Чи відчуває людина в момент смерті полегшення або навіть ейфорію? І що саме відбувається в нашій свідомості в останні хвилини життя?
У багатьох померлих людей вираз обличчя – спокійний, умиротворений, ніби вони просто сплять. Але обличчя одного мого родича, який сильно страждав від болю в останні години свого життя і який не мав доступу до знеболювальних, після смерті випромінювало сяяння, екстаз.
Багато років я міркував про те, чи може людина в останні хвилини життя пережити ейфорію. Чи може вмирання супроводжуватися викидом ендорфінів, насамперед, коли людині не давали знеболювальних? Це запитання 77-річного мешканця Гельсингборга в Швеції на ім’я Геран.
Поширеною є думка, що людина бореться за життя до останнього подиху. Але, можливо, це не так. Мабуть, зі смертю можна змиритися?
Як експерт із паліативної допомоги, я думаю, що процес вмирання починається приблизно за два тижні до смерті. У цей період фізичний стан людини погіршується. Їй стає важче ходити, збільшується сонливість. Людина дедалі більше часу проводить уві сні.
Ближче до останніх днів людина поступово втрачає здатність ковтати таблетки, їсти та пити.
Цей період фахівці з паліативної медицини називають “активним вмиранням”, це означає, що людині залишилося приблизно два-три дні.
Однак у когось цей етап минає за день. А дехто перебуває на порозі смерті протягом тижня, що зазвичай вкрай важко для родичів.
Отже у різних людей це відбувається по-різному, і передбачити, як саме, ми не можемо.
Саму мить смерті доволі складно розшифрувати. Але дослідження, яким наразі займається моя команда, показує, що коли смерть наближається, в організмі підвищуються хімічні речовини стресу.
У хворих на рак, а, може, й інших людей, зростають маркери запалення. Ці хімічні речовини свідчать про те, що організм бореться з інфекцією.
Щодо сплеску ендорфіну в крові, про це нічого невідомо, це ще ніхто не досліджував.
Утім, проведене в 2011 році дослідження показало, що в мозку шести щурів, які помирали, втричі підвищився рівень серотоніну, хімічної речовини, яка, як вважають, сприяє відчуттю щастя.
Ми не можемо виключити, що щось подібне відбувається й у людей.
Це цікаве припущення, та й технологія вимірювання рівня ендорфіну і серотоніну в людини вже є.
Проблема радше з повторними аналізами крові, які треба зробити в останні години життя людини. Отримати фінансування для проведення такого дослідження теж важко.
Дослідження в галузі паліативної допомоги отримують в сотні разів менше фінансів, ніж, приміром, дослідження раку.
Крім того, немає жодних доказів того, що знеболювальні, як-от морфін, можуть перешкоджати виробленню ендорфінів. Смерть не завжди супроводжується болем.
Мої власні спостереження та розмови з колегами свідчать про те, що якщо людина не страждала від болю до того, він не обов’язково з’явиться в момент смерті.
Ми не знаємо, чи пов’язано це з ендорфінами. Відповіді поки що немає.
Наш мозок має кілька можливостей, як подолати сильний біль. Ось чому солдати на полі бою часто не відчувають болю, коли їхню увагу відволікають.
Дослідниця Ірен Трейсі з Оксфордського університету продемонструвала дивовижну силу плацебо, очікування та релігійних переконань у доланні болю. Медитація також може допомогти.
Момент ейфорії
Але що ще крім ендорфінів може спричинити ейфорію під час смерті? Поступове згасання організму позначається й на мозку. Можливо, якимось чином це впливає на наші відчуття в момент відходу з життя.
Американський нейрофізіолог Джилл Болте-Тейлор розповіла в лекції TED, як під час інсульту вона пережила ейфорію і навіть “нірвану”. В жінки відключилася ліва півкуля мозку, що є центром логіки та раціональної думки.
Втім, пошкодження й правої півкулі також можуть спричинити відчуття наближення до вищих сил.
Я можу припустити, що ваш родич пережив глибокий духовний досвід чи осяяння. Я знаю, що коли мій дід помирав, він підняв руку з витягнутим пальцем так, ніби вказував на когось.
Мій батько, побожний католик, впевнений, що дідусь побачив свою дружину, мою бабусю. Він помер із посмішкою на обличчі, що принесло глибоке заспокоєння моєму батькові.
Процес помирання є священним для буддистів, які вірять, що смерть є миттю величезного потенціалу для розуму. Вони вважають перехід від життя до смерті є найважливішою подією вашого буття, моментом, коли ви переносите Карму з цього життя в інше.
Це не означає, що смерть для релігійної людини є більш радісним досвідом. Я бачив, яку тривогу відчували з наближенням смерті священники та монахині. Можливо, їх бентежив стан їхньої душі перед божим судом.
Зрештою, кожен відхід із життя – різний. Передбачити, в кого він буде тихим, неможливо. Деяким людям, чию смерть я бачив, сплеск ендорфінів не допоміг.
Я пригадую молодих людей, які так й не змогли прийняти того, що вони вмирають. У них були молоді сім’ї, і вони не відчули жодного полегшення до самого кінця.
Я можу припустити, що екстатичний досвід могли пережити ті, хто якимось чином прийняв смерть, змирився з її неминучістю.
Догляд відіграє в цьому велике значення. Спостереження за пацієнтами з раком легенів показали, що ті з них, хто отримав ранню паліативну допомогу, жили довше і йшли з життя спокійніше.
Я пам’ятаю одну жінку, яка отримувала харчування через крапельницю. У неї був рак яєчників і вона не могла їсти. При такій процедурі завжди є високий ризик інфекцій. Після того, як вона пережила другу чи третю інфекцію, вона змінилася.
Почуття умиротворення було фізично відчутним у неї. На короткий час вона повернулася з лікарні додому, і я все ще пам’ятаю, як вона розповідала про красу заходів сонця.
Мені важко забути цих людей, вони завжди змушують мене замислитися про моє власне життя.
Зрештою, ми дуже мало знаємо про те, що відбувається, коли людина помирає. За 5 тисяч років медицини ми дізналися, як людина помирає від утоплення або серцевого нападу, але ми не знаємо, як вона помирає від раку або пневмонії.
Єдине, що ми можемо, це описати, що відбувається зовні.
У своєму дослідженні я намагаюся демістифікувати смерть, зрозуміти фізіологію вмирання та розробити моделі, які могли б спрогнозувати, якими будуть останні тижні та дні життя людини.
Можливо, згодом ми також дізнаємось про роль ендорфінів в останні миті життя.
Цілком можливо, що цей значний момент ми переживаємо в мутних глибинах між життям і смертю.
Але це не означає, що ми не хапаємося за останній промінь світла.
Як сказав шведський дипломат Даг Хаммарскьольд: “Не шукайте смерті. Смерть сама знайде вас. Але шукайте шлях, який наповнить вашу останню мить відчуттям виконаного обов’язку”.
Шеймус Койл, почесний клінічний науковий співробітник Ліверпульського університету.
