Солдати першого Українського фронту під проводом командира 107-ї стрілецької дивізії 60-ї армії Василя Петренка 27 січня 1945 року зайшли у найбільший нацистський концтабір “Освенцім” на території окупованої Польщі. Вдалося звільнити 7,5 тис. в’язнів, яких не встигли вивезти нацисти.
За три дні до того армія почала наступ на окуповане місто Освенцим – важливий транспортний вузол. Майже половина: 42% вояків – українці. Про концтабір на території містечка військові командири не знали. Місто взяли за три днів, а 26 січня радянські військові просувалися за напрямком по карті – шукали промислові чи інші об’єкти. Замість лісу, як показано на карті, розвідники вийшли на мур із колючим дротом, а за ним – табір. Підступи до нього заміновані. Сапери усю ніч і половину наступного дня розміновували об’єкт. Документи свідчать, що союзники знали про “остаточне вирішення єврейського питання” і про газові камери. Проте жодних дій не чинили, вважалося, що були “нагальніші питання”.
Освенцім або Аушвіц по-німецьки був одним з шести таборів смерті на території Польщі. Призначений для знищення євреїв з усієї Європи. З 1 мільйона 300 тисяч закатованих в’язнів Освенцима діти склали близько 234 000. “Фабрикою смерті” Аушвіц став не відразу. В перші два роки більшість ув’язнених були поляками – “політичними”. Слабких, літніх, жінок і дітей знищували одразу, сильніші працювали на фабриках. В той час почали працювати крематорії– для масового знищення. В’язнів винищували по 10-15 тисяч чоловік в тиждень, печі працювали безперервно.
Табір був для Третього рейху підприємством, яке приносить прибуток. Два бараки керівництво виділило для зберігання коштовностей. В’язні називали їх “Канадою”. Проте більшість людей помирали від голоду. Найбільше страждали діти.
Ще наприкінці 1944 року табірне начальство оголосило евакуацію ув’язнених на територію Німеччини – поразка Гітлера була неминучою. Тих, хто не міг йти, фашисти розстрілювали. Вивезли 60 тисяч ув’язнених. Щоб знищити докази – руйнували крематорії, підпалювали склади з відібраними у в’язнів речами, мінували підходи до Освенциму. Після звільнення концтабору частину бараків і будівель стали використовувати як шпиталь для ув’язнених. Через два роки на території колишнього табору смерті організували меморіальний комплекс.
