Шість років тому в центрі Києва були вбиті десятки людей. Після масових розстрілів на Майдані екс-президент Віктор Янукович втік з країни. Революція гідності перемогла ціною майже сотні жертв.
До цього часу ключові питання про подробиці тих трагічних днів залишаються без переконливих відповідей. Що саме відбувається в розслідуванні справ Майдану – в матеріалі РБК-Україна.
Вранці 20 лютого силовики відкрили вогонь по протестувальниках на Майдані. Протягом двох днів до цього в центрі української столиці тривали запеклі бої. Припинити ескалацію конфлікту намагалися західні дипломати, але мирні переговори належного результату не дали.
Тільки на наступний день після масових вбивств лідери парламентської опозиції і Янукович підписали угоду “Про врегулювання політичної кризи”. Увечері на Майдані прощалися із загиблими. Присутні зажадали негайної відставки президента. Вночі він покинув Київ, а потім і країну.
Постмайданна влада назвала покарання винних у злочинах в ході Революції гідності “справою честі”. Для розслідування цих трагічних подій було створено спеціальне управління Генпрокуратури під керівництвом Сергія Горбатюка. Воно проіснувало п’ять з половиною років і припинило роботу тільки восени 2019 року.
Справи Майдану були “розкидані” між іншими правоохоронними органами. Цей процес повинен був завершитися до 20 лютого. Більшість кримінальних проваджень передали Національному антикорупційному бюро та Державному бюро розслідувань.
В ДБР був створено окремий підрозділ для розслідування цієї категорії справ. Частина співробітників спецуправління Горбатюка пішли з прокуратури і змогли за спрощеною процедурою влаштуватися в цей відділ, продовживши роботу над справами Майдану.
Проміжні результати
В рамках справ Майдану розслідують близько 4 300 злочинних епізодів, зокрема, офіційно ведеться слідство за фактами вбивства 78 і поранення майже 1 000 протестувальників. Також були відкриті кримінальні провадження за вбивства 13 представників правоохоронних органів.
Офіс генпрокурора у відповіді на запит РБК-Україна повідомляє, що у “майданівських справах” в якості підозрюваних проходять 448 осіб. З них 143 – ті, чиї справи розслідувалися правоохоронцями не в Києві, а в регіонах.
Були засуджені 47 чоловік (28 з них у регіонах), але чотирьох з них суди звільнили від кримінальної відповідальності. Підставою у цих випадках стало примирення обвинуваченого з потерпілим, передача на поруки, зміна обстановки. Виправдані 14 фігурантів справ Майдану. У розшук оголошені 113 підозрюваних.
Серйозною проблемою в “майданівських” провадженнях став час. Так, ще в грудні 2018 – лютому 2019 року минули п’ятирічні строки притягнення до відповідальності за злочини середньої тяжкості.
До них належить, наприклад, незаконне перешкоджання мітингами, зборами, ходам і демонстраціям (ст. 340 Кримінального кодексу). Обвинувачені, яким закидають цей злочин, мають право просити суд звільнити їх від кримінальної відповідальності. За даними Офісу генпрокурора цим скористалися вже шість фігурантів справ Майдану.
Більшість “майданівських” справ “зависли” на стадії судового розгляду. Затягує процес як складність цієї категорії злочинів, так і загальний плачевний стан української судової системи.
Під вартою на даний момент залишилося тільки кілька “тітушок”, зокрема, Юрій Крисін і Павло Бялай, а також бізнесмен Олександр Волков, обвинувачений в їх фінансуванні та організації. Інші звільнені з-під варти та перебувають під домашнім арештом або під особистим зобов’язанням на час судового розгляду.
В липні і грудні 2019 року вийшли із СІЗО “беркутівці” Сергій Тамтура і Олександр Маринченко, обвинувачені у розстрілі 48 майданівців. В рамках обміну полоненими в кінці минулого року їх передали в ОРДЛО, але вони виїхали на підконтрольну територію.
Обвинувачені екс-бійці “Беркута” Павло Аброськін, Сергій Зінченко і Олег Янішевський після обміну не повернулися. Їх командир – Дмитро Садовник, втік ще у вересні 2014 року.
Ще один фігурант справи про розстріли 20 лютого на Інститутській колишній снайпер спеціального призначення “Омега” Дмитро Хміль вийшов з СІЗО під особисте зобов’язання в червні 2019 року. Офіцер цього загону Володимир Косенко був затриманий і відправлений під домашній арешт напередодні шостої річниці розстрілу Майдану.
Залишаються на волі, але ходять на судові засідання колишні командири харківської роти “Беркута” Владислав Лукаш і Віктор Шаповалов, а також екс-начальник львівського “Беркута” Ростислав Пацеляк.
З високопоставлених чиновників залишаються під судом і чекають вироку колишній заступник міністра внутрішніх справ Сергій Лекарь, генерал Національної гвардії Володимир Гриняк і генерал СБУ Олександр Щеголєв. Крім того, вже майже чотири роки справно відвідує засідання і вперто хоче довести свою невинуватість екс-голова КМДА Олександр Попов.
Кілька підозр у “майданівських” справах отримали і судді, які виносили рішення проти активістів, наприклад, Оксана Царевич, Віктор Кицюк і Світлана Кушнір. За підробку рапортів під суд також пішли колишні “даішники”, які штрафували водіїв Автомайдану.
Таким чином, якщо судові процеси завершаться найближчим часом з обвинувальними вироками, то у в’язницю можуть відправитися більше десятка екс-чиновників і правоохоронців. Проблема в тому, що політичні процеси в Україні можуть не дати фіналізувати багаторічну роботу системи правосуддя.
Проблеми слідства
Передача частини справ Держбюро не тільки на час загальмувала хід слідства, але і викликала побоювання у адвокатів Майдану щодо майбутнього цих розслідувань. Справа в тому, що на початку року першим заступником директора ДБР, відповідальним за слідство, став Олександр Бабіков – адвокат, що представляв інтереси колишнього президента-втікача Януковича.
Сам Бабіков запевняє, що виконував суто технічні функції в адвокатському об’єднанні “Aver lex”, але оприлюднені судові постанови ставлять під сумнів його слова. З них випливає, що захисник досить активно відстоював інтереси Януковича в судах і більш того, вимагав притягнути до відповідальності співробітників “майданівського” управління Генпрокуратури.
Бабіков також заявляє, що не буде мати ніякого доступу до справ Майдану, які ведуть слідчі ДБР. “Те, що я можу втручатися в досудове розслідування – це фейк”, – стверджує він.
Його підлеглі з числа співробітників “майданівського” підрозділу Держбюро на даний момент підтверджують слова Бабікова.
“Олександр Петрович (Бабіков, – ред.) відповідає за слідство у ДБР у всіх справах, крім Майдану. Ніякого відношення до справ Майдану він не має. Не проводить з нами нарад, зустрічей, не передає побажань і документів. Він знаходиться в іншому приміщень взагалі”, – говорить слідчий ДБР Артем Яблонський.
Водночас його колега, який перейшов з ГПУ у Держбюро, Олександр Чорноблавський зазначає, що методологія розслідування справ Майдану зараз змінилася: “На даний час визначені деякі кроки для розслідування за новою тактикою і новою методологією досудового розслідування”, – пояснює він.
Справам Майдану також загрожують законодавчі проблеми з заочним розслідуванням. Зміни в КПК з цього питання вносилися неодноразово, але так і не змогли ефективно запустити механізм “заочки”.
І прокурори і адвокати побоюються, що заочні вироки українських судів можуть “не встояти” в Європейському суді з прав людини. Так, застосування “заочки” лише до однієї категорії справ і лише за певний часовий відрізок ЄСПЛ може розцінити як вибіркове правосуддя та порушення прав людини.
Крім того, прив’язка заочного розслідування до необхідності міжнародного розшуку підозрюваного часто не спрощує, а ускладнює процес притягнення винних до відповідальності. Інтерпол, керуючись своїм внутрішнім статутом, в абсолютній більшості випадків відмовляє в міжнародному розшуку фігурантів “майданівських” справ.
При цьому в українських судах досі не вироблена єдина правова норма – чи вважається розшук міжнародним, якщо він оголошений прокурором, а не бюро Інтерполу. Дилему могла б вирішити Верховна рада, але очевидно, у найближчі місяці це питання не буде стояти на порядку денному.
