1992 року американський студент останнього курсу віддав усі свої гроші на благодійність і поїхав один в нетрі Аляски, щоб розпочати нове життя.
Діставшись автостопом до міста Фербенкс, 24-річний Кріс МакКендлесс оселився у покинутому автобусі, де іноді ночували місцеві мисливці.
У щоденнику МакКендлесса, що взяв собі псевдонім “Олександр Супертрамп” (“Суперволоцюга”), були записи за 189 днів.
А 6 вересня 1992 року випадковий мисливець виявив у автобусі його тіло.
Імовірно, утікач від цивілізації помилково з’їв отруйну рослину.
Життя і смерть МакКендлесса надихнули письменника Джона Кракауера на створення книги “В диких умовах” (Into the Wild), по якій у 2007 році зняли однойменний фільм (В українському перекладі: “Тепер я йду у дику далечінь”. – Ред.).
І це ж надихнуло мандрівника Гевіна Бреннана взяти книгу Кракауера і відправитися на Аляску.
Десь з 2002 року, особливо після виходу фільму, автобус МакКендлесса став місцем паломництва його ідейних однодумців. Це люди, які зневажають рутинне життя із роботою з дев’ятої до п’ятої, а також просто шукачі пригод.
Небезпечна річка
Проблема в тому, що подорож до автобуса реально небезпечна. У цьому кілька днів тому переконалася чергова група туристів.
Але недвозначні попередження місцевої влади людей не зупиняють.
Автобус стоїть приблизно за 50 кілометрів від найближчого населеного пункту, у північній частині національного парку Деналі. Щоб дістатися до нього, треба перейти вбрід річку Текланіка зі стрімкою течією.
Відомо про дві смерті там. 24-річну Вероніку Майкамаву у липні минулого року затягнуло під воду і віднесло на очах чоловіка, який не зміг її врятувати. Це була їхня весільна подорож.
А на початку минулого тижня п’ять туристів, які намагалися дійти пішки до автобуса, заблукали і були знайдені за двадцять з гаком кілометрів від автобуса. Один з них дістав обмороження.
Тільки з 2009 по 2017 рік владі довелося 15 разів проводити операції з порятунку людей, які намагалися дістатися до автобуса.
Що спонукає людей ризикувати?
“Це ідея втечі від суспільства”, – каже Мартіна Трескова, яка відвідала імпровізований меморіал зі своїм нареченим, а тепер чоловіком.
“Не почувати себе зобов’язаним робити те, чого хочуть від тебе інші, загубитися в нетрях і возз’єднатися з самим собою. Я думаю, всі іноді мають таке бажання. Нам здається, що ми його [МакКендлесса] добре розуміємо”, – додає вона.
“Мій батько запитав: “Тобто фактично ти ночувала на ліжку, на якому померла людина?”. Я сказала: “Ну так”, але в той момент про таке не думала. Ми відчували свій зв’язок з ним, і були щасливі там”, – говорить Мартіна.
“Магія місця”
За її словами, вони з чоловіком знали, що шлях до автобуса небезпечний, але добре підготувалися, і не пішли б, якби думали, що серйозно ризикують.
Щоправда, Кріс МакКендлесс теж не був новачком у подорожах.
Перш ніж вирушити на Аляску, він сплавлявся на каяку по річці Колорадо, пройшов пішки і проїхав автостопом Арізону, Каліфорнію і Південну Дакоту.
Перед тим, як взятися за фільм про нього, режисер Гевін Бреннан здійснив тритижневу поїздку на Аляску і прожив кілька днів у тому самому автобусі.
“Я хотів відчути ризик і магію цього місця. Я пережив різні пригоди, потрапляв у бурани, зустрічав лосів, бачив ведмежі сліди. Їдучи, я залишив на ліжку Кріса книжку Джона Кракауера. Я пообіцяв собі, що на цьому моя подорож в нетрі Аляски закінчена і я ніколи туди не повернуся “, – говорить він.
Частина місцевих жителів не в захваті від того, що відбувається.
“Скажу прямо: більшість тих, хто тут живе, хотіли б, щоб цей автобус прибрали, – заявив мисливець Джон Ніренберг журналісту газети “Анкоридж дейлі ньюс”. – Хоча я сам не раз ночував у ньому, і в принципі, непогано мати такий ось притулок про всяк випадок”.
Копії досить?
“Думаю, треба його вивезти і поставити у Хілі [сусідньому містечку] або ще де-небудь, де люди могли б на нього подивитися і не наражатися на небезпеку”.
Мер Деналі Клей Вокер сумнівається, що переміщення автобуса вирішить проблему: “Завжди знайдуться люди, яких буде притягувати це місце і можливість випробувати стихію Аляски”.
На думку мера, краще встановити на березі Текланікі щит з детальною інструкцією, як переправлятися.
“Заведено думати, що всі, хто туди ходить, – переконані послідовники ідей МакКендлесса. Насправді, це не так, – вважає Пексон Веблер, автор блогу про піші подорожі по Алясці. – Дебати будуть йти нескінченно, поки хто-небудь не візьме справу в свої руки і не знищить цей автобус самостійно. Це ж Аляска, зрештою”.
Але ситуація може вирішитися сама собою: всі вікна в автобусі вибиті, дах проїла іржа.
“Скоро у ньому не заночуєш”, – вважає Пексон Веблер.
Пивоварня у Хілі придбала і встановила поруч зі своїм будинком копію автобуса, яка використовувалася на зйомках фільму. Деякі туристи обмежуються фотографуванням поруч з копією, щоб не витрачати час на довгий піший похід, або ж дослухавшись порад місцевих.
“Я була на Алясці сім разів, я глибоко поважаю тих, хто тут живе, і якщо вони кажуть, що ходити туди небезпечно, значить, треба їх послухатися, – каже Антуанетта Спаан. – Ми не можемо знати, що таке Аляска, і як це, коли природа повстає проти тебе”.
