Для гальмування процесу українізації в Україні немає передумов, вважають експерти. Але Київ буде змушений шукати баланс між наміром просувати державну мову й правами нацменшин.
Після зміни влади в Україні у Верховній Раді почали лунати заяви про необхідність переглянути нове мовне законодавство, зокрема закон про функціонування української мови як державної та закон про освіту. Ці закони вже набрали чинності.
Ініціаторами таких поправок виступають як деякі депутати від опозиції, так і від парламентської монобільшості. Зокрема, депутат від пропрезидентської фракції “Слуга народу”Максим Бужанськийі депутат від фракції “Опозиційна платформа – За життя”Олег Волошин зареєструвализаконопроєкт щодо змін до регламенту парламенту, щоб депутатам дозволили виступати в парламенті російською мовою та мовами інших нацменшин.
Ці ж депутати є авторами ще одного законопроєкту, в якому йдеться про внесення змін до закону про освіту. В законопроекті пропонується повернути право дітям з родин нацменшин отримувати освіту рідною мовою у повному обсязі.
Тим часом опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) щодо російської мови в системі освіти, проведене наприкінці лютого, виявило, що 33 відсотка респондентів вважають за необхідне забезпечити російськомовним громадянам право отримувати шкільну освіту російською мовою по всій території України, ще 40 відсотків – в тих областях, де більшість населення цього бажає.
Чи означають ці тенденції в громадській думці та ініціативи законодавців, що українська влада готова переглянути ті напрямками мовної політики, де останнім часом відбулися найрадикальніші зміни?
Бажання змінювати мовне законодавство поки що нема
Експерт з мовного питання, співкоординатор громадського руху “Простір свободи” Тарас Шамайда переконаний, що наразі ані в українського уряду, ані у Верховної Ради “немає жодного бажання змінювати” мовне законодавство. Він зауважує, що від початку роботи нового українського парламенту, “там постійно подаються проєкти щодо скасування, відтермінування чи зміни закону про державну мову”. “Члени гуманітарного та освітнього комітетів ці проєкти весь час відхиляють, так само профільні міністри заявляють, що потреби у перегляді цього закону немає”, – сказав Шамайда у коментарі DW.
Його думку поділяє і київський політолог Володимир Фесенко. Він вказує на те, що представник “Слуги народу” Бужанський належить до внутрішньої опозиції фракції і “не він визначає партійну політику”. “Тому шансів на ухвалення подібних ініціатив, принаймні в такому вигляді, дуже небагато”, – зауважує Фесенко. При цьому політолог наголошує, що ймовірність призупинення українізації “стане серйознішою”, якщо таке рішення буде прийняте в Офісі президента. Проте він переконаний, що це не входить до пріоритетних завдань адміністрації Зеленського.
Потрібні наукові дослідження, а не опитування
В українському суспільстві не спостерігається протестних настроїв щодо норм нового мовного законодавства, констатує Тарас Шамайда. “Навпаки, – каже він, – ніколи серед українців не було такого позитивного ставлення й розуміння необхідності зміцнення позицій державної мови, як це спостерігається протягом останніх двох років”.
Щодо даних лютневого опитування КМІС, яке показало, що 73 відсотка респондентів виступають за російську мову в системі освіти, Шамайда навів дані іншого опитування, проведені цією ж організацією у жовтні минулого року. Воно стосувалося заяви міністерки освіти Ганни Новосад про те, що згідно з новим законом про освіту з вересня 2020 року всі російськомовні школи України перейдуть на українську мову навчання. Тоді 49 відсотків опитаних заявили, що схвалюють такий перехід.
Генеральний директор КМІС Володимир Паніотто зауважує, що причина таких розбіжностей може полягати в тому, що в останньому опитуванні “були проблеми з нюансами формулювання питань”, запропонованими замовниками дослідження, а не самими соціологами.
“Такі складні проблеми, як проблема мови, етнічність тощо, потребують не досліджень громадської думки, а більш ґрунтовних наукових досліджень”, – наголосив соціолог у коментарі “Суспільному”.
Необхідний мовний баланс
Дії української влади у сфері мовної політики викликали низку критичних зауважень з боку міжнародних організацій. Так, Венеціанська комісія заявила, що закон про державну мову створює підстави для дискримінації національних меншин в Україні. Щодо закону про освіту, то, як заявила в коментарі DW директорка Європейського центру з питань меншин Тове Маллой, його проблема полягає в тому, що він “на жаль, не синхронізований із законом про нацменшини”. “Закон про освіту наклав обмеження на вивчення мов нацменшин і тому суперечить закону про національні меншини. Це просто погана законотворчість, і закон слід виправити”, – наголосила вона.
Українська влада буде змушена рахуватися із зауваженнями міжнародних партнерів, вважає Володимир Фесенко. “Йдеться про мистецтво політики, яке в цьому випадку полягає у збалансуванні інтересів: як утвердити державний статус української мови, а з іншого боку – забезпечити мовні права нацменшин”, – пояснив політолог. Він переконаний, що найближчим часом законодавці та державні інституції “спробують знайти оптимальний баланс у рамках мовної політики у сфері освіти”.
