Антьє Равік Штрубель, лавреатка Німецької книжкової премії 2021 року за роман «Блакитна жінка», у листі «Я відрікаюся» для Frankfurter Allgemeine Zeitung повідомила, що більше не вважатиме себе німкенею через ставлення влади Німеччини до російсько-української війни, повідомляє “Читомо”.
«Це прощальний лист, звернений до країни, в якій я живу. Я відрікаюся від цієї країни. Країни, влада якої відповідає аплодисментами на крик про допомогу від людей, закинутих у м’ясорубку винищувальної війни. Вона встає і аплодує, а тим часом щодня, щогодини, щохвилини в дітей та літніх людей, хворих та біженців, студенток та студентів, лікарок та лікарів, конвої з медикаментами та їжею влучають нові ракети, снаряди, гранати, гранати, бомби, профінансовані німецькими грошима. «Цинізм» — гостре слово. Але найточніше з можливих», — написала вона.
Антьє Равік Штрубель повідомила, що більше не асоціюватиме себе з Німеччиною та її «безхребетною» політикою. Письменниця наголосила, що її обурює факт небажання німецької влади фінансово допомагати України, хоч Німеччина — заможна країна.
«Це багатство накопичене, серед іншого, і завдяки жадібному панібратству з тим бізнес-партнером, наміри якого — репресивні, тоталітарні — вже багато років тому можна було помітити, можна було почути з застережень наших східноєвропейських і балтійських сусідів. Я полишаю країну, уряд якої не наважується закрутити грошовий кран для воєнного злочинця. Я більше не хочу нести колективну провину. Я не хочу бути причетною до цього геноциду проти України. Я більше не хочу платити за російські бомби», — наголосила вона.
Равік розповіла, що зростала зі страхом перед атомною бомбою і все своє життя відчувала провину за жахіття Другої світової війни, розпочатої Німеччиною, тому не хоче до кінця життя відчувати провину ще й за фінансування російсько-української війни.
«Не для того я пережила розпад однієї соціалістичної диктатури, щоб тепер спостерігати, як новий натренований і навчений радянською розвідкою диктатор тероризує Європу. Я не розумію (і більше не хочу поділяти) нерішучості політиків цієї країни — цю нерішучість ми спостерігали іще до путінського вторгнення, і відтоді змінилося небагато. Не розумію (і більше не поділяю) цього зблідлого зволікання з рішеннями, які потрібно приймати терміново, швидше, ніж будь-які рішення за останні кілька десятиліть», — повідомила вона.
Равік написала, що впадає у відчай від виняткової уваги німецького уряду лише до економічних наслідків для країни, коли на рахунку — людські життя. Вона додала: «Я не вважаю, що це прийнятна ціна для нас. Війна уже зараз впливає на нас набагато сильніше, ніж тимчасова нестача імпортованої енергії».
Також Равік вважає, що навіть рішення про еміграцію не позбавило б її відповідальності за вчинки Німеччини, бо це її Батьківщина, отже, вона вже співучасниця всього, що коїться.
«Одного дня і мені доведеться понести відповідальність, коли мене запитають, як ми допустили війну в Європі в XXI столітті, чому ця війна була такою нищівною, чому коштувала стількох жертв. І чому, хоча ми знали, що відбувалося, хоча ми були краще, ніж за всю попередню історію, проінформовані про цю війну, ми лишали свій газовий кран відкритим для воєнного злочинця. Чому ми вище цінували власний добробут, ніж добробут тих, яким ми стоячи аплодуємо за сміливість, поки вони стоять під бомбами», — підсумувала листа письменниця.
Вона підписала його: «Равік, більше не німкеня».
Антьє Равік Штрубель — письменниця, перекладачка, літературна критикиня, живе в Потсдамі. Її роман «Блакитна жінка» визнаний найкращою німецькою книжкою 2021 року. Він розповідає молоду жінку з Чехії на ім’я Адіна, яка приїздить до Німеччини на практику і стає тут жертвою згвалтування. Тікаючи від травматичного досвіду, жінка опиняється в Гельсінкі. У новій країні, борючись із відчуттям внутрішнього заслання, Адіна знаходить у собі сили жити далі завдяки реальним помічникам і помічникам уявним, — таким, як містична фігура блакитної жінки.
Як повідомлялося, німецький PEN-клуб висловив побоювання про «перемогу божевілля», якщо світ бойкотуватиме росіян та їхню культуру. У заяві також ішлося про те, що ворог [України та інших демократичних країн] — Путін, а не Пушкін, Толстой чи Ахматова. Крім того, німецький PEN-клуб наголосив, що підтримує «всіх людей у всіх країнах, які хочуть жити в мирі, свободі та гідності».