Після Другої світової війни відбулися десятки катастроф з пасажирською авіацією, імовірною або доведеною причиною яких стало збиття.
Іранська влада вже визнала, що український “Боїнг” компанії МАУ під Тегераном “ненавмисно” збили іі сили.
Ця трагедія стала третім подібним інцидентом, у якому так чи інакше фігурувала Україна.
У переліку нижче – сім із найбільших авіаційних трагедій, де цивільні літаки ставали мішенню військових технологій.
Ізраїльський літак Lockheed L-049 над Болгарією
27 липня 1955 року. Літак ізраїльської авіакомпанії El Al летів із Лондона до Тель-Авіва – через Відень та Стамбул. Він відхилився від курсу, залетів у повітряний простір Болгарії і був збитий двома болгарськими винищувачами.
Загинули всі 58 людей, які були на борту: 51 пасажир та семеро членів екіпажу.
Чому саме літак відхилися від курсу, достеменно не встановлено. За однією з версій, через грозу навігаційне обладнання вийшло з ладу, збивши із пантелику екіпаж.
Літак пролетів у небі Болгарією 200 км.
Катастрофа сталася в умовах напруги між Заходом і СРСР, сателітом якого була Болгарія.
Болгарські військові, зафіксувавши літак, відправили на його перехоплення винищувачі МіГ-15. Літак супроводжували до кордону з Грецією і там збили.
Лайнер вибухнув у небі неподалік міста Петрич.
Болгарія визнала збиття на наступний день, однак спочатку поклала провину за катастрофу на ізраїльський лайнер, який без дозволу залетів у її повітряний простір.
Потім країна офіційно вибачилася, зазначивши, що льотчики винищувачів ухвалили “занадто поспішне рішення”.
Сім’ям загиблих виплатили компенсацію.
Радянський Ту-104 над Красноярськом
30 червня 1962 року. Літак Ту-104А компанії “Аерофлот” вибухнув у небі біля російського Красноярська, коли летів з Хабаровська у Москву з кількома проміжними посадками. Його збила ракета під час навчань.
Загинули всі 84 людини на борту: 76 пасажирів та восьмеро членів екіпажу.
За пів години після зльоту рейс припинив відповідати диспетчерам. Почав різко знижуватися і через дві з половиною хвилини вдарився об землю.
Спочатку причиною аварії назвали “пожежу чи інший інцидент” в літаку.
Однак згодом стало відомо, що у тому районі відбувалися навчальні пуски зенітних ракет. Одна з ракет втратила мішень і перенацілилась на цивільний літак.
Лівійський “Боїнг” над Синайським півостровом
21 лютого 1973 року. Літак “Боїнг-727” лівійської авіакомпанії Libyan Arab Airlines розбився на Синайському півострові, коли летів з Триполі в Каїр через Бенгазі. Його збили ізраїльські винищувачі.
На борту було 113 пасажирів. Загинули 108 пасажирів. П’ятеро вижили – четверо пасажирів і другий пілот літака.
Літак потрапив у піщану бурю на підльоті до Каїра. Через погану погоду і проблеми з обладнанням він збився з курсу і опинився на території Синайського півострова, який тоді контролювався Ізраїлем.
Там його перехопили два ізраїльських винищувачі F-4E Phantom II. Ізраїльські пілоти намагалися змусити літак приземлитися, однак екіпаж літака не зрозумів цих сигналів. Відкрили вогонь.
Лайнер врешті врізався у дюну.
Ізраїльські ВПС сприйняли літак як загрозу безпеці країни, запідозривши його у шпигунстві.
ООН, як і США, засудила Ізраїль за атаку, хоча і не вжила проти нього жодних каральних заходів.
Ізраїль виплатив компенсацію сім’ям загиблих.
Корейський “Боїнг” над Сахаліном
1 вересня 1983 року. Біля західного узбережжя острову Сахалін було літак Boeing 747-230B авіакомпанії Korean Air Lines (KAL).
Загинули 269 людей, 246 пасажирів та 23 члени екіпажу. Серед них було 105 корейців, 62 американці, 28 японців та громадяни інших держав.
Літак виконував рейс Нью-Йорк-Анкорідж-Сеул, але відхилився від запланованого маршруту і пролетів над радянськими Камчаткою та Сахаліном.
На перехоплення літака був спрямований винищувач Су-15, який знаходився поза зоною видимості пілотів пасажирського літака. Спочатку він робив попереджувальні постріли, а отримавши наказ збити порушника, який надходив від командувача Далекосхідним військовим округом Івана Третяка, випустив дві ракети Р-98.
Одна з ракет вибухнула біля хвоста літака, пошкодивши його системи управління. Вважається, що літак впав у море через 12 хвилин.
Лише З вересня 1983 року в СРСР повідомили, що один з літаків порушив авіапростір СРСР, але потім залишив його і зник з радарів. 9 вересня 1983 року радянський маршал Микола Огарков визнав, що збитим вважався літак-розвідник, але виявилося, що це був пасажирський.
Керівництво СРСР направило у район падіння літака кораблі для пошуку жертв та чорних скриньок, але пізніше оголосило, що їх не вдалося знайти. Вже після розпаду СРСР з’ясувалося, що це була відверта брехня, а радянські дайвери навіть бачили уламки літака на дні моря.
Знищення літака викликало акції протесту в США та Південній Кореї зі спаленням радянських прапорів та загострення Холодної війни. Президент США Рональд Рейган назвав інцидент “злочином проти людства, який не підлягає забуттю”.
У 1990 році президент СРСР Михайло Горбачов вибачився перед президентом Південної Кореї за знищення літака.
1993 року ІКАО (Міжнародної організації цивільної авіації) провела друге розслідування авіакатастрофи після передачі Росією у 1992 році “чорних скриньок”.
Було встановлено, що літак дійсно відхилився від курсу через неправильно налаштований автопілот, і екіпаж не знав про це.
Водночас комісія дійшла висновку, що радянські ВПС знизили літак, вважаючи його американським літаком-розвідником. Пілот радянського винищувача не перевіряв, чи дійсно його ціль є літаком-розвідником через нестачу часу, оскільки він міг невдовзі залишити радянський авіапростір.
Іранський Airbus над Перською затокою
З липня 1988 року. Американський крейсер “Vincennes” ракетою “земля-повітря” розірвав на дві частини літак Airbus A300B2-203 іранської авіакомпанії Iran Air над Перською затокою. Загинули 274 пасажири та 16 членів екіпажу. 254 жертви були громадянами Ірану, на борту було 66 дітей.
Літак виконував рейс Бендер-Аббас-Дубай в умовах міжнародної напруги в регіоні, де з 1980 року тривала війна Ірану на чолі з ісламістським режимом аятоли Хомейні та Іраком, на чолі з диктатором Саддамом Хусейном.
Американські військові кораблі забезпечували безпеку нафтотанкерів у Перській затоці, адже Ірак намагався знищувати іранські танкери і міг переплутати з ними танкери арабських країн. 1987 року літак ВПС Іраку випадково обстріляв фрегат США, внаслідок чого 37 американських військових загинули.
Саддам Хусейн тоді вибачився за інцидент, зазначивши, що літак сприйняв американський фрегат за іранський танкер. Втім, в США багато хто не вірив його словам.
Саме тому на американських військових кораблях відчували небезпеку неочікуваного повітряного удару і прискіпливо стежили за повітряним простором.
Комісію з розслідування інциденту в США очолив адмірал Вільям Фогарті.
Комісія встановила, що екіпаж крейсера помилково визначив пасажирський літак як винищувач F-14A Tomcat, які були на озброєнні в Ірану і базувалися саме на базі в місті Бендер-Аббас. Окрім того, американські військові 10 разів намагалися зв’язатися з екіпажем літака на військових та цивільних частотах.
У доповіді Фогарта частина відповідальності покладалася і на Іран за те, що він дозволив пасажирському літаку пролетіти у зоні бойових дій.
Міністр закордонних справ Ірану Алі Велаяті просив Раду безпеки ООН засудити США. Він назвав інцидент “бійнею”, яку влаштували США.
Іранська влада стверджувала, що літак збили навмисно, і це начебто було символом готовності США відкрито стати на бік Саддама Хусейна в ірано-іракській війні.
У 1996 році уряди США і Ірану досягли компромісу в Міжнародному суді ООН. У рішенні наголошувалося, що США “визнали повітряний інцидент 3 липня 1988 року жахливою людською трагедією і висловили глибоке співчуття з приводу загибелі людей”.
США не визнали свою юридичну відповідальність, але добровільно погодилися виплатити 61,8 млн доларів компенсації родинам іранських жертв.
Російський Ту-154 над Чорним морем
4 жовтня 2001 року. Літак Ту-154М російської авіакомпанії “Сибір”, який виконував рейс Тель-Авів-Новосибірськ, впав з висоти 11 км в Чорне море. Загинули 66 пасажирів та 12 членів екіпажу – громадяни Росії та Ізраїлю.
У той день у Криму проходили спільні російсько-українські військові навчання. Планувалося враження мішені над Чорним морем – радянського безпілотника – українськими ракетами. Одна з ракет вразила безпілотник, але інша – 5В28 комплексу С-200В – пролетіла ще понад 200 км і вибухнула.
В той час літак Ту-154М впав у море. Знайшли лише 14 з 78 тіл загиблих та уламки.
Спочатку розглядалася версія про теракт, адже трагедія відбулася невдовзі після атаки на “башти-близнюки” в Нью-Йорку.
Але вже за кілька днів російські слідчі заявили про те, що над літаком вибухнула саме ракета українських сил ППО, випущена під час навчань у Криму, а на уламках були знайдені сотні дір від шрапнелі. В крові загиблих знайшли чадний газ, що свідчило про пожежу на літаку.
Версію про ураження літака українською ракетою підтримав Міждержавний авіаційний комітет СНД.
Спочатку президент Кучма та військове командування називали ураження літака українською ракетою неможливим.
Проте 13 жовтня головнокомандувача Військ ППО України Володимир Ткачов визнав відповідальність українських військових за трагедію, перепросив родини загиблих і подав у відставку. Його разом із заступником невдовзі звільнили з лав ЗСУ.
Пішов у відставку і міністр оборони Олександр Кузьмук.
Президент України Леонід Кучма тимчасово зупинив використання ЗРК, заборонив проведення пусків ракет і доручив провести ревізію сил ППО, переглянути правила проведення військових навчань.
У грудні 2003 року Україна уклала угоду з Росією про сплату 7,8 млн доларів компенсації – родичам загиблих росіян. Компенсацію виплатили без визнання юридичної відповідальності України.
Також у 2003-2004 роках Україна сплатила понад 7,6 млн доларів компенсації громадянам Ізраїлю в обмін на відмову від юридичних претензій до України. Загалом родинам кожного загиблого виплатили по 200 тисяч доларів. Чотири родини не погодилися відмовитися від юридичних претензій до України.
З 2004 по 2013 роки тривав розгляд позовів авіакомпанії “Сибір”, яка втратила літак та екіпаж, до Міноборони України та інших державних відомств в українських судах. Вона вимагала понад 15 млн доларів компенсації.
Комісія, створена за участі фахівців Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, не виявила доказів того, що літак впав у море через вибух української ракети, натомість припустила, що на борту був вибуховий пристрій. У 2013 році Вищий господарський суд Києва відхилив позов російської авіакомпанії.
Жодного з українських військових ніколи не притягували до кримінальної відповідальності за випадок з Ту-154М.
Малазійський “Боїнг” над Донбасом
17 липня 2014 року. Літак Малайзійських авіаліній, який виконував рейс MH17, летів із Амстердама в Куала-Лумпур. Він був збитий над українським Донбасом.
Загинули усі 298 людей на борту.
Уламки лайнера розлетілися на великій території у районі селища Грабове, яке контролювали проросійські сепаратисти.
За версією міжнародної слідчої групи, літак збила ракета, випущена із зенітного ракетного комплексу “Бук”. Слідчі вважають, що установку доставили в Донецьку область з Росії, а потім відвезли назад.
Росія заперечує причетність своїх військових до катастрофи і стверджує, що ракета, якою збили літак, належала українській військовій частині.
Перше засідання голландського суду у цій справі заплановане на 9 березня 2020 року.
Із більшістю сімей загиблих авіакомпанія уклала угоду про компенсацію.
