Підірвані роки: як війна змінила життя дітей на Донбасі

Війна на Донбасі залишила незгладимий відбиток на всіх, хто живе в зоні бойових дій. Особливо на дітях, які народилися в 2014 році, і вже шість років ростуть під шум падаючих снарядів і тріскотню кулеметів. Під той же “акомпанемент” малюки ховалися в підвалах дитячого садка, а тепер підуть в школу. Як діти виживають на лінії розмежування – в репортажі РБК-Україна.

Станиця Луганська зараз знаходиться на самій лінії фронту. Влітку 2014 року селище сильно постраждало від бойових дій. Про ті часи досі нагадують згорілі залишки цегляних будинків та посічені осколками паркани.

В останні роки кількість та інтенсивність обстрілів істотно зменшилися. Багато місцевих жителів почали повертатися додому, намагаючись відновити звичайний розпорядок життя.

Більше того, восени минулого року на цій ділянці відбулося розведення військ. Тоді було відновлено зруйнований міст і відкрито контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) між підконтрольною і окупованою частиною Луганської області.

Ці події оживили селище. Тепер біля банкоматів тут збираються довгі черги з пенсіонерів, а між центром і мостовим переходом в “ЛНР” постійно курсують автобуси. При цьому на вулицях містечка нерідко можна зустріти українські прапори і національну атрибутику.

Незважаючи на близькість лінії фронту в Станиці Луганській продовжують працювати школи і дитячі сади. Кореспондент РБК-Україна приїхав в один з них, щоб зрозуміти, чим живуть місцеві дітлахи, які відчули на собі всі жахи і страхи тривалого військового конфлікту.

Дитсадок особливого призначення

Зовні дитсадок мало чим відрізняється від аналогічних споруд пізньорадянської епохи в інших містах України. Сіра цегляна будівля, кілька пісочниць і майданчиків для ігор, на яких розкидані дитячі іграшки.

Приковує погляд перша істотна відмінність – всі вікна наполовину перекриті спеціальними панелями. Дитсадок розташовується на “лінії вогню” і не раз потрапляв під обстріл, які, на щастя, не призвели до людських жертв. Для безпеки вікна дошкільного закладу були закладені мішками з піском, але психологи звернули увагу персоналу, що така обстановка сильно тисне на малюків.

Вікна дитсадка прикрили панелями від обстрілу (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Гуманітарні організації, зокрема, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), знайшли вихід і розробили спеціальні сендвіч-панелі, які закріпили на всіх вікнах. Враховуючи, що ці панелі закривають тільки половину вікна, дітям на уроках дозволили відповідати сидячи, щоб не вставати і не піддаватися ризику отримати “випадкову” кулю з вулиці.

В самому садочку навчаються майже в 2,5 рази менше дітей, ніж до війни. Завідуюча Ольга Олександрівна каже кореспонденту РБК-Україна, що зараз до них ходять 108 малюків, до 2014 року їх було близько 280.

Всередині садка звертає увагу на себе велику кількість національної атрибутики: прапорці, герби, портрети Шевченка та куточки народного побуту. Вихователі намагаються говорити з дітьми українською мовою, а вони відповідають на суржику.

У дошкільнят як раз йде обов’язковий урок з мінної безпеки. Малюки, спокійно сидячи на маленьких стільчиках, уважно слухають лекцію виховательки про різновиди мін і боєприпасів.

Ажіотаж у хлопчаків викликає питання про те, як слід себе вести, якщо знайшов у лісі міну.

– Треба швиденько тікати звідти!

– Ні, треба покликати дорослого дядька, щоб він подивився!

– Ні в якому разі не можна чіпати цю бомбу!, – навперебій тягнуть руки вгору і кричать діти.

Діти на занятті з мінної безпеки (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

За даними ЮНІСЕФ від грудня 2019 року, за роки конфлікту на сході України постраждали близько 430 тисяч дітей. Жертвами вибухів мін та інших боєприпасів стали 172 дитини. Найменша з них – однорічна дівчинка.

Тільки в минулому році було зафіксовано 36 обстрілів шкіл в зоні конфлікту. З початку війни були пошкоджені або зруйновані понад 750 навчальних закладів.

Завідуюча садочком в Станиці Луганській каже, що вибухонебезпечні предмети в цьому регіоні не рідкість.

“Та у мене самої син рік тому знайшов на майданчику снаряд. Слава Богу, він був уже розірваний”, – розповідає вона.

Директор пояснює, що заняття з мінної безпеки проводяться раз на три місяці. Також малюків вчать швидко евакуюватися в бомбосховище в підвалі дитсадку. Для того, щоб не спровокувати паніку або психологічні проблеми цю процедуру проводять у форматі гри.

“Вони не бояться. Навіть ясельна група в цьому бере участь із задоволенням”, – каже Ольга Олександрівна.

На вході в бомбосховище у ніс вдаряє затхлий запах підвального приміщення. Низька стеля, яка не дає розігнутися в повний зріст, гірлянди іржавих водопровідних труб і електрокабелів доповнюють моторошну атмосферу.

Кілька кімнат підвалу заставлені бутлями з водою, дитячими стільцями, карематами та наборами першої допомоги. Також у бомбосховищі стоять два спеціальних пластикових відра-туалети.

Найкраще бомбосховище Станиці Луганської знаходиться в дитсадку (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Директор садочка каже, що це найкраще бомбосховище в Станиці Луганській. За її словами, під час обстрілу в ньому ховалися навіть прикордонники з найближчого блокпоста.

В цей момент в дитсадок забігає група підлітків. Виявляється, другий поверх установи використовують для занять школярів.

“У нас 196 учнів, які навчаються у двох приміщеннях школи. Одне з них на другому поверсі дитсадка”, – пояснює директор школи Людмила Борисівна. Вона також каже, що до війни у них навчалося близько 425 школярів.

І завідуюча дитсадком, і директор школи в один голос твердять, що намагаються зробити все можливе, щоб діти не нудьгували в їхньому селищі і не виїжджали з Станиці. За їх словами, вже працюють гуртки та секції по танцям, малюванню, спортивним іграм.

Завідуюча дитячим садком Ольга Олександрівна (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Вихователі скаржаться, що насправді у дітей в селищі дуже мало розваг, а їздити в Сєвєродонецьк – тимчасову столицю Луганської області – дуже довго (близько 3 годин) і незручно.

– Ну, які тут у них розваги? Ні цирку, ні вистав якихось. Нічого немає!, – каже з роздратуванням у голосі працівниця дитсадка.

Повз вхід в бомбосховище якраз проходить шеренга дошкільнят. Діти ведуть себе чемно, не хуліганять і не кричать. Вони слухняно “марширують” за вихователем, взявшись за руки.

Почувши “бувайте!” від журналістів, майже всі діти мовчать у відповідь, але замикаючий колону малюк в останній момент обертається і махає рукою в об’єктив фотокамери.

Глибокі шрами війни

Інтенсивні бойові дії 2014-2015 років важко позначилися на здоров’ї маленьких жителів прифронтових селищ. У малюків почали виникати не типові для їх віку захворювання і психологічні проблеми.

Мешканка Станиці Луганської Вікторія каже, що двічі, забравши двох дочок, в екстреному порядку їхала з селища в 2014 і 2016 роках під час сильних обстрілів. Перше попадання снаряду в дах її будинку призвело до психологічних проблем у молодшої дочки.

“Їй тоді було два рочки. Від вибуху снарядів вона дуже сильно перелякалась і довго не могла говорити. У неї діагностували ЗПР (затримка психічного розвитку, – ред.). Вона і зараз ще не до кінця відновилася”, – каже мати, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Вікторія двічі з дітьми покидала селище через обстріли (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

За словами 44-річної жінки, її донці важко сприймати інформацію, і вчителям доводиться повторювати її по кілька разів. Незважаючи на проблеми, дівчинка вчиться не погано. Як підтвердження, всі стіни багатокімнатного “казачого” будинку обвішані дипломами і грамотами за перемоги в конкурсах і змаганнях.

Друга дочка Вікторії поступила в вуз в Харкові і приїжджає в Станицю не так часто. Крім молодшої доньки зараз на піклуванні матері залишається значний домашній звіринець: пес, кіт, папуга і морська свинка.

Найбільше мешканку Станиці Луганської хвилює відсутність роботи в прифронтовому містечку і несправедливі комунальні платежі. Вікторія підкреслює, що тепер всі її сили спрямовані на те, щоб дати дітям шанс на інше життя – без вибухів і ночівель у підвалах.

Вирушаємо з більш-менш облаштованої Станиці в довколишні села, де разом з асфальтом закінчуються дороги та інфраструктура. Тут в селі Петропавлівка (до декомунізації – Петрівка) раніше проживало близько п’яти тисяч людей, але зараз вулиці населеного пункту практично порожні.

Тут живе мати трьох дітей Світлана. З початком війни вона змушена була бігти з Луганська, захопленого бойовиками. Жінка забрала з собою сина і двох дочок, одна з яких з дитинства має інвалідність і пересувається на візку. В умовах села Світлана, до цього типовий міський житель, знайшла собі незвичайне заняття – фермерство.

Свійські тварини допомагають відволіктися від війни (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Отримавши фінансову допомогу від Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) вона організувала свій локальний бізнес. Купила і почала розводити гусей, курей, індиків, кроликів і кіз. Останнє вдале придбання – корова, яка не так давно народила теля.

Всі невеликі доходи від фермерського господарства Світлана витрачає на дітей.

“Добре, що теля з’явилось. Продам його і зможу дочці сукню на випускний купити. Вона у мене розумниця, на всіх олімпіадах виграє”, – хвалиться жінка, підсипаючи корм кроликам в клітках.

Майже всі тварини без обмежень переміщуються на її невеликому обійсті. Замкнені тільки кролики і корова, а допитливий чорний козлик ні на крок не відступає від небажаних візитерів. Між хлівом і будинком стоїть крісло-коляска доньки господині.

За її словами, доглядати за дитиною з інвалідністю в селі на лінії розмежування удвічі складніше. Відсутня необхідна інфраструктура і медична допомога. Радує Світлану одне – останнім часом перестали сильно стріляти по околицях селища.

“Мене особисто тварини заспокоюють, попрацювала біля них цілий день і не помічаєш тяжкості”, – говорить вона.

Світлана виховує дочку з інвалідністю в прифронтовому селищі (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Дані про збільшення випадків інвалідності і важких хвороб дітей на Донбасі підтверджують і місцеві лікарі. Найближче до Петропавлівки містечко, де є лікарня, це Щастя. Населений пункт раніше часто піддавався обстрілам, але зараз у ньому відносно тихо.

Лікарі скаржаться на високий відсоток захворюваності серед місцевих.

“Суттєво зріс відсоток людей з цукровим діабетом. При чому, інсулінозалежність почали виявляти навіть у дітей! Причина? Постійний стрес і екологія”, – журиться завідуюча амбулаторією Інна Ігорівна.

За даними ООН, у 15-кілометровій зоні уздовж лінії розмежування на Донбасі живуть майже 54 тисячі дітей. З них близько 15 тисяч щодня відвідують школи, розташовані в п’яти кілометрах від лінії фронту. Організація Об’єднаних Націй наголошує, що такі об’єкти часто стають мішенню для обстрілу протиборчих сторін.

Так, 10 березня під обстріл бойовиків потрапила загальноосвітня школа в селищі Мар’їнка поблизу Донецька. Окупанти застосували автоматичні гранатомети і стрілецьку зброю. Дітей в терміновому порядку довелося евакуювати в бомбосховище.