10 лютого 2015 року почалася наступальна операція сил АТО під Маріуполем, у результаті якої були звільнені приморські села Широкине та Павлопіль.
Наразі це були останні порівняно великі наступальні дії українських сил на Донбасі, й після захоплення проросійськими силами Дебальцевого конфлікт поступово перетворився на окопну війну, що триває і досі.
- іРічниця Широкиного: за що воювали під Маріуполем?
- Як обороняли і як втратили Донецький аеропорт. Спогади командира кіборгів Мікаца
Найбільш жорстокі зіткнення п’ять років тому розгорнулися в колись курортному селищі Широкине, де йшли зустрічні бої прямо на малих дистанціях з використанням танків та артилерії.
Своїми спогадами про ті події поділився екскомандир полку “Азов” Максим Жорін з позивним “Мосе”, який у лютому 2015 року командував першим піхотним батальйоном підрозділу.
Вимушений наступ
За словами “Мосе”, вся операція була вимушеним заходом і реакцією на обстріли Маріуполя 24 січня зі сторони самопроголошеної “ДНР”, коли загинуло кілька десятків цивільних.
“Тоді з “Градів” обстріляли звичайний житловий квартал. Ми першими прибули на місце подій і побачили страшну картину. Там, де ще 5 хвилин тому хтось йшов в магазин, чи за дитиною в садочок, лежали прості цивільні люди: діти та жінки, з пораненнями або уже мертві. Буду відвертий – сприймається це нелегко”, – пригадує Максим Жорін.
Іншою причиною стало бажання відволікти супротивника, який тоді вже почав масштабний наступ на Дебальцеве.
“Десь за місяць ми почали підготовку, постійно відбувалися переговори з Генеральним штабом та командуванням сектору. Але підтримки ми там не побачили. Настрій їхній був, м’яко кажучи, занепадницьким”, – говорить Максим.
У Генштабі у відповідь на запит BBC News Україна повідомляли, що операцію біля Широкиного планували і здійснювали окрім “Азова” й інші підрозділи сил АТО, зокрема, з 79-ї десантної бригади та інших спецпризначенців Нацгвардії та міліції.
Бої у Широкиному
“Мосе” разом з іншим бійцем “Кіртом” проводили розвідку біля Широкиного: “Задача була дізнатись, чи зайняті висоти, чи заміновані вони, чи є ворог в населеному пункті. Таким чином всю цю важливу інформацію ми самі отримали вже до початку операції”.
Сам наступ почався 10 лютого по трьох напрямках: Широкине, Комінтернове (зараз – Пікузи) та Павлопіль.
До 11 лютого бійці “Азова” закріпилися у Широкиному та сусідньому Лебединському, а з Павлополя й Комінтернового довелося відійти.
“З окремих боїв, найбільше запам’яталося 14 лютого, коли в одному селі змішались усі сили, була повна плутанина. Сили ворога і наші підрозділи були розкидані по населеному пункту, бої відбувалися на сусідніх вулицях, десь бійці плутали підрозділи й приймали ворога за соратників, а соратників за ворога”, – пригадує Максим Жорін.
Він каже, що добре запам’ятав перші контратаки ворога: “Вони були схожі на атаки зомбі. Люди в повний зріст намагалися йти на наші позиції, і, як би це не звучало – ми просто ніби в тирі їх розстрілювали. Це продовжувалося декілька днів”.
“Мосе” каже, що в один з таких контрнаступів супротивник зміг зайняти частину Широкиного, але стверджує, що це була тактична пастка.
“Коли “Азов” зайняв висоти, а ворог в населеному пункті був у ямі, то весь подальший час вони несли жахливі втрати”, – відзначає він.
Ще на початку операції “азовці” змогли зайняти кілька п’ятиповерхівок, з яких могли вести спостереження і вести обстріли.
Супротивник залучив проти них танки і артилерію: “За цей час будівлі “втратили” по кілька поверхів, деякі взагалі перестали існувати. Але хлопці вистояли”.
“Ввечері я спитав, чи готові вони продовжувати, чи потрібно когось змінити. На це почув: хіба у нас є вибір? Хоча частину їхніх позицій просто розтерли в пил”, – додає “Мосе”.
“Відправляв туди, де гинули”
Обидві сторони тоді зазнали серйозних втрат.
За час лютневих боїв 2015 року в районі Широкиного, за даними “Азова”, загинуло близько двох десятків українських бійців і в рази більше сепаратистів. В “ДНР” традиційно наводять протилежні цифри.
“Як командир, я не просто бачив, як гинуть мої побратими. А і відправляв їх на позиції, де вони могли загинути”, – каже Максим Жорін.
І пригадує загиблих.
“У нас був друг “Амброс” – надзвичайно розумний хлопець з Черкас, який попросив відправити його на позиції в Широкине. Він працював у штабі, і дуже хотів потрапити на передову. Я погодився, а на наступний день він загинув”, – розповідає “Мосе”.
“Так само я дав згоду другу “Дюсу”, щоб він поїхав на підсилення роти, бо не вистачало людей. На цьому виїзді він загинув”, – додає екскомандир “Азова” (“Дюс” загинув у Широкиному, але вже після наступальної операції лютого 2015 року. – Ред.).
Так само втрати були й у інших українських підрозділів, які воювали в Широкиному, зокрема, батальйон “Донбас”.
“Вони випадково заїхали дуже близько до позицій противника. Частина групи тоді загинула, окупанти знищили багато техніки”, – пригадує “Мосе”.
“Але за деякий час вони змогли таки до нас доєднатись, підсилили Азов, а згодом і самі зайняли деякі позиції”, – додає він.
Чи могли пройти далі?
На питання BBC News Україна, чи могли тоді сили АТО просунутися далі аж до Новоазовська на кордоні з Росією, який проросійські сили захопили у кінці серпня 2014 року, Максим Жорін відповідає ствердно.
“Однозначно так! Більше того, ми зупинили свій наступ через те, що вище командування пообіцяло нам артилерійську підтримку”, – говорить “Мосе”.
За його словами, щоб пройшла артпідготовка, довелося трохи відступити, однак артилерію тоді так і не задіяли, а противник закріпився на нових позиціях.
У Генштабі ж відповіли BBC News Україна, що артилерійська підтримка наступу біля Широкиного велася від самого його початку, а танки ЗСУ вступили у бій 14 лютого.
“У цілому, Широкинська операція – це одна з небагатьох успішних операцій на фронті. Вона, на жаль, обділена увагою, але про неї необхідно говорити. У нас не так багато перемог на фронті й ми маємо пишатися тим, що є”, – впевнений Максим Жорін.
“Ми точно можемо не тільки співати “Пливе кача”, а й знищувати ворога та звільняти свої території”, – підсумовує “Мосе”.
Після Широкинської операції Максим “Мосе” Жорін продовжував служити в полку “Азов” й у 2016-2017 роках був його командиром.
Згодом займався громадсько-політичною діяльністю й очолював харківський осередок право-радикальної партії “Національний корпус”.
Саме він був на чолі групи, яка у листопаді 2017 року зупинила автобус з гравцями футбольного клубу “Шахтар” для “виховної бесіди” з командою, після того, як ті не захотіли виходити на поле з дітьми ветеранів у футболках “Мій тато – герой”.
Пізніше Максим Жорін балотувався у депутати в одному з київських округів, однак до Ради не пройшов.
Нещодавно очолив центральний штаб “Нацкорпусу”.
