Українська влада і суспільство приділяють Криму набагато менше уваги, ніж Донбасу. На сьомий рік після анексії стратегія деокупації півострова досі не готова, незважаючи на регулярні ритуальні обіцянки Володимира Зеленського “повернути наш Крим”. Про те, як Росія захопила Крим і що зараз відбувається на окупованому півострові й навколо нього – в матеріалі РБК-Україна.
Рівно шість років тому під будівлею Верховної ради Криму відбулося два мітинги: проросійський і проукраїнський, на який в основному прийшли кримські татари. В ході зіткнень загинули дві людини, ще кілька були поранені. Це були перші жертви агресії РФ проти України.
Вже на наступну ніч будівлі парламенту і уряду Криму захопить російський спецназ без розпізнавальних знаків. Розпочнеться вирішальна фаза окупації півострова, з блокуванням українських кораблів, захопленням військових частин і масової перекиданням російських військ і техніки, що закінчиться “референдумом” 18 березня і “приєднання” Криму до Росії.
досі тривають суперечки про те, чи повинна була постмайданна владу віддати прямий наказ на застосування зброї проти агресорів, або ж українські військові у Криму повинні були стріляти без усяких наказів, згідно армійського статуту. Або ж насправді існувало вказівку обходитися без зброї.
та й незважаючи на численні приклади вірності української присяги і наполегливого опору загарбникам, зрадників теж вистачало. Хороший приклад – контр-адмірал Денис Березовський, який перейшов на бік “народу Криму” вже на наступний день після призначення командувачем ВМС України, в самий розпал подій. Зараз Березовський – заступник командира Тихоокеанського флоту РФ, вже в чині віце-адмірала.
.jpg?w=1170&ssl=1)
Потім почалися події на Донбасі, і тема Криму відійшла на другий план. Через шість років нічого так і не змінилося. Навколо Донбасу вирують різні процеси, переговори, формати і “мирні плани”. А про Крим зазвичай згадують лише в річницю початку анексії, після чергових арештів і репресій на півострові та у зв’язку зі скандальними висловлюваннями на кримську тему когось з представників істеблішменту.
Про необхідність повернути Крим у своїх публічних виступах регулярно згадує президент Володимир Зеленський. Але як це зробити – ніхто не знає, в тому числі і сама влада. Про намір презентувати стратегію деокупації Криму розповідав ще президент Петро Порошенко в 2015 році. Але незабаром цей документ був засекреченим.
“Над стратегією працювали в 2015 році, була створена робоча група при РНБО. Документ був переданий в Адміністрацію президента і після цього ніхто не знав, що з ним. У будь-якому випадку, цей документ ніхто не бачив”, – пояснила РБК-Україна заступник представника президента в АРК Таміла Ташева. Таку стратегію планують розробити в найближчі півроку-рік.
В питанні Криму від української влади, очевидно, залежить ще менше, ніж в питанні Донбасу. Головна причина – Росія. У Кремлі категорично відмовляються обговорювати статус півострова в якому-небудь форматі.
У рамках реформи російської конституції пропонується внести туди норму про “заборону на відчуження територій РФ” і навіть на “ведення переговорів про відчуження”, що прямо торкнеться російських дипломатів.
“Повернення Криму” стало фундаментом державної ідеології РФ і на деякий час підняло рейтинг Володимира Путіна на небувалу висоту. Тому при нинішньому кремлівському режиму Крим Росія не віддасть.
Це означає, що в осяжній перспективі зберігатиметься статус-кво. Україна і далі вважає АРК своєї тимчасово окупованою територією, легально потрапити на яку можна тільки з материкової частини країни, через сухопутний адміністративну кордон. Про визнання окупаційних властей в якому-небудь форматі мова не йде, як і прямих економічних зв’язків з ними.
Економічна несвобода
Час від часу цей статус-кво намагаються переглянути. За останній час найбільше галасу наробило, звичайно, заяву глави фракції “Слуга народу” Давида Арахамии. Він допустив відновлення подачі води на півострів у випадку, якщо Росія “відведе свої війська в Ростов”.
Від цієї ідеї потім оперативно відхрестилися всі представники української влади, в тому числі і сам Арахамія, який сказав, що його знову неправильно зрозуміли. Зате різні російські і проросійські пропагандисти вхопилися за його слова, просуваючи тези про те, що Україна чи не мучить спрагою звичайних кримчан і влаштовує геноцид населення півострів. І взагалі, якщо вже Україна вважає жителів АРК своїми громадянами, то вона зобов’язана давати їм воду, кажуть в РФ.
Інше питання, що відновлення подачі води позбавило б Україну як мінімум морального права апелювати до міжнародного співтовариства в питаннях своєї територіальної цілісності. Адже довелося б підписувати якийсь двосторонній договір або контракт, в якому в реквізитах другої сторони було б вказано “Крим, Російська Федерація”.
До того ж у відкритих джерелах легко знайти інформацію про те, що звичайні жителі Криму від нестачі води ніяк не страждають. А не вистачає її як раз для забезпечення російських військових баз і промисловості, зокрема, для заводів українського олігарха Дмитра Фірташа, який продовжує бізнес-активність на окупованому півострові.
Нарешті, згідно з міжнародним правом, відповідальність за окуповану територію, в тому числі і за потреби її населення, цілком і повністю лежить на державі-оккупанте. А Крим обходиться Росії дуже дорого.
Тільки непрямі втрати від санкцій становлять десятки мільярдів доларів в рік, дуже різняться оцінки. Багато бюджетних грошей іде і безпосередньо на великі проекти на кшталт керченського мосту, який обійшовся в 3,5 млрд доларів. В цілому, на “федеральну цільову програму розвитку Криму”, подовжену до 2022 року, передбачено близько 13,7 млрд доларів.
Різні “мега-проекти” зараз складають левову частку економіки АРК. Міжнародні компанії працювати там, природно, не хочуть, побоюючись санкцій, з майже п’яти сотень російських банків на півострові працюють лише сім.
Будівництво моста через Керченську протоку (Фото: most.life)
У таких умовах Росія очікувано зробила ставку на туризм, причому виключно внутрішній. Після різкого падіння потоку туристів в перші роки після анексії, влада РФ рапортують про небувалий зростання, нібито в 2018 був поставлений рекорд за всі роки після розпаду СРСР.
Втім, відстежити реальну статистику з України де-факто нереально, тим більше, окупанти штучно наганяють цифри, наприклад, записуючи в туристи усіх, хто на протязі року в’їхав в Крим з боку України або Росії. Адміністративні заходи, на зразок роздачі путівок в Крим бюджетникам або зйомки пропагандистських фільмів (які отримують розгромні відгуки від глядачів і критиків) за державні гроші, змінити ситуація навряд чи зможуть.
Відсутність економічної свободи в Криму супроводжується повним придушенням свободи політичної. Кожен місяць по декілька раз з’являється інформація про нові затримання і обшуки. Під ударом люди, запідозрені в найменшій нелояльності до окупаційній владі, в першу чергу – кримські татари.
При цьому всі, хто наважується відкрито підтримати чергову жертву під час обшуків або суду, автоматично потрапляють “на олівець” ФСБ, стають наступними мішенями спецслужб, і так по колу. Зараз в Криму незаконно утримуються до сотні осіб, які мають повернутися в Україну в рамках наступного обміну, анонсованого Володимиром Зеленським.
Видавлюючи з півострова кримських татар та українців, Москва спеціально змінює етнічний склад населення півострова, завозить туди росіян з “материка”. За словами Таміли Ташевой, мова може йти про полмиллионе людина. Для порівняння, все населення Криму на момент анексії становило приблизно 1,9 мільйона. У кілька разів зросла і чисельність військового контингенту, а також бойових літаків, кораблів, артилерії і різноманітної бронетехніки. Фактично, Кремль перетворює півострів у величезну військову базу.
Суди і компенсації
Мабуть, єдині успіхи України у кримському питанні відбуваються на міжнародній арені. Незважаючи на величезні зусилля Москви, анексію офіційно визнали лише кілька держав-членів ООН, зокрема, такі перевірені друзі Кремля, як Сирія, Венесуела і КНДР. Представники країн-членів ЄС, США і Канади в своїх виступах регулярно нагадують про те, що приналежність Криму Україні не може бути оскаржено ні в якому форматі.
Повільно, але впевнено просуваються і процеси в міжнародних судах. Так, Міжнародний суд ООН в Гаазі (не плутати з Міжнародним кримінальним судом, він же “Гаазький трибунал”) визнав свою юрисдикцію Києва за позовом про дискримінації кримських татар і українців на півострові. Суд ввів тимчасові зобов’язальні заходи для російської влади (які вона, втім, повністю ігнорує) і перейде до розгляду справи по суті.
Паралельно у Постійній палаті третейського суду в тій же Гаазі знаходиться і інший позов про незаконне використання природних ресурсів в Чорному і Азовському морях, зокрема, газових родовищ. Але по суті це справу почнуть розглядати не раніше наступного року.
За комерційним позовами українських компаній вже є реальні судові рішення, наприклад, Ощадбанк відсудив у РФ 1,3 млрд доларів компенсацій за збитки від анексії. Аналогічне рішення було прийнято і на користь Приватбанку, але підсумкова сума компенсації поки судом не визначена.
У будь-якому випадку, виплачувати Росія нічого поки що не збирається. Надії Кремля при цьому явно пов’язані з поточним переговорним процесом по Донбасу, який РФ і далі намагається повернути назад в Україну на потрібних їй умовах. Бажання Росії в якомусь вигляді “розміняти Крим на Донбас”, якщо не де-юре, то хоча б де-факто, про що говорять з весни 2014 року, нікуди не поділося.
На півострові кримські татари, як і раніше стають жертвами репресій російської влади (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Наступний сплеск інтересу до кримської тематики, очевидно, станеться на початку травня, коли кримські татари збираються провести “марш на Крим”. За словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, 2 травня вони планують масово перетнути адміністративний кордон з окупованим півостровом у пункті пропуску “Чонгар” та запрошують приєднатися до них різні міжнародні організації.
На чолі ходи будуть йти члени Меджлісу і народні депутати, за словами Чубарова, не виключений і варіант силового прориву. Представники окупаційних “влади” вже пообіцяли дати “жорстку відсіч” учасникам акції і підігнати до админгранице “святкові автозаки”.
У представництві президента України в Криму кажуть, що ризики цієї акції вже обговорювали з її організаторами. При найгіршому варіанті розвитку подій цілком можливо, що в списках на обмін з’являться нові прізвища активістів. А кримська тема невдовзі знову піде на другий план у загальноукраїнській порядку денному.
