Ділянка фронту біля КПВВ “Гнутове” на Донбасі може стати четвертою, де розведуть сили українські військові та “ДНР”. Як живуть цивільні і військові біля Гнутового і чого вони очікують від розведення – у репортажі DW.
“Ось – прилетіло прямо в хату, – Андрій показує нам будинок своїх сусідів, вщент зруйнований міною. – Це в 2015 році трапилось, коли тут сіра зона була”. 52-річний чоловік – наймолодший з 16-и мешканців селища Пищевик, що за 30 кілометрів на північ від Маріуполя. Саме тут розташований КПВВ “Гнутове” – один із п’яти пунктів пропуску на окупований Донбас. Невдовзі на цій ділянці може відбутися чергове розведення сил.
“Сірою зоною” Пищевик був до 2015 року, поки його не повернули під свій контроль українські військові. Місцевим ті часи запам’ятались постійними обстрілами, внаслідок яких у Пищевику не залишилось жодної непошкодженої будівлі, і незваними візитами з “того боку”.
“Я проти розведення, тому що тут почнеться бардак, який ми пережили у 2014 і 2015 роках, – каже Андрій. – Коли наші хлопці зайшли, тут почався порядок. А до того тут Гуляйполе було. “ДНРівці” заходили, коли хотіли”. “Зараз спокійніше стало, – підтверджує слова Андрія його сусідка Антоніна. – Ну, відведуть на два кілометри – все одно ж будуть стріляти”.
Запевненням влади, що українські силовики після відведення ЗСУ і надалі гарантуватимуть порядок, тут не дуже довіряють. Не переконує місцевих і досвід інших ділянок фронту, на яких після розведення не відбулось захоплення населених пунктів сепаратистами – надто травматичним став для них досвід життя у “сірій зоні”.
“Розвести, щоб було як раніше”
Натомість серед людей на КПВВ, які повз будинки місцевих прямують на підконтрольну уряду територію або, навпаки, у самопроголошену “ДНР”, переважають зовсім протилежні настрої. Багато з них роздратовані тим, що доводиться стояти у чергах на пункті пропуску. Розведення для них – перший крок до довгоочікуваного миру.
“Розведення принесе мир – в Україні і далі”, – каже нам пенсіонерка Людмила, що прямує з окупованого Донецька до родичів в Маріуполь. Питаю її, що вона має на увазі під “далі”. “Ну, в Донецькій і Луганській республіках, – відповідає жінка. – Україна, “ЛНР” і “ДНР” мають між собою домовлятись”.
Пенсіонер Валерій подорожує в іншому напрямку, проте дотримується такої ж думки. “Час розводити, щоб спокійно, як раніше, їздити туди-сюди, щоб не було блокпостів, – каже чоловік. – З ким домовлятись? Напевно, з американцями – це ж вони війну затіяли”.
Прикордонники таким своєрідним поглядам на причини війни і шляхи її припинення, здається, вже не дивуються. Адже на Донбасі такі думки не є чимось дивним – багаторічне перебування в інформаційному просторі Росії і підконтрольних їй бойовиків не пройшло безслідно.
Між миром та війною – лише два кілометри
До лінії фронту від КПВВ “Гнутове” – менше двох кілометрів. Утім, дорога туди для нас триває майже годину. Половину шляху до “запропонованої і майже погодженої” ділянки розведення долаємо у кузові старої армійської вантажівки ГАЗ-66, яку військові прозвали “Шишигою”. “Тут треба бути в постійній готовності до несподіванок і прильотів (обстрілів. – Ред.), – майор, що супроводжує нас з оператором, намагається перекричати ревіння двигуна. – Робіть так само, як я: якщо я падаю – ви падаєте також”.
Хвилин через десять зупиняємось посеред поля. Далі проїхати неможливо навіть повнопривідною “Шишигою” – майже весняне приазовське сонце перетворило ґрунтовку на суцільне болото. “Welcome to hell!” (з англійської “Ласкаво просимо до пекла”. – Ред.) – вигукує майор, зістрибуючи з борту. На пекло місцевість зовсім не схожа – на перший погляд, звичайнісіньке поле.
Проте це враження оманливе – поля навколо нашпиговані мінами і снарядами, що не розірвались. Про смертельну небезпеку нагадує одинокий хрест з жовто-блакитним прапором поруч. Його встановили на згадку про українського морпіха, який на цьому місці підірвався на міні невесні 2017 року. До свого 22-го дня народження полеглий військовий не дожив лише два дні.
Військові розведенню не раді
Далі до майбутньої ділянки розведення йдемо пішки. Частину шляху доводиться бігти – у деяких місцях ми як на долоні у снайперів та кулеметників “Народної міліції” самопроголошеної ДНР. 21-річний лейтенант Іван, який зустрічає нас на передовій позиції, каже, що стріляють тут майже щоночі – переважно з кулеметів. До противника звідси – лише кількасот метрів.
Розведення останніми днями – тема номер один серед військових. Вони хоч і підкреслюють, що виконуватимуть будь-які накази командування, проте не приховують: анонсованому відведенню зовсім не раді.
“Можна відвести тільки до нашого кордону, – каже 25-річний старший солдат Петро з позивним “Елвіс”. – А відходити далі на своїй землі – це взагалі недоцільно”.
Є у військових і суто тактичні аргументи. Командир опорного пункту Іван вважає, що нові позиції будуть гіршими за теперішні. Каже, що вони розташовані у низовині і через це звідти буде важко спостерігати за противником. У те, що бойовики “ДНР” теж їх не бачитимуть, а отже обстріли мали б припинитися, військовий не вірить. “Мені здається, навпаки, будуть прилітати більші калібри, адже вони не зможуть нас діставати зі стрілецької зброї, – припускає офіцер. – Вони зможуть дістати нас тільки із мінометів 82 та 120 калібру, тому можливі більші втрати”.
Утім, коли розведення сил біля КПВВ “Гнутове” стане реальністю, поки що невідомо. Попри заяви представників влади і Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі про певні успіхи у переговорах конкретних дат і строків наразі немає. До того ж, відносне затишшя на фронті, як показали нещодавні бої біля Золотого, ще дуже далеке від стабільного.
