28 серпня, вечір. У кожному вагоні лондонської підземки на станції Вестмінстер впадають в око плакати ручної роботи з малюнками, гаслами, римуваннями, де з різним ступенем дошкульності Бориса Джонсона змальовують як блазня, дідька чи кишенькового диктатора.
Прем’єр-міністр Сполученого Королівства наразився на гнів вулиці і критику політичних опонентів, бо вдався до вкрай рідкісного кроку – попросив королеву, номінальну главу британської держави, призупинити засідання парламенту на безпрецедентні в новітній історії п’ять тижнів.
І це тоді як політичний годинник невблаганно відраховує час до офіційної дати виходу країни з ЄС, 31 жовтня. Тоді як європейські функціонери всіх рівнів відмовляються переглядати угоду про умови “розлучення” з Британією; і тоді як оточення британського прем’єра веде мову про готовність штовхнути країну в штормові води “жорсткого брекзиту”.
Сам Джонсон каже, що його рішення жодним чином не пов’язане з брекзитом, а викликане потребою представити в парламенті програму дій його уряду. Що і буде зроблено, коли королева урочисто відкриє наступне засідання 14 жовтня.
“Ми пропонуємо нові законопроєкти для подолання злочинності, поліпшення медицини, фінансування освіти. – сказав прем’єр ВВС. – А в парламенту буде достатньо часу довкола вирішального саміту ЄС 17 жовтня, щоби подебатувати і про Євросоюз, і про Брекзит”.
От тільки запевненням пана Джонсона мало хто повірив. Лідер опозиційних лейбористів назвав цей крок “наругою над конституцією” і спробою відсторонити парламент від участі в переговорах із Брюсселем про вихід із ЄС.
Brexit – так, але якою ціною?
Парламент, у якому переважають незгодні з намірами пана Джонсона за будь-яку ціну розпрощатися з Євросоюзом на самісінький Гелловін, цілих 26 днів буде позбавлений голосу і впливу.
Тому критики Джонсона, яких не бракує навіть серед його однопартійців-консерваторів, назвали 28 серпня чорним днем для британської політики.
Парламентська демократія у Великій Британії – під загрозою, яка виходить не від якогось зовнішнього контрагента, а від власного уряду, кажуть вони. Бо виконавча гілка влади в особі уряду Бориса Джонсона пішла на радикальний крок – вивела з гри парламент саме тоді, коли до ймовірного вильоту країни з ЄС залишається трохи понад два місяці.
Однак коли в липні Борис Джонсон очолив британський уряд після трьох років брекзитного буксування Терези Мей, він присягався власною честю, що виконає “народне волевиявлення” і що країна вийде з ЄС 31 жовтня.
Те, що він задля досягнення цієї мети наважиться використати не зовсім шляхетний прийом зневладнення парламенту, весь минулий місяць жваво обговорювали експерти з британської неписаної конституції. Вони застерігали, що такий крок поглибить політичну кризу і викличе ще й кризу конституційну.
Бо потурбувавши літній відпочинок королеви в її шотландському маєтку Балморал, посланці Джонсона не лише отримали підпис Її Величності під наказом призупинити роботу парламенту. Вони ще й поставили під удар саму 93-річну Єлизавету ІІ і одне з небагатьох її владних повноважень, королівську прерогативу.
Пророгація, пролонгація і прокрастинація
Показово, що відразу після новини про пророгацію – зупинку роботи парламенту – на парламентському вебсайті відкрили петицію із закликом відмовитися від цього кроку. Вже до вечора 28 серпня під нею назбиралося понад мільйон підписів.
На вихідні опоненти “брекзитерів” скликають масові акції протестів у надії як не змінити рішення про тимчасове закриття парламенту, то принаймні висловити масове народне невдоволення діями прем’єр-міністра, обраного лише голосами членів Консервативної партії, або приблизно 116 тисяч людей.
Вже в середу гучні і видовищні протести пройшли в Лондоні, Манчестері, Бірмінгемі та інших великих британських містах.
Лідери опозиційних партій закликають парламентарів на перших засіданнях після літніх канікул висловити недовіру уряду Джонсона, у якого більшість становить усього один голос, або провести надзвичайні слухання і перехопити в уряду законодавчу ініціативу.
Однак заблокувати рішення про зупинку роботи парламенту члени Палати громад уже не зможуть.
Ті кілька днів, які парламент працюватиме до вимушеної зупинки, майже напевне супроводжуватимуть прапори, гучномовці і скандування невдоволених.
Їх у Британії зараз багато. Невдоволених брекзитом як напрямком руху країни, невдоволених брекзитом як досі не реалізованим рішенням референдуму 2016 року, невдоволених брекзитом без угоди і невдоволених брекзитом з угодою Терези Мей, тричі відкинутою британським парламентом.
Пророгація, може, і позбавить голосу критиків Джонсона в стінах парламенту, але на вулиці вийдуть інші незгодні і невдоволені – ті, хто вважає, що за парламентську представницьку демократію мають боротися прості громадяни.
