Ходячі мерці, що повиходили з могил (або туди так і не потрапили) незрозуміло чому стали неодмінною частиною масової культури.
Об’єктивно, якщо порівняти різних ходячих покійників, то вампіри, звичайно, набагато приємніші, хоча б тому, що не розкладаються прямо під час руху. Але зомбі всіх видів чомусь обійшли вампірів за популярністю.
При цьому ці мерці зовсім не є породженням хворобливої уяви режисерів і сценаристів, як і не є сучасним феноменом. Історії про неспокійних небіжчиків існували в європейській культурі досить давно. Щоправда, називали їх не зомбі, а “ревенанти”.
У перекладі з французької (втім, як і з латині) це означає “ті, що повернулися”.
“Ревенант” – це не зовсім зомбі, хоч і схожий
Взагалі-то між “ревенантом” і зомбі є чимало спільного. Однак, в каталогах нечисті вони займають особливе місце.
Головна різниця полягає в свободі вибору похованого тіла. “Ревенанти” самі вирішують повернутися до своєї колишньої плоті, щоб нашкодити, або помститися живим, зомбі ж стають такими через невідомий і дуже небезпечний вірус, або тому, що виконують чиєсь бажання.
Відповідно, зомбі беззастережно підкоряються тому, хто витягнув їх з могили, у “ревенантів” ж власний порядок денний, плюс повний контроль над своїми діями.
Вільям Ньюбургський, Historia rerum Anglicarum і приклади з життя
Англійський літописець Вільям з монастиря на півночі Йоркшира, чию працю Historia rerum Anglicarum (“Історія Англії”) до цього часу вважають одним з головних джерел з історії Англії XII століття, описує кілька випадків, коли мерці з якихось причин вирішували вибратися з могил.
Сексуально стурбований “ревенант” або просто відмінний сім’янин?
“У селі в Бекінгемширі помер чоловік, і, згідно з традицією, та завдяки старанням його дружини й родичів, був покладений в могилу … Однак, наступної ночі він виліз на ліжко, де відпочивала його дружина, і не лише налякав її, а майже розчавив вагою свого мертвого тіла. Наступної ночі він знову зробив це з враженою жінкою, яка в передчутті такої ж ночі не лише не спала, а й оточила себе вартою з друзів і родичів”.
Бідолашного небіжчика, який лишень хотів повернутися до нормального сімейного життя зі своєю вдовою, вигнали з власного будинку. Він образився і пішов лякати своїх живих братів.
Літописець, на жаль, не пояснює, з якою саме метою небіжчик пішов до будинку своїх родичів чоловічої статі, і чи намагався він і з ними мати інтимні стосунки.
Однак, мертвий гість родичами не обмежився і продовжив ночами лякати односельців. А коли все село, замість того щоб мирно спати, з вилами в руках чекали на мерця, і до будинку йому було вже не пробратися, він взявся за корів з вівцями та за кішок з собаками.
Справа закінчилася тим, що архієпископ особисто написав своєю рукою лист про відпущення гріхів, який поклали на груди небіжчика, попередньо розривши могилу і відкривши труну.
Після чого той заспокоївся і вже більше нікого не турбував.
Мерці як дзеркало падіння моралі
Чимало сучасних істориків схиляються до думки, що Вільям Ньюбургський взявся за воскреслих мерців виключно для того, щоб засудити сучасні неподобства в особистому та суспільному житті англійських і шотландських громадян.
Розповівши читачам жахливу історію про бекінгемширське село, та ще одну про місто Берик, яке нині знаходиться на території Англії, а в XII столітті було шотландським, він зауважує, що раніше таких неподобств не було, оскільки, ймовірно, звичаї були більш благочестивими.
“Важко повірити в те, що трупи померлих вибираються зі своїх могил і блукають, навіваючи жах у світі живих … Дивно було б припустити, що такі речі відбувалися раніше, оскільки цьому немає жодних підтверджень в роботах стародавніх літописців, які ніколи не лінувалися розповісти про сучасні події”.
Ось ще одна історія з Historia rerum Anglicarum, що підтверджує моральний аспект появи “ревенантів”.
Велелюбний ченець
Те, що законний чоловік після смерті вирішив повернутися до ліжка дружини, ситуація хоч і моторошна, але морально не надто погана.
Зовсім інша справа, коли мова йде про ченця, який за життя не дуже дотримувався обітниці цнотливості. Після смерті він так і не зумів заспокоїтися, і, мабуть, змучений тягарем гріхів, почав вибиратися з могили.
Поховали його на території монастиря. Проте, грішнику в могилі ніяк не лежалося, і почав він якось перелазити через огорожу і блукати у спальні своєї колишньої коханки. Насправді в цьому місці літописець пише дещо невиразно, тому цілком могло бути, що надмірно швидке мертве тіло ходило не у спальні, а під її вікнами.
Бідна жінка перелякалася, покаялася і пожертвувала монастирю чималу суму грошей.
Чим далі, тим цікавіше. Двоє молодих, міцних у вірі ченців, та двоє молодих, міцних у тілі сквайрів вирішили покласти край цим неподобствам.
Понад вечір зібралися вони біля могили і почали чекати на небіжчика. Той чомусь не поспішав, ніч, між тим, була довга і холодна. І троє вартових вирішили, що чекають даремно і пішли геть. І лише один з них не здався і залишився. Саме цієї миті монах і вибрався з могили і пішов, як то кажуть, на таран з дуже поганими намірами.
Молодик спочатку завмер від жаху, але швидко прийшов до тями й накинувся на нечисть з сокирою, яку і встромив у мертве тіло десь біля попереку.
Покійник зойкнув і швидко стрибнув назад у труну, причому земля сама по собі розверзлася, а потім за ним і зімкнулася.
Ось тут і прибігли інші охоронці, і, хоч це був класичний випадок того, що після бійки кулаками не махають, труп викопали і спалили, а попіл розвіяли за вітром. Зрозуміло, що після цього мрець вже більше нікого не турбував, оскільки турбувати йому більше не було чим: ні тіла, ні могили.
“Ревенанти” як захисники феодального права
Менше ніж за 100 років після того як нормани Вільгельма Завойовника облаштувалися в Англії, в графстві Стаффордшир мешкали двоє головних землевласників.
З одного боку – Бертенське абатство на чолі з абатом Джеффрі, з іншого – граф Роже Пуатевінець. І сталося так, що двоє селян із володінь абата вирішили, що він бере з них надто багато податків і втекли у володіння графа.
Тут варто зробити невеликий відступ: ця історія описана у творі “Життя й дива Св. Модвенни”, автором якого був … абат Джеффрі.
І обидва цих селянина абсолютно несправедливо (а як же інакше) звинуватили абата в порушенні своїх прав і свобод, що й призвело до конфлікту Джеффрі та Роже.
Але нічого у втікачів не вийшло, тому що наступного дня після втечі вони сіли вечеряти і раптово вмерли, де сиділи. Їх поховали, як годиться.
А ось далі, як написав абат, почалися події “неймовірні й воістину значні”.
“Ввечері того ж дня, коли їх поховали, і поки сонце ще не сіло, вони раптово з’явилися в селі, несучи на плечах дерев’яні труни, в яких їх поховали. І всю ніч блукали вони дорогами й полями … розмовляли з іншими селянами, а також стукали до них у двері з криками: “швидше, швидше, ворушіться, пора, пора йти!”
Далі все було якось вже зовсім сумно, оскільки незабаром селяни почали вмирати, мов мухи, від якоїсь невідомої хвороби. І вмирали так швидко, що незабаром в живих залишилося лише троє, та й ті лежали при смерті.
І в сусідніх селах люди жили в постійному страху перед двома мерцями, які вешталися де завгодно, чомусь тягаючи за собою свої труни.
Зрештою ситуація зайшла так далеко, що селяни звернулися безпосередньо до єпископа (чому вони так довго чекали?), який дозволив могили розрити і мерців дістати. І були їхні тіла на подив недоторканими, але савани, що закривають їхні обличчя, були забруднені кров’ю.
Пильнуйте!
З мерцями можна було боротися, але вважалося, що нічні години для цього абсолютно не підходять. Процес слід проводити вдень, коли неспокійний мрець відпочивав у труні після нічних прогулянок. Для початку слід було відкопати тіло, потім відрубати голову, потім дістати серце і або проткнути його колом, або спалити.
Тіло теж потрібно або спалити, або гарно скропити святою водою, після чого відправити назад до могили. Щодо відрубаної голови – особливих правил не було, хоча вважалося, що від гріха якомога далі, її теж було непогано б спалити. Логічне запитання: навіщо спалювати всі ці частини тіла окремо, чи не простіше відразу все?
Не знаю, але, напевно, в цій ситуації логіка вже не працювала, і перелякані мешканці вважали, що кашу маслом не зіпсуєш. Вибачте, розумію, що кулінарні асоціації тут не дуже доречні.
Є варіанти
До речі, якщо вважати зазначене вище поширеною практикою, то з селянами-зомбі обійшлися не дуже суворо.
Спочатку відрубали трупам голови, потім поклали ці голови їм між ніг, після чого розсікли мертві грудні клітини і витягли з них мертві ж серця.
Небіжчиків знову засипали землею, а вирвані серця вирішили спалити, і палили з ранку до вечора. У цьому місці абат Джеффрі чомусь не надає додаткових подробиць, тому ми не знаємо, чи ці серця так довго горіли, тому що були зачаровані, чи вони, як і належить органічній матерії, згоріли доволі швидко, але селяни просто боялися до багаття підходити.
Щоправда, перший варіант – більш імовірний, оскільки ввечері серця все-таки тріснули, і вилетіли з них злі духи у вигляді чорних воронів.
Головне питання: навіщо?
І відразу після цього хворі селяни оговталися, зібрали дружин, дітей і худобу, і залишили прокляте село, побоюючись гніву божого, який їх, ймовірно, наздогнав за те, що їхні побратими вирішили вийти з-під руки абата і перейти до графа.
Це що ж виходить, що всі ці дива і нещастя, і мерці з трунами господь влаштував тільки для того, щоб покарати двох втікачів? Така реакція видається дещо надмірною, хоча припускаю, що з точки зору середньовічної свідомості, все це було цілком розумним.
Зовнішній вигляд
Тут “ревенанти” не дуже відрізняються від зомбі та програють як вампірам, так і привидам.
Кажуть, що вони практично завжди вселялися у власне поховане тіло, коли воно вже почало розкладатися, але ще не розклалося повністю.
Однак, на цьому жахливому тілі були відсутні шматки плоті, виднілися оголені кістки й внутрішні органи, шкіра звисала лахміттям, і у всіх порожнинах копошилися могильні черв’яки та їхні личинки.
Неприємно, але доволі корисно, оскільки такий стан тіл слугував відмінним сигналом тривоги, бо нестерпний запах гниття з’являвся задовго до потойбічного гостя.
У “ревенантів” також були гнилі зуби й запалі очі, що горіли червоним потойбічним світлом. Подобається? Ні, і це ще не кінець. Додамо закривавлені й зламані нігті, бо він же руками прорив вихід з могили на свіже повітря. Одяг з тієї ж причини був брудним, обірваним і закривавленим.
Тіла ж цих милих створінь, за словами очевидців, були наповнені кров’ю загублених ними жертв, хоча абсолютно не зрозуміло, навіщо вона (кров) їм знадобилася?
Вважається, однак, що вони випивали її просто через поганий характер і згубні звички.
Гелловін
Гадаю, що всі погодяться з тим, що профілактика краща, ніж лікування, особливо коли йдеться про неспокійних візитерів з найближчого кладовища.
Переддень дня всіх святих, той самий Гелловін, підходив для цього ідеально. По-перше, допомагали молитви, щоб проводити бунтівних небіжчиків у кращий світ.
По-друге, можна було їм залишити трохи їжі, щоб вони задовольнилися нею, відчули, що про них пам’ятають, і не стали б шкодити живим друзям і родичам.
По-третє, варто було ще переодягнутися в одяг протилежної статі або інший костюм, щоб відвести очі “ревенантів”.
Якщо ж ніщо з цього не спрацьовувало, то ніхто не скасовував розкопування могил, відрубування голів і спалювання сердець.
***
