Веньцзюнь Ван 33 роки. Вона домогосподарка, вся її родина живе в Ухані, епіцентрі епідемії нового коронавірусу.
Вона та її родичі не можуть залишити місто з 23 січня, коли там запровадили суворий карантин, а в’їзд та виїзд заборонили.
З того часу коронавірусом заразилися понад 20 тисяч людей по всьому світу, щонайменше 427 з них померли.
Інформації з міста надходить вкрай мало. BBC вдалося зв’язатися з Веньцзюнь Ван і дізнатися, з якими труднощами їй та її родині доводиться стикатися, щоб вижити в умовах епідемії. Наводимо її розповідь.
З початку епідемії коронавірусу помер мій дядько, мій батько у критичному стані, а у мами і тітки з’явилися симптоми цієї хвороби.
Після томографії зрозуміли, що у них заражені легені. Мій брат теж став кашляти, йому важко дихати.
У батька висока температура, його лихоманить. Вчора температура піднялася до 39,3 градуса. Він постійно кашляє, і йому теж важко дихати. Ми дістали йому кисневий апарат, і зараз він користується цим апаратом цілодобово.
Тато приймає як західні ліки, так і традиційні китайські препарати. Він не може лягти в лікарню, оскільки йому не можуть офіційно поставити діагноз через брак обладнання для тестів.
Моя мама і тітка щодня ходять до лікарні з надією, що батькові там знайдеться місце, і це попри їхні власні проблеми зі здоров’ям. Всі лікарні відмовляються його приймати.
“Нам ніхто не допомагає”
В Ухані багато місць, куди направляють на карантин тих, у кого є лише окремі симптоми або ж захворювання знаходиться в інкубаційній стадії.
Карантинні пункти надають лише базові зручності, і туди не беруть тяжкохворих, як, наприклад, мого батька, оскільки для них просто немає місця.
Мій дядько помер в одному з таких карантинних пунктів, оскільки там немає можливості надавати кваліфіковану медичну допомогу важкохворим. Я дуже сподіваюся, що мій батько потрапить на лікування, але зараз нам ніхто не допомагає, і ніхто з нами не виходив на зв’язок.
Я кілька разів зв’язувалася з соціальною службою, але щоразу мені відповідали, що покласти батька в лікарню не можуть.
Коли батько і дядько вирушили до карантинного пункту, то ми всі думали, що це немов лікарня, але виявилося, що це просто готель.
Там не було ані медсестер, ані лікарів, також не було опалення. Вони прийшли туди після обіду, але погодували їх тільки ввечері – холодною їжею. Мій дядько був вже важко хворий, починав непритомніти.
Його жодного разу не оглянув лікар. Його з батьком розмістили в різних номерах. О 6:30 ранку тато пішов його відвідати, але до того часу дядько вже помер.
“Краще померти вдома, ніж на карантині”
Зараз будують нові шпиталі, але вони призначені для тих, хто вже знаходиться у переповнених лікарнях, а не для нас.
Якщо ми будемо слідувати вказівкам влади, то нам слід відправитися в один з карантинних пунктів. Але якщо ми це зробимо, то з батьком відбудеться те ж, що і з дядьком.
Ми вважаємо, що краще померти вдома, ніж на карантині.
“Заражених дуже багато”
Таких родин, як наша, велика кількість, і всі вони стикаються з такими ж труднощами.
Батька моєї подруги не пустили до карантинного пункту, оскільки у нього була занадто висока температура.
Ресурсів в місті не вистачає, а заражених дуже багато. Нам страшно, ми не знаємо, що буде далі.
Я хочу сказати, що якби знала, що 23 січня місто опиниться в оточенні, я б точно вивезла всю родину, оскільки тут для нас немає ніякої допомоги.
Якби ми опинилися в іншому місці, у нас була б надія. Я не можу сказати, чи правильно ми діяли, дослухавшись до вказівок влади, яка казала залишатися в місті.
Але, на мою думку, смерть мого дядька – відповідь на це питання.
Коронавірус у цифрах
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), станом на 4 лютого по всьому світу зареєстровано 20 630 випадків зараження коронавірусом.
У Китаї підтверджені майже 20,5 тисяч випадків зараження (3 235 з них нові). 425 людей померли.
За межами Китаю випадки поширення нового коронавірусу виявлені у 23 країнах (159 підтверджених випадків). Одна людина померла.
