Національний банк України знизив облікову ставку одразу на 2,5% – до 11%. У Нацбанку також не виключають, що вже до кінця року цей показник може знизитися ще більше – аж до 7%.
“Ми вирішили продовжувати пом’якшення монетарної політики, щоб забезпечити інфляцію на рівні цілі у 5% і підтримати стійке економічне зростання”, – заявив голова НБУ Яків Смолій.
Що таке облікова ставка і чого очікувати від її зниження бізнесу й пересічному українцю?
Облікова ставка, яку визначає центральний банк країни, показує, скільки коштують гроші в економіці.
Вона визначає відсоток, під який комерційні банки отримують гроші у центрального банку. А це, звісно, впливає і на відсоток, під який комерційні банки дають позики громадянам та бізнесу.
Що вища ставка, то дорожчими є гроші в економіці. Що нижчою – то дешевшими.
Звідси і вплив цього показника на темпи розвитку економіки. Знижуючи облікову ставку центробанки прагнуть простимулювати зростання економіки.
З іншого боку, підвищення ставки дозволяє приборкати інфляцію.
Тож залежно від того, чого потребує економіка країни, центробанк використовує облікову ставку як паровий клапан, випускаючи пару чи підвищуючи тиск.
Облікова ставка може багато розповісти як про саму країну, так і її розвиток.
Наприклад, коли Федеральна резервна система (центральний банк США) вирішує, чи змінювати облікову ставку на чверть відсотка, за цим, затамувавши подих, спостерігають на всіх фінансових ринках світу.
Ця цифра дає можливість зрозуміти не лише, як почувається найпотужніша економіка світу, але й куди прямує.
В Україні все набагато скромніше. Але і тут за нею можна судити про головні тренди в економіці впродовж років.
Перша встановлена Нацбанком України облікова ставка – у 1992 році – дорівнювала 30%. У добу гіперінфляції у 1993-94 роках вона сягнула рекорду – 300%. Згодом знизилася і не перевищувала 20%, аж поки у 2015 знову підвищилася до 30%.
У 2019 році НБУ змінював облікову ставку п’ять разів, і знизив її з 18% до 13,5%.
Економіка стабілізувалася, переживши шок від анексії Криму, гарячої фази конфлікту на сході країни, велику чистку банківської системи, початок пікових боргових виплат. Впродовж року гривня зміцнилася на 20%, а інфляція вперше за багато років є меншою за цільовий показник і становить 4,1%.
Тому на адресу Нацбанку дедалі частіше стали лунати вимоги знизити облікову ставку радикальніше – попіклуватися про економіку, забезпечивши її дешевшими грошима.
У Нацбанку ж вважають, що зниження облікової ставки не обов’язково і не одразу призведе до здешевлення кредитів, як це відбувається в інших країнах.
Є ще й фактор ризику, на який ідуть комерційні банки, видаючи позики, – кажуть в НБУ. Тож у вартість кредитів в Україні банки закладають такі ризики:
- недостатню реформованість судової системи, що не дозволяє повноцінно захистити права кредиторів,
- складність (а, часом, і неможливість) стягнення та реалізації застави,
- недостатню кількість прозорих та платоспроможних позичальників,
- для ринку іпотеки це ще й недостатня прозорість та врегульованість ринку нерухомості.
Без усунення цих перешкод навіть подальше зниження облікової ставки “не дозволить реалізувати весь потенціал для відновлення кредитування в Україні”, кажуть в НБУ.
Втім, хоч подальше зниження облікової ставки і не призведе до моментального здешевлення кредитів, але надішле ринку позитивний сигнал: ситуація в економіці стабільна, тож всі можуть більше виробляти, продавати і купувати.
Навіть банкіри не виключають, що кредитні ставки таки дещо знизяться, а обсяги кредитування зростуть.
Річ у тім, що від облікової ставки залежить, під який відсоток центральний банк залучає вільні кошти у комерційних банків у так звані депозитні сертифікати. Якщо ставка висока, банкам вигідніше не брати на себе ризики кредитування економіки і населення, а безпечно вкладати у депозитні сертифікати.
До того ж, від облікової ставки залежить і те, під який відсоток може запозичувати держава, продаючи свої цінні папери, – в Україні це облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).
Саме ці папери у 2019 “відтягували” десятки мільярдів від внутрішніх і зовнішніх інвесторів, кажуть оглядачі. Звісно, не всі ці кошти пішли б у реальну економіку, але певна частина – могла.
А якщо вони стануть менш привабливими для іноземних інвесторів, гривня може зміцнюватися не так швидко, як минулого року, а, може, навіть дещо “просяде”.
