщо говорити про гастрономічні принади, які страви місцевої кухні вам дуже сподобалися?
Костянтин Симоненко: Тут все дуже суб’єктивно звичайно. Перш за все, це інжера – національне блюдо в Ефіопії, Джибуті та Еритреї. По суті це печений млинець з кислого тіста. Млинець викладають на величезне блюдо і на середину його висипають начинку – тушковану козлятину, каррі, шматочки баранини, овочеве рагу і т.д. Їдять страву просто – відриваєш шматки від млинця і защипуєш ними начинку. Тісто кисле і несмачне, але ситне, а начинки надають тісту смак. Мені сподобалося.
Мені подобається ямс – це бульба, схожа на величезну витягнуту картоплю. На смак вона теж нагадує картоплю і за калорійністю така ж ситна. Я б порівняв ямсову кашу зі смачним картопляним пюре, тільки вона трохи солодша і більш клейкої консистенції.
Ще одне африканське блюдо – кассава. Це теж бульба, схожа на ямс, і за формою і смаком, тільки трохи менше розміром. З кассави роблять борошно. Спочатку плід чистять і розтирають у ступі, потім поміщають під прес, щоб віджати воду, а потім підсмажують на сковорідці. З цієї муки печуть чудові коржики або пиріжки.
Є безліч видів різних супів на основі пальмової олії. Різновидів супу дуже багато, і існує безліч варіантів, характерних для того чи іншого регіону та племені. Основа, як я говорив, це пальмова олія – вона червона і зовні схожа на нашу обліпихову олію. Начинкою супу може бути і риба, і м’ясо, і равлики, а найчастіше все це разом.
І, звичайно ж, у країнах, які мають вихід до океану, варто спробувати рибу. Коли рибину тільки виловили з океану, а вже через пів години вона, приготована при тобі на відкритому вогні, вже у в тарілці, повірте – у нас такого не спробуєш.
А от, що мені абсолютно не сподобалося – сарана, всякі види личинок і копчена свиняча шкіра, яку в багатьох країнах Африки вважають делікатесом.
Безпека на першому місці
BBC News Україна: А як зробити подорож максимально безпечною та корисною? Перш за все, в яких країнах краще пересуватися виключно з гідом з місцевих або з озброєною охороною?
Костянтин Симоненко: З охороною в Африці я пересувався тільки один раз – в Сомалі. Але там це дійсно необхідно, оскільки навіть територія столиці не контролюється урядом.
Ще один раз мені дали охорону в примусовому порядку у Сомаліленді (невизнане міжнародною спільнотою державне утворення на території Сомалі. – Ред.), але там це політика уряду, кожному туристу приставляють охоронця для виїзду за межі столиці, хоче він цього чи ні.
У всіх інших країнах якось виходило обходитися без озброєної охорони.
Десь не їздив у ті райони, в які не треба було, інколи домовлявся з місцевими, іноді відігравав роль авторитет гідів, які мене супроводжували. Адже можна вломитися в якесь село з купою автоматників за спиною, а можна просто підійти спочатку до вождя села, поговорити з ним шанобливо, зробити кілька подарунків або просто дати грошей і отримати від нього найефективніший захист і заступництво. Мені більше подобається другий підхід.
А от щодо гідів – я цілком і повністю: “за!”. Місцеві гіди дозволять вам потрапити туди, куди б ви в житті не проникли. Покажуть, а головне розкажуть ті нюанси, які б ви ніколи не дізналися. Якщо ви перебуваєте не в англомовних країнах, це ще й ваші вуха і язик. Я б гідів брав у всіх країнах Африки, крім розвинених, на кшталт Кенії, Намібії, Марокко або ПАР.
BBC News Україна: Як ви взагалі вивчаєте ситуацію в країнах перед поїздкою?
Костянтин Симоненко: Потрібно вкрай серйозно ставитися до вивчення актуальної інформації про країну, в яку ви збираєтеся поїхати, причому найбільш актуальної: чим свіжіша інформація, тим краще. Адже в багатьох країнах ситуація змінюється блискавично. Зазвичай, за місяць до поїздки я починаю щодня відстежувати місцеві та світові новинні агентства по конкретній країні, аби зрозуміти, наскільки там безпечно, чого треба уникати і так далі.
Причому я намагаюся знайти саме місцеві інформаційні ресурси. В ідеалі якісь сайти для експатів англійською. Вони зазвичай найбільш швидко реагують на ситуацію і правдиві. Крім того, обов’язково раджуся зі своїми колегами-мандрівниками.
За роки подорожей у мене склалися стосунки з такими ж “божевільними” з усіх куточків нашої планети і я в будь-який час доби можу запитати: “Колеги, підкажіть, що зараз відбувається в цій країні, які там нюанси?”
BBC News Україна: Багато туристів люблять фотографувати все навколо. Де краще цього не робити?
Костянтин Симоненко: Це дуже цікава тема. У деяких африканських країнах з фотографуванням дійсно бувають великі проблеми. Причому в кожній країні проблема має різне коріння. Це може бути або забобони, бажання заробити на туристі грошей, релігійні причини або параноя.
Забобони – це найбільш неприємний варіант з усіх, оскільки найбільш непередбачуваний. Перший раз я зіткнувся з агресивним виявом цього явища в Мавританії. Я спробував сфотографувати рибалок на пляжі і у відповідь мені запустили камінь у голову. У Мавританії місцеві вірять, що фотографуючи людину, я тим самим “забираю у неї душу”. Не знаю, як вони це собі уявляють, але реально в це вірять. Взагалі, це досить поширене вірування в Африці, особливо в мусульманських країнах.
У мене одного разу стався дуже показовий діалог зі старійшиною одного села в Чаді, де фотографувати людей взагалі вкрай важко. Я запитав його, чому таке негативне ставлення до фото. Адже вони дивляться фільми, там знімаються чудові актори, багаті та успішні. Душа у них на місці і ніхто їх не проклинав. Або взяти, наприклад, президента Чаду Ідріса Дебі, його фотографії висять на кожному кроці, і з ним теж все в порядку.
Відповідь мене вкрай здивувала.
“Я розумію, коли знімають весілля, щоб похвалитися прикрасами нареченої і кількістю гостей. Я розумію, коли роблять фотографію на паспорт. Але навіщо і для чого фотографувати незнайомих тобі людей на вулиці або на базарі? Не зрозуміло! А якщо не зрозуміло, то небезпечно і підозріло. Нормальним людям таке на думку не спаде”, – сказав старійшина.
Ось така логіка. І нічого ти цій людині, яка не вміє ані писати, ані читати, не доведеш.
Другий варіант – це бажання заробити на туристові гроші.
Наприклад, в Беніні в селі на воді Ганвьє місцеві категорично відмовляються потрапляти в об’єктив фотоапарата безкоштовно. Причому протестують дуже гучно. Дуже часто доводиться чути від місцевих: “Ось ти потім ці фотографії продаси National Geographic, заробиш мільйони, а мені що?”.
Або інший яскравий приклад – долина Омо в Ефіопії, де живуть знамениті мурсі. У них взагалі чітка ціна – за кожне фото по 5 бирів (це приблизно 4 гривні 30 копійок. – Ред.) кожному мурсі, який потрапив в кадр. І спробуй не розплатиться, не випустять із села, а Калашнікови там у кожного.
Трохи гірший варіант, коли гроші за фото вимагають не місцеві бідні, а представники влади. Наприклад, в Екваторіальній Гвінеї для того, щоб фотографувати на вулиці, потрібно отримати спеціальний дозвіл міністерства туризму. Проте всім абсолютно плювати на цей дозвіл.
Тільки ти навів на щось фотоапарат, як до тебе тут же підійде представник влади, тикне в живіт іржавим автоматом і скаже, що ти тільки щойно сфотографував стратегічний оборонний об’єкт. Питання зазвичай вирішується “штрафом” на місці.
Ще проблемніший варіант – коли у місцевих реальна параноя. Тут військові або поліцейські не хочуть грошей, тут все набагато гірше. Вони дійсно вважають, що ви фотографуєте зі злим умислом. Здебільшого військові в Африці не завжди уявляють, що таке туризм і чому ці дивні білі фотографують все підряд.
З релігійними причинами якраз все зрозуміло і просто – не треба фотографувати жінок без їхньої згоди або не треба фотографувати, коли людина молиться.
Завжди уточнюйте у гіда або у місцевих, чи можна фотографувати. Зазвичай тобі підкажуть, що оту не дуже й цікаву будівлю фотографувати не треба, оскільки це поліцейський відділок.
Якщо ви фотографуєте людей, краще робити це не демонстративно. Ну і якщо у тебе просять за це гроші, тут обирати треба – платити або утриматися від фотографій.
З військовими завжди треба бути ввічливими, якщо тебе зловили, краще відразу запропонувати видалити фотографію, це зазвичай допомагає.
BBC News Україна: Де на цьому континенті варто їсти? Мої знайомі, які працюють в Африці, наприклад, пишуть, що на ринках їжа більш безпечна, ніж в ресторанах.
Костянтин Симоненко: Те, що працює в одній країні, точно не спрацює в інший. У кожній з них у місцевих жителів є своє розуміння гігієни та санітарії. У ПАР або Кенії можна їсти в будь-якому закладі. А в Західній і Центральній Африці, наприклад, санітарія та гігієна у нашому розумінні цих слів взагалі не існують.
Тому для тих, хто тільки почав подорожувати і не завжди розуміє нюансів, я б рекомендував і жити і харчуватися в готелях для іноземців. Там дотримуються хоча б базових принципів санітарної безпеки, інакше б вони стали банкрутами.
Також треба чітко розуміти, що метаболізм європейців і місцевих жителів абсолютно різний. Місцеві, наприклад, спокійно п’ють воду з-під крана, для нас же вона дорівнює отруті.
Візьмемо, наприклад, таку чудову країну, як Центральноафриканська республіка. Тут практично немає холодильників, оскільки місцеве населення просто не може їх собі дозволити, та й електрика тут є не скрізь і далеко не завжди. На спеці, коли в тіні +40, будь-які м’ясні продукти псуються буквально за годину. У місцевому ресторані ви не знаєте, яке м’ясо вам принесуть.
Причому злого умислу у місцевих “рестораторів” може і не бути. Те, що місцевий з’їсть і переварить, у нас викличе жорстке отруєння. На ринку ж єдиний спосіб тримати м’ясо у незіпсованому вигляді – тримати його живим. Якщо ви замовили курку з рисом, курку вб’ють і запечуть у вашій присутності. М’ясо просто не встигне зіпсуватися. Те саме стосується і риби.
Бувало, що я харчувався у кафе біля ринків. Ніколи не було отруєнь. Але завжди особисто оглядав кухню: з чого готують, як готують. Дивився на загальну культуру приготування, чистоту каструль, яку воду беруть. Завжди попереджав, щоб добре термічно обробляли. Але просто сказати, що в Африці автоматично безпечно їсти на ринках – я не можу.
BBC News Україна: Як зберегти своє здоров’я під час таких подорожей? Які вакцинації треба робити?
Костянтин Симоненко: Повторюся, що найбільша отрута в Африці – вода. Не їжа і не комахи – вода, ось основне джерело отруєнь, заражень і взагалі проблем. Нефільтрована вода в Африці смертельно небезпечна, в ній містяться хвороботворні мікроби і віруси, про які ви навіть і не чули. Ніколи, за жодних умов, не пийте небутильовану воду. Питна вода має бути в пляшці з чітким маркуванням, пробка має бути запаяна, а ще краще, щоб пробка була обтягнута спеціальним пластиковим ковпачком.
Звичайно, у вас має бути здорова параноя щодо гігієни. Швидко виробиться рефлекс – привітався з кимось, проїхався в автобусі, подивився сувеніри на місцевому ринку – помий руки або оброби антисептиком.
Щеплення для таких країн потрібно робити обов’язково, щоб не говорили “розумні статті” з інтернету. У мене стандартний набір необхідних щеплень для Африки: від гепатиту, правця, жовтої лихоманки, менінгіту, холери та тифу.
Обов’язкове щеплення від жовтої лихоманки, без неї вас просто не пустять в більшість африканських країн. Завжди треба точно знати, чи перебуваєте ви у малярійній зоні. Якщо малярійна, я зазвичай приймаю спеціальні профілактичні препарати. Малярія – це вкрай неприємне захворювання.
Загалом, не все так страшно. За всі 10 років подорожей по Африці та інших частинах світу я сильно захворів тільки один раз – отруївся у Бурунді: три дні температура була під 40, а врятували мене антибіотики з аптечки.
