Надмірний вилов знизив кількість дикої риби, значну частину попиту наразі задовольняють рибні господарства. Та чи можемо ми одного дня їсти “рибу”, вирощену з клітин у лабораторії, як планує ряд стартапів?
“Ікра – це вже не предмет розкоші”, – каже Девід Шенсон, який має чотири рибних господарства у Сакраменто, штат Каліфорнія, де вирощує осетрових заради ікри.
Бізнес процвітає, каже пан Шенсон, й це не просто самореклама. Світовий ринок ікри у 2018 році сягнув 670 млн фунтів (854 млн доларів) і, як очікують, до 2025 року зросте майже на 10% – такі дані наводить дослідницька фірма Androit Market.
Але ринку ікри, скоріш за все, доведеться все більше покладатися на штучно вирощену рибу, адже кількість диких осетрових риб в основних річкових басейнах за останнє століття зменшилася на 70%, згідно з даними Світового фонду дикої природи.
За даними ООН, надмірний вилов риби та глобальне потепління вже давно загрожують запасам риби у світі, а третину запасів морської риби досі виловлюють у надмірних масштабах.
“Простіше кажучи, у нас закінчується риба, – каже Даніель Полі, професор рибного господарства Інституту океанів і рибного господарства університету Британської Колумбії. – І ситуація щороку погіршується”.
“Можливо, кілька століть тому ми могли б жити за рахунок полювання, але ми зараз не можемо цього робити, а рибальство – це полювання. Сама думка про полювання у 21 столітті з метою прогодувати 10 мільярдів людей є абсурдною”.
Однак кілька компаній вважають, що можуть вирішити цю проблему. Вони експериментують із вирощуванням “м’яса” риби у лабораторії.
Більшість із них базуються у Кремнієвій долині, ще кілька – у Європі та Азії. Вони розробили методику екстрагування стовбурових клітин риби та вирощування з них їстівного м’яса у промислових масштабах.
Стовбурові клітини – це тип клітини, які є в ембріонах або дорослих організмах, – з яких можуть утворюватися різні спеціалізовані клітини. Так само з них можна виростити м’язові клітини, з яких переважно складається рибне філе.
“Уявіть собі це як 3D-друк, тільки ми так “друкуємо” рибу”, – пояснює Майкл Селден, виконавчий директор і співзасновник стартапу Finless Foods, що займається лабораторним вирощуванням риби.
Його компанія планує виготовляти рибний фарш, а не цілі тушки, бо виготовити з нуля шкіру, кістки та кров поки що неможливо.
Finless Foods та подібні стартапи наразі не продають свою продукцію, адже для цього потрібно отримати дозвіл регуляторів, тому їхня риба не з’явиться на прилавках ще протягом двох-трьох років.
Базована у Сан-Франциско компанія Wild Type має схожі амбіції, але зосереджується на тихоокеанському лососі. Здається, що робити рибу в лабораторії – дорого і для виробника, і для споживача, але керівник компанії Джастін Колбек сподівається, що одного дня таку рибу вдасться зробити доступною.
“Наша мета полягає у тому, щоб врешті-решт знизити ціну на наш лосось, щоб він коштував менше, ніж звичайний”, – каже він.
Сінгапурська компанія Shiok Meats почала лабораторне вирощування з ракоподібних, а саме креветок.
Вони беруть трохи стовбурових клітин у справжньої креветки і вирощують їх у великих кількостях у біореакторі, на кшталт цистерн, у яких пивовари роблять пиво.
У резервуарах підтримують постійний тиск і температуру, а клітини знаходяться у рідині, багатій на поживні речовини. За кілька тижнів м’ясо буде готове.
“Це таке ж м’ясо, яке отримуємо із убитої тварини, але в цьому випадку обходиться без убивства”, – каже Сандхья Шрірам, виконавчий директор та співзасновник компанії Shiok Meats.
Компанія планує випустити фарш із креветок у 2021 році, продаючи його спочатку в Сінгапурі, а потім по всій Східній Азії.
Він із задоволенням називає продукт своєї фірми “чистим м’ясом” через відсутність антибіотиків і низький рівень викидів парникових газів у порівнянні з традиційним тваринництвом.
Однак про відсутність шкідливого впливу такого виробництва на довкілля говорити зарано.
Хоча лабораторне виробництво має менший вуглецевий слід, ніж традиційне тваринництво, для нього потрібна велика кількість електроенергії, говорить Саймон Сомоджі, професор університету Гвельфа в Онтаріо, Канада.
“Звідки береться ця енергія? Вони використовують карбонізовану чи відновлювану енергію?” – питає він.
Водночас пан Сомоджі вважає, що лабораторне вирощування риби, можливо, є навіть більш перспективним, ніж лабораторне виготовлення яловичини.
“Риба – це краща бізнес-модель, ніж червоне м’ясо, оскільки значна частина плавникової риби йде на рибний фарш, з якого роблять рибні палички та котлети. Лабораторна риба ідеально для цього підходить”.
Пан Колбек з вірить у майбутнє, де любителі риби матимуть такі ж варіанти, як і ті, хто любить м’ясо – чи його альтернативи.
“Від справжнього м’яса до рослинних замінників та м’яса, вирощеного з клітин … переможе не якась одна компанія, а споживач – завдяки більшому вибору та прозорості продовольчих систем”.
