Культура як ніщо інше викликає справжній холівар у Луганську – хтось кричить про те, що йому нікуди сходити, а хтось не встигає планувати свій час, знаходячи все нові й нові культурні заходи.
У когось немає грошей на хліб, а комусь не вистачає Алессандра Сафіни, який до початку 2014 року збирав у Луганську повні зали.
Усі події культурного життя в “республіці” можна розділити на патріотичні, розважальні та комерційні.
До першої групи належить усі заходи громадського руху “Мир Луганщині”. Це мітинги за щось і проти чогось, які не обходяться без пісень солістів Луганської філармонії.
Якось я потрапила на один такий мітинг проти “економічної блокади Донбасу Україною”: дійство відбувалося у холод і дощ, а учасниками маніфестації були переважно підневільні студенти.
До безкоштовних заходів можна віднести численні концерти російських зірок естради. Багато хто з них вже вийшов у тираж, інші – мандрують периферією.
Якось я запитала в людей, які чекали по кілька годин, щоб отримати запрошення на виступ таких зірок з нагоди російського свята – Дня народної єдності, – чи знають вони взагалі, за кого стоять. Мені сказали, що приїжджає Ольга Кормухіна і гурт “Квадро”. Але хто вони, що співають і завдяки чому стали знаменитими, ніхто сказати не міг.
У Луганськ також приїжджали Марк Тішман, Арсеній Бородін, Іраклі, Жасмін, Андрій Грізлі, Согдіана, Денис Майданов, екссолістка “ВІА Гри” Анна Семенович, гурт “Проти правил” і багато інших.
Як колись підсумував мені один знайомий таксист: “До нас хіба когось відомого пришлють? Тільки тих, кого вже перестали слухати в Росії”.
Я відстежувала записи таких заїжджих зірок у соцмережах – багато хто взагалі ніяк не згадував про свій візит до Луганська. Закрадалася думка, що для більшості з них це було щось на зразок повинності.
З більш маститих та відомих артистів у нас бували Олександр Буйнов, Денис Клявер, Лоліта Мілявська, Йосиф Кобзон, Олег Газманов і Юлія Чичеріна. І знову ж таки: далеко не кожен згадував про свої луганські виступи у соцмережах.
З комерційних проєктів похизуватися особливо нічим – абхазькі або циганські танцюристи (останні так і не приїхали, бо не набрався кворум глядачів), якийсь десятий склад гуртів “Песняры” та “Синяя птица”, виконавці шансону і вистави з одним більш-менш відомим виконавцем.
Трохи незручно припускати щось подібне, але для них це, ймовірно, якийсь чи не останній шанс для заробітку – нам-то дітися нікуди.
Як альтернатива заїжджим виконавцям – місцеві театри та філармонія. Тут як пощастить. Є справжні шедеври – такі як “Ханума”, а є й щось модне-швидкоплинне типу “Обережно, пиріжок” (спектакль-фарс на основі п’єси московського драматурга).
Поруч із нейтрально-любовною тематикою є й патріотичні речі, білети на які зазвичай продають примусово. Приміром, на останню патріотичну постановку – виставу Тетяни Дрьомової (дружини вбитого бойовика Павла Дрьомова) квитки примусово поширювали серед студентів.
Багато речей робляться на догоду часу та місцевій моді, а керівниками театрів стали ті, хто дуже цього хотів, але не мав достатнього досвіду.
Ситуації, коли глядачі залишають залу прямо посеред вистави, – зараз не рідкість.
Яна Вікторова
Для BBC News Україна
