Так, той самий Кіплінг, який «Мауглі», «Рікі-Тікі-Таві», «Тягар білої людини», Нобелівська премія з літератури та співець британського колоніалізму. Це приблизно всі асоціації, які викликає у не-фахівців його прізвище – якщо викликає взагалі. Але головне – він писав свої знамениті шедеври сто років тому. Яким чином він може долучитися до збору коштів для родини загиблого українського військового? А от може.
Щоправда, не сам. Та він ніколи і не робив це сам – навіть коли у 1899 році під час поїздки до Південної Африки в час англійсько-бурської війни познайомився із побутом британських солдатів був настільки вражений відсутністю елеметарних речей (наприклад, мила та цигарок), що вирішив подбати про це особисто і написав вірш для збору коштів на потреби військових. Цей вірш – в українському перекладі «Хлопчина незухвалий» —опублікувала «Дейлі Мейл», і все закрутилося: незабаром його видали у вигляді книжечки-метелика, всі прибутки від продажу якої йшли на потреби військових та їхніх родин. Також його поклали на музику – цей хіт або співали, або просто декламували на численних благодійних акціях, збираючи гроші у створений Кіплінгом спеціальний фонд. Загалом таким чином «наколядували» чверть мільйона тодішніх фунтів стерлінгів – на наші гроші це було би 10-15 мільйонів фунтів.
Гаразд, це була найбільша благодійна книжкова акція всіх часів і народів. Але англо-бурська війна вже давно закінчилась. Тепер і гроші не ті, і війни інші…
Та навіть Кіплінг не той!
Коли в 2013-14 роках українські перекладачі взялися за Кіплінгові вірші, написані за сто років до того, виявилося, що вони – про нас, про ті події, які переживали ми. Революція гідності, АТО…
Коли лютий напасник відкрився страшної хвилини,
І постав проти людства, вони стали тіл своїх валом:
Під ту крицю, яку вороги проти нас готували
Діти стали стіною для нас, поки зводились стіни.
Це справді було написано не про Небесну сотню? І за сторіччя до Революції гідності?
Помітивши, як дивовижно Кіплінг почав резонувати із нашим життям, видавництво «Навчальна книга – Богдан» вирішило повторити Кіплінгів проект у нових умовах. Воно зробило маленьке колекційне видання – 5 книжечок одного вірша в українських перекладах: «Хлопчина незухвалий», «Діти», «Синові», «Солдат» і «Жонатий». Особливістю їх був не лише цікавий дизайн, а й те, що кожна з них паралельно існувала у вигляді пісні українського барда – до проекту їх долучилося троє: Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь сонця», Кирило Булкін та Атанайя. Весь прибуток від продажу цих книжечок ішов удові Ігоря Бориса, котрий загинув в АТО. (Щоправда, «Синові» мав інше цільове призначення – таким чином збирали кошти на бронежилет для одного конкретно взятого добровольця, і на останній палітурці цієї книжечки був маленький квадратик – точна площа бронежилета, яку оплачує той, хто купив таку книжку.)
Насправді видавництво не думало спочатку про цілу серію. Але коли книжок/пісень було вже цілих п’ять, барди записали диск – щоправда, там бонус-треків більше, ніж основних, тому що Кіплінг, як уже було сказано вище, став напрочуд актуальним. До диску входив повний набір благодійних книжечок, і прибуток від його продажу також ішов тій самій родині загиблого українського військового. Таким чином вдалося зібрати понад 10 тисяч гривень – у масштабах країни взагалі не цифра, але для однієї конкретної жінки це велика сума. Хоча справа не лише в сумі, а й у тому, що таким чином дружина та діти загиблого отримували допомогу від зовсім незнайомих людей – ще одне підтвердження, що українці цінують маленький подвиг свого солдата і співчувають горю його родини. Це варте ще більше, ніж самі гроші.
Звичайно, найбільшим хітом став «Хлопчина незухвалий» у вииконанні хедлайнера проекту Сергія Василюка. Сама книжечка теж мала великий резонанс – навіть потрапила до рейтингу «7 антимілітаристських книжок для дітей». Пісня ж узагалі стала неформальним гімном українських волонтерів. Цікаво, сам Кіплінг здивувався би, сказав, що він не мав нас на увазі?
Тисячі по всій країні отаких родин живуть
Надто гордих: ніхто жебрати не звик,
Половину від нічого щоквартально дістають
І тим живуть, поки воює чоловік.
Він – хлопчина незухвалий
Та почув Вітчизни клич,
Не чекаючи повістки, зголосивсь,
Вмить покинувши роботу.
То ж для нас найперша річ –
Зберегти той дім, що в нього залишивсь.
Шевчук, кухарчук, товстосумів син –
Чи з палацу, чи з халупи хтось зібрався йти,
Щоб служити Батьківщині. Хто ж побілить стелю й стіни?
Гей, кашкет іде по колу
Лиш плати-ти-ти…
Насправді це могла бути будь-яка інша родина. Їх ще є тисячі по Україні… І не конче бути музикантом, щоб подбати про таку родину. Та й видавцем не конче. Та навіть самим Кіплінгом. Звичайно, прекрасно, коли це все відбувається саме так. Але існує ще безліч способів. Кожен може вибрати найприйнятніший для себе. Звісно, можна делегувати цю місію державі – врешті-решт, ніхто з нас не зобов’язаний докладати якихось додаткових зусиль у цьому напрямку. А може, турбота про сім’ї загиблих насправді більше потрібна нам, а не їм. Тому що це наша частина спільної справи, а не їхня.
Тож давайте так чинити,
Щоб, коли прийде назад,
Не прийшлось нам опускати голови.
Бо тримав начальник місце, поки він тримав приклад,
А про жінку дбали друзі: я та ви.
