10 років тому Україна позичила понад 290 мільйонів доларів на створення першого українського телекомунікаційного супутника “Либідь”. Планувалося, що вже у 2011 році його зможуть вивести на орбіту, але щось пішло не так: вартість проєкту постійно зростає, а супутник так нікуди й не летить.
2011, 2012, 2013, 2014, 2017 – усе це роки, в які мав відбутися запуск “Либіді”, проте кожного разу історичний для української космічної галузі день з різних причин відкладався.
Востаннє обіцянка нарешті довести проєкт до логічного завершення лунала в Концепції космічної програми України, яку минулого року затвердив Кабмін: в документі йшлося, що супутник виведуть на орбіту у 2019-му.
Втім, далі планів справа знову не зайшла.
Тим часом, 22 жовтня Вищий антикорупційний суд проведе підготовче засідання у справі, яка стосується завдання збитків державному підприємству “Укркосмос”. Фігуранти – екскерівник “Укркосмосу” і колишній позаштатний радник гендиректора Державного космічного агентства. За версією правоохоронців, саме їхні дії стали однією з причин зриву чергового запуску “Либіді”.
Втім, доля українського супутника була б не менш драматичною та курйозною і без цієї кримінальної справи.
Розповідаємо історію космічного апарата, вартість якого постійно зростає, мільярди гривень за який досі виділяються з держбюджету, але який ніяк не вдається запустити.
“Перший український”
“Либідь” мав стати першим українським телекомунікаційним супутником. З-поміж іншого, він дозволив би українським телеканалам економити, користуючись ресурсом саме українського апарата: зараз їм доводиться купувати ресурс іноземних супутників і щороку на це витрачаються мільйони доларів.
Окрім того, ресурс “Либіді” планувалося продавати іноземним телекомунікаційним компаніям. За деякими оцінками, упродовж 5-7 років роботи супутник приніс би Україні близько 700 мільйонів доларів і повністю “відбив” би витрачені на нього кошти.
У 2009 році проєкт погодилося профінансувати канадське урядове агентство Export Development Canada (EDC), яке під гарантії України виділило на це кредит — 292 мільйони доларів.
Попри те, що “Либідь” звикли називати українським супутником, до його виробництва Україна безпосереднього стосунку не має: за виготовлення технологічної “начинки” відповідала канадська компанія Macdonald Dettwiler and Associates Corporation (MDA), тоді як за саму платформу супутника, на яку ця апаратура мала бути встановлена, — російське підприємство “Інформаційні супутникові системи” з Желєзногорська (Красноярська область).
Українська участь у проєкті обмежувалася створенням ракети-носія, яка мала б доставити космічний апарат на орбіту. Її мав виготовити Південний машинобудівний завод (Дніпро).
Плани звучали обнадійливо: вже у 2011-2012 роках вивести “Либідь” на орбіту з космодрому Байконур у Казахстані і пропускати через супутник трафік телеканалів під час Чемпіонату Європи з футболу, який проходив в Україні та Польщі у 2012-му. Але не склалося.
“Проспали місце на орбіті”
У 2011 році з’ясувалося, що виводити “Либідь” немає куди: тодішній голова Державного космічного агентства Юрій Алексєєв пояснював, що Міністерство транспорту і зв’язку ще за кілька років до цього просто “проспало” закріплену за Україною точку на геостаціонарній орбіті, коли не підтвердило зацікавленість в позиції 38,2 градуса східної довготи.
Ця позиція свого часу була виділена Україні і є однією з найоптимальніших точок для розміщення українського супутника. Кожні кілька років Україна має підтверджувати свою зацікавленість у збереженні цієї позиції за собою, але з невідомих причин українська сторона вчасно цього не зробила.
Це призвело до того, що “українське” місце на орбіті зайняла французька компанія Eutelsat, яка планувала вивести туди власний супутник.
І хоча згодом сторонам все ж вдалося досягти компромісу, а Україна виторгувала для себе іншу орбітальну позицію, стало зрозуміло: вартість “Либіді” зросте ще на кілька мільйонів, а запуску в заплановані терміни точно не відбудеться.
Тоді ж учасники проєкту повідомили, що виведення “Либіді” на орбіту переноситься на 2013 рік. Згодом дату запуску змістили ще на рік вперед. Втілитися у життя цим планам так само не судилося.
Крим, анексія, космос
Анексія Криму у 2014 році стала для України не лише політичною, а й космічною — в буквальному розумінні слова — проблемою: керування “Либіддю” мало відбуватися з території Національного центру управління та випробувань космічних засобів, розташованого в Євпаторії.
Після анексії півострову Україна втратила контроль над цим комплексом. Результат – нова затримка у графіку реалізації проєкту і чергове збільшення витрат.
Українська влада виділила кошти на зведення нового центру управління супутником під Києвом – здавалося, проблему вирішено, і запуск “Либіді” не за горами. Але знову ні.
Гроші загубилися
Виготовлення “Либіді” було фактично завершено у серпні 2014 року. Будівництво наземного комплексу керування під Києвом — на рік пізніше. Бракувало лише ракети-носія, виробництво якого на Південному машинобудівному заводі у Дніпрі “застрягло” ще у вересні 2013-го.
Причина – 8,2 мільйона доларів на оплату ракетного двигуна, які “загубилися” на шляху між канадською MDA та її підрядником. У 2016 році за справу взялося Національне антикорупційне бюро.
Далі — більше. Не дочекавшись висновків розслідування, у 2017 році MDA неочікувано заявила, що призупиняє свою участь у проєкті “Либідь”.
У компанії це пояснили форс-мажорними обставинами, пов’язаними з анексією Криму і втратою центру керування супутником у Євпаторії.
Запевнення української сторони, що проблеми вирішені, і новий наземний комплекс управління “Либіддю” вже звели під Києвом, MDA не переконали, розповідав чинний голова Державного космічного агентства Павло Дегтяренко: довелося судитися.
Судовий процес у Лондонському арбітражі розпочався минулого року: Україна вимагає від MDA повернути гороші, отримані цією фірмою за контрактом, – за них Україна досі виплачує кредит Канаді.
Що з’ясувало НАБУ?
Слідство виявило, що ще на початку 2010-х у проєкті з’явилася фірма-посередник Briklin Limited, яка отримувала кошти від канадської MDA і мала перераховувати їх українському підряднику – “Південмашу”.
Частину отриманих грошей Briklin Limited дійсно перерахувала, проте 8,2 мільйона українське підприємство так і не отримало. Саме їх вже кілька років бракує для створення ракети-носія і завершення проєкту “Либідь”.
За даними правоохоронців, гроші були виведені на рахунки офшорних компаній — частину з них нібито витратили на придбання нерухомості у США, частину — перевели в готівку.
Обвинувачувані в організації схеми – екскерівник “Укркосмосу” Сергій Капштик і колишній позаштатний радник гендиректора Державного космічного агентства Михайло Гріншпон.
Першого звинувачують у зловживанні владою, другого — у привласненні і розтраті майна, заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, а також у легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.
Сам Гріншпон в розмові з журналістами “Слідства.Інфо” у 2017 році не заперечував, що мав стосунок до Briklin Limited. На питання про те, куди зникли кошти, він відповів: “Пам’ятаєш, на Кіпрі, коли банки всі накрилися? Офіційно все там”.
22 жовтня Вищий антикорупційний суд проведе підготовче засідання у справі про зрив запуску “Либіді”.
Тим часом, сам супутник вже кілька років, як готовий, — перебуває на зберіганні у Росії. Увесь цей час з українського бюджету продовжують виділятися кошти на погашення вартості проєкту — як кажуть у НАБУ, за кредитом вже сплачено близько шести мільярдів гривень.
