Німеччині для збереження конкурентоспроможності економіки слід продовжувати приймати мігрантів, передусім з України та Західних Балкан, вважає німецький учений. Що це означає для самої України? Інтерв’ю DW.
Через 20 років кожен третій у Німеччині матиме міграційне походження, а в мегаполісах частка мігрантів та їхніх нащадків сягне 70 відсотків. Із таким прогнозом виступив керівник дослідницької групи у сфері міграції Інституту досліджень ринку праці у Нюрнберзі, професор економіки в університеті Бамберга Герберт Брюкер (Herbert Brücker). DW докладніше розпитала науковця про його прогнози.
DW: Пане професоре Брюкер, за Вашими оцінками, для збереження конкурентоздатності економіки Німеччина щороку потребує до 400 тисяч нових мігрантів. Поясність, будь ласка, як взагалідо цього дійшло?
Герберт Брюкер: Справа у тому, що ще з 1970-х років у Німеччині почали знижуватися показники народжуваності. Разом з тим зростала очікувана тривалість життя громадян. І якби ми взагалі не мали міграції, то до 2060-го року кількість працездатних осіб скоротилася б на 40 відсотків. Якщо ж притік мігрантів щороку становитиме близько 400 тисяч осіб (а це десь удвічі більше, ніж сьогоднішні середні річні показники), тоді нам вдалося б майже стабільно зберігати цей працездатний потенціал. І усе одно зростатиме кількість літніх осіб. Тобто кількість громадян пенсійного віку перевищуватиме кількість працездатних, які й надалі муситимуть фінансувати пенсіонерів.
Професор Герберт Брюкер
Ви прогнозуєте, що через 20 років кожен третій у Німеччині матиме міграційне походження. На чому ґрунтується цей прогноз?
Вже сьогодні близько чверті населення Німеччини так чи інакше має міграційне коріння. Ці люди або самі є мігрантами, або це їхні діти та онуки. І якщо ми порахуємо нетто показники міграції на рівні між 200 та 400 тисячами новоприбулих на рік, то побачимо, що до 2030 року ця цифра зросте до 35 відсотків. Нижня прогнозована межа – 30 відсотків, верхня – 40.
Якщо ж говорити про країни походження мігрантів, то найбільший потенціал для переселення Ви бачите, зокрема, в Україні та країнах Західних Балкан і меншою мірою, скажімо, у Румунії. Чому так?
Треба розрізняти країни першої та другої хвилі розширення ЄС. Так, у таких країнах, як Польща, потенціал міграції практично вичерпано, а серед другої – у Болгарії, Румунії, а також і Хорватії – ще зберігається такий потенціал, але і він зменшується. Серед причин і те, що доходи на душу населення поволі зрівнюються. З іншого боку значна частина молоді, що готова до міграції, вже виїхала з цих країн. Тож залишаються країни на зовнішніх кордонах Євросоюзу, такі як Україна, країни Західних Балкан, де можливості для переселення на Захід були відносно обмеженими, але де існує достатньо висока готовність до еміграції і де існує велика, у порівнянні з ЄС, різниця у доходах населення. І якщо там у тій чи іншій формі спростити умови для виїзду, то потенціал для міграції там високий.
Візовий центр в Івано-Франківську
Зрозуміло, що кожна країна прагне привабити насамперед найкращі кадри. Але що така масова еміграція означає для самої України, її економіки, індексу людського розвитку, зрештою, кадрового потенціалу? Тим більше, після уже кількох десятиліть “витоку мізків”…
Так, але тут насправді дещо неоднозначна картинка. Якби теоретично українці отримали можливість вільної еміграції за кордон, то поїхали б не лише висококваліфіковані кадри, а також і спеціалісти середньої ланки і, вірогідно, низькокваліфіковані. Тож Україну залишили б не лише висококваліфіковані, хоча їхня частка, напевно, була б вища середньої. З іншого боку, як підказують нам емпіричні дослідження, через можливості міграції зростають інвестиції в людський капітал. Тобто більше людей прагне здобути кваліфікацію – освіту – або опанувати професію. Ми спостерігаємо таке значне зростання у здобутті освіти в усіх країнах Сходу Європи, звідки раніше прибували трудові мігранти. Там ці показники зросли удвічі. Це означає, що не всі ці країни потерпають від “відтоку мізків”, там ідуть інвестиції в освіту, а до деяких країн повертаються заробітчани. Так, є і винятки. Це стосується медичної галузі, де деякі країни відчувають нестачу медперсоналу та персоналу з догляду, які виїхали до багатших країн.
Якщо говорити про Німеччину, як така масова міграція може позначитися на суспільних настроях? Чи не зростає тут потенціал для виникнення культурного конфлікту, адже вже сьогодні ми бачимо неоднозначне сприйняття цих процесів, передусім на Сході ФРН?
Німеччина ставатиме дедалі різноманітнішою. Сьогодні джерела міграції значно розширились, це вже не мала купка країн, як раніше. Наприклад, найбільша група серед закордонних студентів у ФРН – китайці. Сьогодні відстані скорочуються, транспортні та комунікаційні витрати знижуються. Навряд чи будуть домінуючі групи, натомість буде різноманіття культурних груп. І треба сказати, що досі це в цілому непогано працює.
Ми знаємо із досліджень, що соціальна інтеграція напрочуд добре функціонує. Але треба розпрощатися із думками про те, що у великих містах ми матимемо етнічно однорідне населення. Також не буде і домінуючої групи мігрантів, якими колись були вихідці з Туреччини, Югославії чи Італії. Але від цього проблеми з міграцією мають не збільшуватися, а навіть зменшуватися.
На противагу цій відкритій моделі ми бачимо і цілком протилежну – ту, що пропагує президент США Дональд Трамп, або модель Brexit, який став наслідком у тому числі дискусії про міграцію. Нині ж Великобританія хоче приймати до себе лише найбільш кваліфікованих мігрантів. Що Ви про це думаєте?
Із цього нічого не вийде. Ми знаємо, що Великобританія дуже вигравала від міграції з країн ЄС. Мігранти з країн ЄС інтегровані на британському ринку праці краще, ніж британці, вони сплачують більше податків та соціальних відрахувань і часто є кваліфікованішими за британських працівників. Вони зміцнили британську соціальну систему. Проблема ж Великобританії – не з мігрантами з ЄС, а з мігрантами з третіх країн, насамперед із країн британської Співдружності націй, колишніх колоній. Ці мігранти у середньому набагато гірше інтегровані, ніж європейці. Гадаю, що Лондон робить велику помилку, відмовляючись від міграції з країн ЄС, а от переселення з колишніх колоній триватиме і надалі, і воно дуже змішане. Там є і кваліфіковані, і некваліфіковані кадри. Вже сьогодні ми бачимо з наявних даних, що Великобританія програє від Brexit, у тому числі й через те, що втратить кваліфіковані кадри з нових держав Євросоюзу.
