Лідер Болівії Ево Моралес пішов у відставку на вимогу армії та відправився на літаку до Мексики, де отримав політичний притулок.
Це відбулося на тлі протестів у країні, викликаних звинуваченнями у фальсифікації результатів президентських виборів у жовтні, на яких саме Моралеса оголосили переможцем.
Мексиканський уряд вважає події у Болівії державним переворотом. Таку ж оцінку дали уряди Венесуели, Куби та Росії.
Натомість США, Бразилія та низка інших країн Америки привітали таке розв’язання кризи у країні.
Ево Моралес керував державою майже 14 років, він – не перший лідер, який втікає зі своєї країни після втрати влади. Ось кілька відомих постатей з цієї когорти, зокрема, й експрезидент України Віктор Янукович.
Альберто Фухіморі, президент Перу (1990-2000)
Перуанець японського походження Альберто Фухіморі залізною рукою керував Перу. Він суттєво розширив президентські повноваження і придушив ліворадикальних повстанців.
Опоненти звинувачували його в корупції, порушенні прав людини та перевороті у 1992 році, коли було незаконно розпущено Конгрес.
Фухіморі домігся можливості балотуватися втретє на президентську посаду на виборах 2000 року і переміг на них.
Проте незабаром був оприлюднений відеозапис, на якому радник президента з нацбезпеки Владіміро Монтесінос дає хабар одному з депутатів за перехід в пропрезидентську партію прямо в приміщенні Національної розвідувальної служби.
Оприлюднений запис та арешт шістьох військових ВМС, які охороняли кабінет Монтесіноса і могли передати запис, викликали протести.
Фухіморі спочатку пообіцяв провести нові вибори і не балотуватися. Але у листопаді 2000 року полетів на саміт АСЕАН в Бруней, а потім до Японії, звідки відправив факсом заяву про відставку і попросив про політичний притулок у Токіо.
У 2007 році Японія дозволила екстрадицію Фухіморі. Його засудили до ув’язнення за виплату хабарів та використання для цього бюджетних коштів.
У 2017 році президент Перу Педро Пабло Кучинські помилував Фухіморі.
Країну охопила політична криза, яка закінчилася відставкою президента і скасуванням рішення про помилування.
Курманбек Бакієв, президент Киргизстану (2005-2010)
Курманбек Бакієв був одним з лідерів “Революції тюльпанів” у Киргизстані 2005 року. Він виступив проти президента Аскара Акаєва і став лідером країни після нього. У 2009 році виграв нові вибори з 76% голосів.
Опозиція та місія ОБСЄ поставили під сумнів результат, а навесні 2010 року в країні спалахнули протести. Пана Бакієва звинувачували в авторитаризмі, було чимало невдоволених низьким рівнем життя та підвищенням цін.
Демонстранти почали захоплювати міста на півночі країни та взяли в полон міністра внутрішніх справ. Бакієв запровадив надзвичайний стан.
Під час штурму парламенту та будинку уряду у столиці Киргизстану Бішкеку 7 квітня 2010 року снайпери відкрили вогонь по опозиціонерах, загинули кілька десятків людей.
Бакієв втік спочатку на південь країни, в місто Ош, де мав вищий рівень підтримки. 15 квітня його вивезли на літаку ВПС Казахстану за особистим дорученням Нурсултана Назарбаєва. За кілька днів він переїхав до Білорусі, де оголосив, що залишається легітимним президентом Киргизстану.
У Киргизстані 2013 року Бакієва визнали винним у зловживанні повноваженнями та причетності до вбивства екскерівника адміністрації президента Медета Садиркулова у 2009 році й засудили до 24 років ув’язнення з конфіскацією.
Через рік Бакієва визнали винним і в організації замаху на американського бізнесмена у 2006 році, аби заволодіти родовищем золота. Тоді експрезидента засудили до 25 років позбавлення волі.
Чотири роки також тривав суд щодо звинувачень Курманбека Бакієва та його брата Жанибека у розстрілі демонстрантів під час протестів 2010 року.
У липні 2014 року братів Бакієвих заочно засудили до довічного ув’язнення через загибель активістів.
У 2013 році Бакієв заявив, що з 2010 року є громадянином Білорусі, а відповідно – не підлягає екстрадиції.
Зін аль-Абідін бен-Алі, президент Тунісу (1987-2011)
Зін аль Абідін бен-Алі увійшов в історію як керівник країни, з якої полум’я Арабської весни 2011 року поширилося на країни Близького Сходу.
У жовтні 1987 року перший президент Тунісу Хабіб Бургіба (1957-1987) призначив його прем’єром. Через місяць, після того як лікарі визнали 84-літнього президента нездатним виконувати свої функції, бен-Алі усунув його від влади і сам став президентом.
За правління бен-Алі в країні було проведено часткову демократизацію. 1994 року опозиція вперше потрапила до парламенту, а президентські вибори 1999 року стали першими альтернативними в історії, хоча президент ніколи не набирав менш як 89% голосів на голосуваннях. Водночас правозахисники не припиняли критикувати порушення прав людини, обмеження свободи слова та думки.
Президенту вдалося досягти успіхів в економіці. ВВП країни зріс втричі у 1986-2008 роках. Саме в цей час Туніс став популярним напрямком серед туристів.
Але обмеження політичних прав, корупція, безробіття, велика кількість випускників вишів, які не могли знайти роботу, створювали основу для соціального вибуху.
І він стався у грудні 2010 року – після того як молодий вуличний торговець фруктами Мохамед Буазізі здійснив самоспалення на знак протесту проти знущань з боку поліції та місцевих чиновників, які відібрали його ваги.
Буазізі отримав 90% опіків тіла і 4 січня 2011 року помер у лікарні, перетворившись на героя невдоволеної арабської молоді.
Після цього найбільші міста країни охопили протести. 14 січня бен Алі запровадив надзвичайний стан та призначив позачергові парламентські вибори. Але було пізно – чиновники та армія йому не підкорялися. Президент та його оточення залишили країну на літаку.
Франція не прийняла туніського експрезидента. Притулок бен Алі та його родині надала Саудівська Аравія.
Значну роль в успіху протестів зіграло невдоволення впливом на державу дружини президента Лейли Трабелсі, що стало предметом журналістських розслідувань. Адже до весілля з президентом вона працювала перукарем, натомість незабаром її родина стала однією з найвпливовіших в країні.
У червні 2011 року суд заочно засудив бен-Алі та його дружину Лейлу до 35 років ув’язнення та 65,6 млн доларів штрафу за розкрадання та незаконне заволодіння великою сумою іноземної валюти, коштовностями, археологічними знахідками.
Прокуратура просила смертного вироку через загибель 22 людей під час демонстрацій і вбивство чотирьох людей, які заважали племіннику бен-Алі залишити Туніс.
У червні 2012 року військовий суд засудив Зіна аль Абідіна бен-Алі до довічного ув’язнення через вбивства активістів у січні 2011 року. Інший суд дав експрезиденту 20 років за заохочення насильства та вбивств.
Зіна аль Абідін бен-Алі помер у Саудівській Аравії 19 вересня 2019 року у 83 роки.
Ях’я Джамме, президент Гамбії (1994-2017)
Ях’я Джамме керував з 1994 по 2017 рік західноафриканською країною Гамбія, яку часто відвідують взимку заможні європейці.
Джамме прийшов до влади внаслідок військового перевороту і “прославився” кампанією репресій проти людей, яких вважав чаклунами та обіцянками відтинати голови представникам ЛГБТ.
Він також заявляв, що зміг винайти лікування від СНІДу та астми.
У грудні 2016 року Джамме несподівано програв президентські вибори бізнесмену Адамі Барроу.
Чинний президент спочатку визнав поразку, дочекався поки опозиція відсвяткує, а через тиждень заявив, що треба провести перевибори.
Сусідній Сенегал, який здавна критикував Джамме через підтримку ним сепаратистів у країні, звернувся до Ради Безпеки ООН та західноафриканської регіональної організації ЕКОВАС.
Оскільки Джамме почав переслідувати опозицію і відмовився віддати владу, 19 січня 2017 року війська західноафриканських країн почали інтервенцію на території Гамбії. Не зустрічаючи опору гамбійських військових, Адаму Барроу привели до присяги у посольстві Гамбії в Сенегалі.
Після тривалих перемовин з посередниками – президентами Мавританії та Гвінеї – Джамме пішов у відставку і залишив країну на літаку 21 січня.
Він відправився до Екваторіальної Гвінеї, багатої на нафту країни, якою кілька десятиліть управляє одна родина.
Після втечі Джамме слідство встановило, що він привласнив 50 млн доларів бюджетних коштів з фондів державної телекомунікаційної компанії.
Віктор Янукович, президент України (2010-2014)
Віктор Янукович втік з Києва 21 лютого 2014 року після зіткнень на Майдані, які завершилися загибеллю майже сотні демонстрантів.
Спочатку літак доставив Януковича у Харків на з’їзд Партії регіонів. Подальший маршрут втечі Януковича з України описав у 2018 році охоронець колишнього президента Віктор Резніченко.
За його словами, 22 лютого Януковича доставили в аеропорт Харкова, де на нього чекали два гелікоптери та кілька охоронців.
Охоронець повідомив, що приблизно через годину після вильоту з Харкова диспетчери передали пілотам команду повернутись в аеропорт. Ця команда, за його свідченнями, була від керівника парламенту Олександра Турчинова.
Саме того дня Рада визнала, що пан Янукович самоусунувся від виконання обов’язків президента, а також призначила нові вибори. Тоді ж пан Турчинов приступив до виконання обов’язків керівника держави.
Але для повернення в Харків вже начебто не було палива, тому гелікоптери сіли в Донецьку, розказав пан Резніченко.
Відразу після прибуття в аеропорт Донецька керівник служби безпеки президента Костянтин Кобзарь дав команду сідати в два літаки. В літак “Фалькон” сіли Янукович та сам Кобзарь, а в другий – охоронці.
Однак прикордонники заборонили їм летіти через відсутність необхідних документів.
Тоді Янукович та його супроводження перемістились в авто і відправились в якийсь “великий будинок” в Донецьк.
Відповідаючи на питання адвокатів, Резніченко повідомив, що в цьому домі з колишнім президентом були його син Олександр та бізнесмен Рінат Ахметов.
Того ж дня експрезидент та його супроводження виїхали на машинах у бік Криму.
За словами Резніченка, кортеж зупинився в полі біля Бердянська, де пізніше приземлились три вертольоти Мі-8.
За словами охоронця, саме на цих вертольотах колишній президент та його супроводження вилетіли в невідомому напрямку. Пан Резніченко каже, що вони летіли над морем.
“Через деякий час ми приземлились в аеродромі, де нас зустріли російські військові. До ранку ми знаходились в вагончиках на льотному полі”, – додає він.
23 лютого з цього ж аеродрому експрезидент зі своєю охороною та групою невідомих озброєних людей вилетів далі на військо-транспортному літаку Ан-26.
“Ми приїхали в Ялту, в санаторій чи на базу відпочинку, яка, скоріше за все, належала РФ”, – розказав Резніченко.
Увечері 23 лютого вся група виїхала з Ялти в Севастополь.
З Севастополя Януковича вивезли до Росії, де він мешкає й досі.
