Такого шокуючого висновку, провівши відповідне дослідження, дійшло авторитетне американське видання Politico. На переконання автора матеріалу Джека Лоша, який ретельно дослідив цю кричущу тему, “забутий конфлікт на порозі Європи” залишив по собі не тільки тисячі загиблих та поранених, але й невидимі шрами жінок та чоловіків, які зазнали сексуального насильства – як у так званих ДНР і ЛНР, так і на території, яку контролюють українські військові.
Колишній бранець Володимир Семистяга, який провів 55 днів у полоні бойовиків, розповів виданню, що чув, як двох дівчат-підлітків “кожного вечора протягом двох чи трьох тижнів” ґвалтували охоронці. І таких прикладів автор наводить чимало. Йдеться про зґвалтування, застосування електрошоку на статеві органи та погрози сексуального насильства проти родичів полонених.
За твердженням експертів, навіть ті, кому вдалося врятуватися, так і не домоглися правосуддя. Проблема, серед іншого, полягає у недосконалих українських законах, згідно з якими докази зґвалтування необхідно надати протягом 72 годин після злочину, а це фактично неможливо зробити в умовах військового конфлікту.
Активісти, які переймаються цією надболючою тематикою, закликають міжнародну спільноту та сторони конфлікту вирішити цю проблему. Зокрема, вони кажуть, що Україна, Росія та сепаратисти мають надати безперешкодний доступ незалежним спостерігачам, розслідувати всі звинувачення у тортурах та покарати винних у сексуальному насильстві. У разі, якщо цього не буде зроблено, імідж України на Заході швидко і суттєво погіршиться, – застерігають фахівці.
Тим часом в МВС заявляють про те, що наразі в структурі відомства розробляються проекти нормативно-правових актів, збираються зауваження та пропозиції, працюють робочі групи, до яких залучені національні і міжнародні експерти. Але…мова йде дещо про інше — домашнє насилля.
«Домашнє насилля є досить латентним явищем. При цьому, ця проблема гостро стоїть не лише в Україні, а й в усьому світі. Люди не звикли говорити про це відкрито. Через це ми не знаємо реальних цифр, не можемо вести статистику точно. Сьогодні ми працюємо над розробкою ефективного механізму, який дозволив би вести облік таких випадків», – цитує прес-служба заступника міністра внутрішніх справ Тетяну Ковальчук.
Як відомо у грудні 2017 року Верховна Рада ухвалила законопроект, який зокрема, запроваджує термін «домашнє насильство», яке карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, арештом на термін до шести місяців, обмеженням волі на термін до п’яти років або позбавленням волі на термін до двох років.
Слід зауважити, що шлях до прийняття вищезазначеного документу був досить довгим і тернистим.
Невеличкий екскурс в недалеку, але вже історію. Отож, у листопаді 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію. Її повна назва – Конвенція Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок та домашнього насильства.
Ця конвенція є фундаментальним документом, який зобов’язує уряди країн, які його підписали, вжити не розмитих, а цілком конкретних заходів для боротьби з усіма формами насильства щодо жінок – від сексуальних домагань до побиття, від примушування до шлюбу до каліцтва жіночих геніталій. Але категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступила Всеукраїнська рада церков. Її члени наголосили – вони, звичайно, проти домашнього насильства. Причина їхньої позиції – “проблемна термінологія”, яка використовується у конвенції. Зокрема йшлося про слово “гендер”.
Після бурхливих дискусій у сесійній залі, нардепи вирішили, що на даному етапі парламент “заморозить” питання і не ратифіковуватиме Стамбульську конвенцію. Натомість власники депутатських мандатів вирішили ухвалити два законопроекти, які, за оцінками експертів, вводять у національне законодавство переважну більшість її положень.
Ратифікація ж самої Стамбульської конвенції – і, як наслідок, приєднання до європейської системи моніторингу дотримання ситуації з протидією домашньому насильству –відкладена у довгий ящик.
Ухваленими законами до Кримінального кодексу введено спеціальну статтю, яка чітко визначає, що умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо теперішнього чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває або перебував у сімейних або близьких до них відносинах, може загрожувати кривдникові тюремним терміном аж до п’яти років.
Згідно з новими законами, держава зобов’язана, по-перше, відкрити достатню кількість притулків для осіб, постраждалих від домашнього насильства, а по-друге, запровадити цілодобову “гарячу лінію”. Диспетчери цієї лінії мають приймати інформацію про злочини і невідкладно передавали її поліцейським, а також надавати консультації та психологічну допомогу жертвам домашнього насильства.
Один з підписаних президентом законів вступив у силу одразу після публікації в “Голосі України”. А ось документ, який стосується кримінального блоку стане діючим через рік – тобто орієнтовно у січні наступного року. Тривала відстрочка з набуттям чинності цього закону, на переконання фахівців, може призвести до сплеску рівня домашнього насилля. Це — з одного боку. З іншого, тепер держава має достатньо часу, аби провести тренінги для правоохоронців та суддів, яким належить суттєво змінити своє ставлення до проблем, до яких тривалий час в кращому випадку ставилися несерйозно, в гіршому — ігнорували під різними приводами (і без).
Дослідження ООН свідчать про те, що кожна третя жінка у світі страждає від фізичного або сексуального насилля.
За підрахунками фахівців з Інституту демографії та соціальних досліджень, торік від домашнього насилля в Україні постраждали 1 мільйон 100 тисяч жінок. 600 жінок – загинули. Це втричі більше ніж українських військових, які втратили життя в АТО у минулому році. Чи варто говорити, що за цими сухими статистичними цифрами стоять зламані долі багатьох родин — питання риторичне.
Спеціалісти звертають увагу на те, що додатковим і серйозним збудником домашнього насилля в Україні є саме військові дії на Сході. Тому вкрай важливо запроваджувати ефективні державні програми реабілітації бійців АТО. Але якби не прикро це було б констатувати, факт залишається фактом: час минає, АТО триває, відповідних програм не має. На превеликий жаль.
