На дворі стояла вереснева ніч 2016 року. Лив холодний дощ. На базу до бійців ДУК «Правий сектор» заїхав автомобіль. З нього вийшла тодішній депутат – Оксана Корчинська. Вона зайшла в середину до бійців і сказала, що поранений їхній побратим «ВДВ».
В’ячеслав Литовченко, боєць 1- окремої Штурмової Роти, отримав кулю від російського снайпера в районі Авдіївки. Його відвезли в місцеву лікарню.
Оксана Корчинська зібрала бажаючих добровольців, які підійшли до ікони Марії Богородиці і почали молитися. Близько години хлопці читали псалми, думаючи, що їхній друг житиме, але Господь виріши інакше. 30 вересня 2016 року, чоловік помер.
На базі десятки бійців втратили спокій, сон. Вони не могли повірити, що «ВДВ» – більше не має. Але війна надто жорстока і забирає найкращих.
Друг “ВДВ” народився у селі Старицівка Полтавської області. У липні 2016-го на шахті Бутівка отримав осколкове поранення, але лише став на ноги, одразу ж повернувся на передову. Через три місяці в нього відбувся останній бій.
«Він ніколи не говорив багато. Був людиною чину. А коли казав – то завжди влучно, майже кожен його вислів можна було цитувати, як крилату фразу. Щирий, відданий, його підтримка відчувалась навіть на відстані. Сказати, що «ВДВ» – це людина з великої літери, нічого не сказати. Він був справжнім націоналістом, взірцем! Ніколи не зупинявся на шляху до мети, а його метою була вільна Україна. Навіть на передовій казав, що щасливий, бо може захищати свою Батьківщину, але не може бути щасливим повністю поки кожен сантиметр української землі не буде звільнено від окупантів… Не любив фотографуватися, не любив пустого піару, а тепер навіть його фото майже не залишилося» – говорять про Славу його побратими.
Уже пройшло три роки з того моменту, як цього бійця не має з нами. Лишень згадка про воїна живе на вустах його побратимів.
